Стейнвей Генрі Енгельгард

Стейнвей Генрі-Енґельгард
нім. Heinrich Engelhard Steinweg
Ім'я при народженні	Heinrich Engelhard Steinweg
Псевдо	Гайнріх-Енґельгард Штайнвеґ
Народився	17 лютого 1797(1797-02-17) Вольфсгаґен, Гарц
Помер	7 лютого 1871(1871-02-07) (73 роки) Нью-Йорк, США ·старість
Поховання	Грін-Вудський цвинтар
Громадянство	герцогство Брауншвайґ
Національність	німець
Діяльність	підприємець, виробник музичних інструментів
Відомий завдяки	виробник музичних інструментів, фортепіано
Знання мов	німецька
Рід	Steinway familyd
Діти	дев'ять дітей
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Ге́нрі-Енґельга́рд Сте́йнвей (точніше: Стайнвей; англ. Henry E. Steinway, народжений: Гайнріх-Енґельгард Штайнвеґ (нім. Heinrich Engelhard Steinweg); 17 лютого 1797 — 7 лютого 1871) — американський виробник піаніно, винахідник сучасного рояля та творець відомої фірми «Steinway & Sons».

Біографія. Ранні роки

Народився в Німеччині, у Вольфсгаґені в Гарці, як наймолодша, дванадцята дитина лісника в маєтках герцогів Брауншвайґських. Втративши в 15 років батьків, розпочав самостійне життя. У 1815 році, маючи 18 років, Гайнріх вступив рядовим до Брауншвайґського полку, з яким брав участь у битві під Ватерлоо, за що був нагороджений медаллю за хоробрість. На військовій службі диригував оркестром, а також вивчав основи столярування та меблевої справи. Принагідно виготовляв мандоліни і цитри.

Початок музичного Виробництва

Після демобілізації Г. Е. Штайнвеґ пішов на навчання до органного майстра в Ґосларі. Тут часом підпрацьовував як органіст у місцевій церкві. Перервавши навчання через рік, 1820 переїхав до Зеєзена, де відкрив невелику меблеву майстерню. Час від часу займався також ремонтом органів. 1825 року він одружився з Ю. Таймер, подарувавши їй до цієї події фортепіано з подвійними струнами. На шлюбній церемонії майстер Штайнвеґ сам грав у церкві на органі. У Зеєзені на кухні свого будинку, 1836 року він збудував свій перший рояль, що був відразу придбаний герцогом Брауншвайґським за величезну, як на той час, суму — 300 марок. Цей інструмент, що зберігся донині, знаходиться в колекціях Музею мистецтва Метрополітен в Нью-Йорку. Головним захопленням для нього були клавішні музичні інструменти, на той час це вірджинели, клавесини й перші фортепіано.

Родинна майстерня

Усі виховані Г. Е. Штайнвеґом діти — шестеро синів і три доньки — переймали основи батькового ремесла і допомагали йому в роботі. Діти повинні були освоїти ази фортепіанобудування на різних його стадіях: від підбирання деревини до процесу настроювання готового інструмента. Сини майстра — Теодор, Карл і Гайнріх-молодший — стали його постійними співробітниками ще зі шкільної лави.

Еміграція в Нью-Йорк

З кінця 1840-х років через політичні події в Німеччині, які призвели до економічних негараздів, продавати фортепіано ставало все важче. З німецьких князівств розпочалася значна еміграція. Кількість емігрантів тільки в США досягла 600.000 осіб. У Нью-Йорку виник район, який назвали Мала Німеччина. І тому голова сімейства відправив сина Карла на розвідку в США. Карл швидко отримав робоче місто в майстерні музичних інструментів. До того ж, в Нью-Йорку був значний попит на фортепіано і ринок музичних інструментів. Обміркувавши отримані від сина вісті, 1850 року, Гайнріх-Енґельгард Штайнвеґ з родиною емігрував до Нью-Йорка (США). Спершу він та його сини працювали на різних підприємствах, що виготовляли музичні інструменти, дружина і доньки давали приватні уроки музики. У 54 роки Гайнріх змінив своє ім'я на американський штиб, ставши Генрі-Енґельгардом Стейнвеєм, а 1853 року, придбавши приміщення під майстерню на Верік-стріт в Нью-Йорку, заснував свою уславлену фортепіанобудівну компанію «Steinway & Sons» (Стейнвей і сини), давши їй всупереч численним пересторогам колег та знайомих родинне прізвище.

Підприємство бурхливо розвивалося, постійно розширюючись і змінюючи місце перебування, але постійно перебуваючи в Нью-Йорку. На кінець 1858 року фірма продавала вже 300 фортепіано на рік, а через 10 років — 1800 фортепіано. У 1870-х роках фірма переїжджає на Лонґ-Айленд, де збудувала для підприємства та його працівників ціле містечко — Стейнвей-віллидж, яке окрім будинків включало пошту, бібліотеку, парк, дитячий садок, громадський басейн і навіть відділ пожежної сторожі. До того часу інструменти Стейнвея здобули світовий розголос, якому допоміг і ярмарок 1855 р., на якому були представлені його інструменти. Нововведенням була цілолита чавунна рама, якої не мали попередні музичні інструменти і яку запатентували. В родині були і майстри, і менеджери, і винахідливі рекламщики.

Родина заробила капітал і придбала багату садибу на Парк Авеню. Там же виникли і нова фабрика, і містечко для працівників Стейнвей-віллидж. Стейнвеї перейшли в клас багатих буржуа. Хоча їх теж не обходили негаразди: один із синів помер від туберкульозу, другий — від тифу. Обидва поховані в родинному склепі в Америці.

Дві фірми — в Нью-Йорку і в Гамбурдзі

1870 року було відкрито європейське представництво фірми та фабрику в Гамбурґу (Німеччина). Успішна компанія існувала як родинне підприємство до 1972 року. Останній представник родини Стейнвей, який займався виробництвом фортепіано в компанії «Steinway & Sons» від 1937 року, а з 1955 року її очолював, — Генрі-Циґлер Стейнвей, правнук засновника фірми, — помер восени 2008 року в Нью-Йорку. Нині фірма «Steinway & Sons» (див. [1] [Архівовано 30 березня 2022 у Wayback Machine.]) функціонує як велика міжнародна компанія з виготовлення музичних інструментів, головним підрозділом якої є самостійна фірма, що виготовляє фортепіано. Помер Генрі-Енґельгард Стейнвей на 74-му році життя у Нью-Йорку.

Література

• Ronald V. Ratcliffe: Steinway & Sons. Cronicle Books LLC, San Francisco 1989, 2000, ISBN 0-8118-3389-5.
• Ronald V. Ratcliffe: Steinway & Sons. Propyläen-Verlag, Frankfurt am Main (u. a.) 1992, ISBN 3-549-07192-2.
• Theodore E. Steinway: People and Pianos: A Pictorial History of Steinway & Sons. Classical Music Today LLC & Amadeus Press LLC, Pompton Plains 2005, ISBN 978-1-57467-112-4; 10: 1-57467-112-X.
• Horst-Rüdiger Jarck und Gerhard Schildt (Hrsg.): Braunschweigische Landesgeschichte. Jahrtausendrückblick einer Region. Braunschweig 2000.
• Richard K. Lieberman: Steinway & Sons. Yale University Press, New Haven & London 1995, ISBN 978-0-300-06850-4.
• Richard K. Lieberman: Steinway & Sons. Eine Familiengeschichte um Macht und Musik. Kindler, München 1996, ISBN 3-463-40288-2.
• Dirk Stroschein: Von Steinweg zu Steinway. Eine deutsch-amerikanische Familiensaga (Hörbuch auf Audio-CD). ISBN 3-455-32013-9.
• Miles Chapin & Rodica Prato: 88 Keys: The Making o a Steinway Piano. Clarkson Potter Publishers, New York 1997, ISBN 0-517-70356-4.