Стівен Артур Пінкер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Стівен Артур Пінкер
Steven Arthur Pinker
Стівен Пінкер, світлина 2005 року
Стівен Пінкер, світлина 2005 року
Стівен Пінкер, світлина 2005 року
Народився18 листопада 1954(1954-11-18) (69 років)
Монреаль
Місце проживанняБостон[1]
КраїнаКанада Канада
Діяльністьпсихолог, мовознавець, антрополог, філософ, викладач університету, письменник-документаліст, еволюційний психолог, experimental psychologist
Alma materУніверситет Макгілла
Галузьекспериментальна психологія, когнітивна наука
ЗакладГарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут
Науковий ступіньдокторський ступінь[2][1]
Науковий керівникStephen Kosslynd
Аспіранти, докторантиJess Gropend[3]
Kyle Caved
Michael J. Tarrd
Karin J. Stromswoldd[3]
Ґері Маркусd
Michael T. Ullmand[3]
Ann Senghasd[3]
Jennifer B. Gangerd[3]
Jaemin Rheed[3]
ЧленствоАмериканська психологічна асоціація
Американська академія мистецтв і наук
Національна академія наук США[4]
Темна мережа інтелектуалів[5]
Відомий завдяки:новим ідеям в галузі еволюційної психології та обчислювальної теорії розуму
Брати, сестриSusan Pinkerd[1]
У шлюбі зNancy Etcoffd[6]
Ilavenil Subbiahd[6][7]
Rebecca Goldsteind[6]
Нагороди
Особ. сторінкаstevenpinker.com

Сті́вен Пі́нкер (англ. Steven Pinker, нар. 18 вересня 1954, Монреаль, Квебек) — канадсько-американський науковець, який працює в галузі експериментальної психології та когнітивних наук, він є також автором праць з популяризації науки. Пінкер відомий як активний прихильник концепції еволюційної психології та «обчислювальної теорії розуму».

Академічна спеціалізація Пінкера — візуальне сприйняття та розвиток мови у дітей. Відомою є теза Пінкера про те, що мова, якою ми говоримо, є «інстинктом» або біологічною адаптацією, сформованою природним добором.

Біографія

[ред. | ред. код]

Пінкер народився в Монреалі, Канада, 1954 року. Походить з єврейської родини, що мешкала в англомовній частині Монреаля. Батьки Стівена Пінкера — Розалін та Гаррі Пінкер.[8] 1971 року закінчив Д'юсон-коледж. Продовжив навчання в Університеті Макгілла, а згодом у Гарвардському університеті, де 1979 року отримав докторський ступінь за дисертацію з експериментальної психології. Протягом одного року займався дослідженнями в Массачусетському технологічному інституті (MIT), потім повернувся до Гарварду. З 1982 до 2003 року Пінкер викладав у департаменті Мозку та когнітивних наук в MIT, і став директором Центру когнітивних нейронаук (крім одного року, проведеного в Університет Каліфорнії, Санта Барбара в 1995–1996)[9].

2004 року Пінкер був названий журналом Time одним зі 100 найвпливовіших науковців та мислителів у світі[10]. Журнал «Foreign Policy» 2010 року включив його до списку 100 сучасних мислителів[11].

Він двічі був фіналістом Пулітцерівської премії, 1998 і 2003 року[12].

Почесний доктор Ньюкаслського університету, Університету Макгілла, Суррейського університету, Тель-Авівського університету та Університету Тромсе.

Пінкер одружений з письменницею Ребекою Голдстейн. Це його третій шлюб, проте своїх дітей у нього немає.

В одному з інтерв'ю Пінкер сказав, що ніколи не був релігійним в теологічному сенсі після того, як усвідомив себе атеїстом в 13 років, але в різні періоди вважав себе приналежним до єврейської культури[13]. Його політичні погляди були близькі до анархістських, але після заворушень в Монреалі 1969 року він розчарувався в анархізмі[14].

Теорія мови і розуму

[ред. | ред. код]

Пінкера відомий своєю теорією засвоєння мови, дослідженнями синтаксису, морфології та значення дієслів, а також критикою конективістських моделей мови. У своїй книзі «Мова як інстинкт» (1994) він популяризує роботи Ноама Чомскі про вроджені здібності свідомості до мови, з тією різницею, що, з точки зору Пінкера, ця здатність сформувалася як адаптація за допомогою природного добору, а не є побічним продуктом еволюції. Він також підтримує ідею про комплексну людську природу, що складається з величезної кількості адаптивних здібностей розуму. Іншою важливою ідеєю Пінкера є те, що людська свідомість почасти працює за допомогою комбінаторної маніпуляції символами, що розходиться з багатьма конективістськими моделями.

Книги

[ред. | ред. код]
  • «Мова як інстинкт» The Language Instinct (1994)
  • «Як працює розум» How the mind works (1997)
  • «Слова та правила: складові частини мови» / Words and Rules: The Ingredients of Language (1999)
  • «Чистий аркуш» / The Blank Slate: The Modern Denial of Human Nature (2002)
  • «Матерія думки» / The Stuff of Thought: Language as a Window into Human Nature (2007)
  • «Найкраще у нас» / The Better Angels of Our Nature: The Decline of Violence in History and Its Causes (2011)
  • Субстанція мислення: Мова як вікно в людську природу. (2013)
  • «Просвітництво сьогодні. Аргументи на користь розуму, науки та прогресу» (2018)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в https://stevenpinker.com/biocv
  2. Deutsche Nationalbibliothek Record #120137305 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. а б в г д е Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  4. NNDB — 2002.
  5. Opinion | Meet the Renegades of the Intellectual Dark Web - The New York Times
  6. а б в https://www.imdb.com/name/nm0684348/bio
  7. https://www.dicytrends.com/ilavenil-subbiah-everything-to-know-about-steven-pinkers-ex-wife/
  8. Google books
  9. Steven Pinker — Short Biography. Архів оригіналу за 29 грудня 2005. Процитовано 9 січня 2014.
  10. Steven Pinker — How Our Minds Evolved. Архів оригіналу за 30 грудня 2005. Процитовано 9 січня 2014.
  11. The FP Top 100 Global Thinkers. Foreign Policy. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 9 січня 2014.
  12. The Pulitzer Prizes, General Nonfiction. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 9 січня 2014.
  13. Steven Pinker: the mind reader. Guardian. 6 листопада 1999. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 9 січня 2014.
  14. Steven Pinker. This much I know. Guardian. 22 червня 2008. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 9 січня 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]