Трипільська Єлизавета Романівна
| Єлизавета Романівна Трипільська | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Меморіальна дошка Єлизаветі Трипільській.Стіна гончарної слави в Опішні | ||||
| Народження | 19 листопада (1 грудня) 1881 Довжик, Зіньківський повіт або Опішня, Зіньківський повіт | |||
| Смерть | 6 листопада 1958 (76 років) | |||
| Баку, Азербайджанська РСР, СРСР[1][2] | ||||
| Країна |  Російська імперія СРСР | |||
| Жанр | декоративно-ужиткове мистецтво[d] | |||
| Навчання | Полтавський інститут шляхетних дівчат | |||
| Діяльність | скульпторка, керамістка | |||
| Напрямок | скульптура, кераміка | |||
| Роки творчості | 1903 — 1958 | |||
| Вчитель | Волков Василь Олексійович | |||
| Родичі | Холодовський Михайло Іванович | |||
|
| ||||
Єлизаве́та Рома́нівна (Родіо́нівна, Ілларіо́нівна) Трипі́льська (19 листопада (1 грудня) 1881, Довжик — 1958, Баку) — українська скульпторка. У творчості переважала українська тематика: «Селянин», «Водяник» (1904–1909), працювала у галузі кераміки. Мала значні успіхи й визнання серед громадськості України, Азербайджану й Туркменістану.
Авторка постамента до пам'ятника Катерині ІІ у Катеринославі (1914), пам'ятників Леніну у Баку (1927), 26 бакинським комісарам (Баку, 1923), будівель російсько-перського ярмарку (Баку, 1928), Театру юного глядача (Баку), кінотеатру імені Нізамі (Баку) та інших.
Народилася в 19 листопада (1 грудня) 1881 Довжику в заможній поміщицькій родині.
1896 року мисткиня зі срібною медаллю закінчила училище в Полтаві. Далі здобувала початкову професійно-художню освіту в Полтавському інституті шляхетних дівчат. Її вчителем був Василь Олексійович Волков. Дядьком Єлизавети був відомий український пейзажист Михайло Іванович Холодовський (1855—1926 рр..). У Волкова Трипільська отримала початкову професійно-художню освіту. З 1897 року продовжила вивчати мистецтво пластики у скульпторів: Леоніда Шервуда, Володимира Беклемішева, Роберта Баха, графіка Дмитра Кардовського. В Петербурзькій художній школі Товариства заохочення художників; у графіків А. Ціонглінського, Д. Кардовського. Трипільська планувала виливання своїх скульптур на базі Миргородської художньо-промислової школи. Вона була спадкоємицею великих маєтків, і, можливо, як тоді було прийнято, входила до опікунської ради.[3]
1903 року Трипільська взяла участь у художній виставці в Полтаві. Через кілька років від'їздила в Париж. Там продовжила навчатися в митців Н. Аронсона і В'єжаля, де вивчала мистецтво обробки мармуру. Після повернення, Єлизавета Трипільська у 1907 році створила модель дівчини-українки і красеня-водяного для фонтану перед будівлею Полтавського земства.
1911 року взяла участь у весняній виставці в Петербурзькій академії мистецтв з твором «Голівка дитини» (1910 рік, мармур) і в четвертій виставці українських художників з глиняними скульптурами «Засоромилась», «Паніматка», «Дядько Кривоніс».
1918 року твори Трипільської експонуються на Першій виставці Товариства діячів українського пластичного мистецтва в Києві. У 1920-х роках Трипільська відряджена ВХУТЕІНом до Баку. Стажування поєднувала з навчанням у Вищому художньо-технічному інституті, відкритому в Петербурзі 1922 року на базі Академії мистецтв.[4]
Шахові фігури на тему Сільське господарство: Король — мініатюрна тригранна стела з рельєфними зображеннями тракториста, колгоспного механізатора біля молотарки, ланцюгової передачі і колоса пшениці. Висота — 8,7 см. Пішак — скомпанована з реторти, колби і книги з формулою кислотно-азотного добрива і символізує хімізацію сільського господарства. Висота — 3,8 см.
Шахові фігури на тему Індустріалізація: король — мініатюрна тригранна стела з рельєфними зображеннями сталевара біля доменної печі, верстатобудування в цеху, інженера в лабораторії. Висота — 7,8 см. Пішак — фігура скомпонована з лампочки, шматка вугілля і дроту і символізує електрифікацію народного господарства. Висота — 3,8 см. Знаходяться в збірках Всеросійського музею декоративно-прикладного мистецтва.
З 1922-го Трипільська вже постійно проживає в столиці Азербайджану, де виконує барельєфи і горельєфи «Землеробство», «Музика», «Прометей», «Наука» для столичних інтер'єрів Академії Наук Азербайджанської РСР; фігуру робітника до пам'ятника 26-ти Бакинських комісарів у Баку (1923 р., не зберігся). Була автором моделі пам'ятника В. І. Леніну (бронза, кераміка), встановленого у 1927 році в Ашхабаді, столиці Туркменської РСР. У 1927 році Трипільська, будучи ще студенткою ВХУТЕІНу, виконала для Ломоносовського фарфорового заводу декілька скульптур: «Східна жінка», «Афганка» («Східна жінка, закутана в чадру» і «Східна жінка, що знімає чадру»), «Східний носильник (Амбал)».
Упродовж 1928—1933 років Трипільська працювала на Дмитрівському порцеляновому заводі у Вербіках, де створила «Туркменські шахи», один примірник яких Радянський уряд подарував президентові Франкліну Рузвельту.[3]
З участю Трипільської тут було створено близько 30 зразків розпису чайного посуду, які відображали революційні події і нову побутову культуру радянської епохи (переважали зображення робітниць в хустках, робітників з молотом, тракторів, верстатів). Торговельні організації відмовлялися замовляти посуд з таким оформленням. Однак завдяки цим скульптурам Трипільська стала відома на весь колишній Радянський Союз.
З 1928 року вступила до Спілки художників Азербайджану, творила в руслі соцреалізму. Виконувала бюсти офіційних діячів, твір «Перемога» (1949 р.). У Росії твори Трипільської зберігаються в Державному російському музеї, Всеросійському музеї декоративно-прикладного та народного мистецтва, музеї Дмитрівського фарфорового заводу.
Померла Єлизавета Трипільська в Баку у 1958 році. Невідомо, де знаходиться могила видатної зіньківчанки, і чи залишилися у неї спадкоємці.[4]
Єлизавета Трипільська почала активно творити з 1903 року. Ліпила скульптури в своїй майстерні, а позували їй сільські дівчата та жінки. Упродовж 1904—1909 років використовувала різні матеріали. У цей час створені «Портрет хлопчика» в 1908 р. (мармур, експонувалася на Весняній виставці в Петербурзі), анімалістична скульптура погруддя — «Дядько Кривоніс», «Селяни», «Цокотуха» (остання отримала премію імені А. Куїнджі). Також займалася вишивкою. Вишивала не тільки сама, а залучала до цього багатьох жінок. За вишивки розраховувалась грішми. Організовувала для сільських дітей Різдвяні свята з ялинкою, подарунками та іграми. Ялинку прикрашала солодощами та гаманцями з грішми, які сама шила і оздоблювала вишивкою. Гіпсовий етюд «Свиня» і бронзова статуетка «Англійський хорт» (1910) вперше виставлені на третій виставці картин групи художників в Києві у 1910.
Вже в наступному році Трипільська дебютує на весняній виставці в Петербурзькій академії мистецтв з «Голівкою дитини» (1910, мармур) і на четвертій виставці українських художників зі скульптурами з глини «Засоромилась», «Паніматка», «Дядько Кривоніс». Ці скульптури стали справжніми подіями мистецького життя України того часу. У цей час Трипільська живе у власному маєтку в Зінькові. Саме тут вона створила в січні 1912 року свої скульптури «Осетин» (гіпс), «Панна» (гіпс) і «Селянин» (глина).[4]
У 1914 році Трипільська створила модель п'єдесталу для пам'ятника Катерині II в Катеринославі.[3]
У 1916—1917 роках з'явились бронзові скульптури «Билиночка», «Жартує», «Катерина». У 1918 році створила майолікову групу «На ярмарку». Тоді ж художниця захоплюватися майолікою. Опішнянські гончарі за її ескізами створювали фігурки «Українське весілля». У цьому ж році твори Трипільської експонуються на Першій виставці Товариства діячів українського пластичного мистецтва в Києві. У 1918 гончарі Опішні за її ескізами створюють фігурки «Українське весілля», які потім увійшли в історію вітчизняної керамології.
У 1920-х створила скульптурний портрет директора Катеринославського краєвого музею історика запорозького козацтва академіка Дмитра Яворницького. Після переїзду до Боку Єлизавета Романівна створила барельєфи і горельєфи «Рільництво», «Музика», «Прометей», «Наука», модель пам'ятника Леніну, який було встановлено 1927 року в Ашхабаті.
- ↑ Наукове товариство імені Шевченка Трипільська // Енциклопедія українознавства — University of Toronto Press.
- ↑ Мистецтво України : Біографічний довідник — Київ: Енциклопедичне видавництво, 1997. — 700 с. — ISBN 978-5-88500-042-0
- ↑ а б в Трипільська Єлизавета Ілларіонівна
- ↑ а б в (рос.)Трипольская Елизавета Родионовна — скульптор [Архівовано 2014-06-01 у Wayback Machine.]
- Трипольская Елизавета Родионовна - скульптор. ourbaku.com.
- Яременко С. В. Полтава у житті Є. Р. Трипольської – першої жінки скульптора України. Архів оригіналу за 24.03.2014. Процитовано 24.03.2014.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9.