Фінн Лієд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фінн Лієд
норв. Finn Lied
Міністр промисловості Норвегії
17 березня 1971 — 18 жовтня 1972
МонархУлаф V
Народився12 квітня 1916(1916-04-12)
Берґен, Bergen amtd
Помер10 жовтня 2014(2014-10-10)[1] (98 років)
Осло, Норвегія
Відомий якполітик, інженер
Місце роботиНорвезька академія технічних наук
КраїнаНорвегія
Alma materНорвезький технологічний інститут
Політична партіяНорвезька робітнича партія
Нагороди
лицар-командор Королівського Вікторіанського ордена Commander of the Order of St. Olav‎

Фінн Лієд (норв. Finn Lied; 12 квітня 1916, Фана, Берген, Гордаланн, Вестланн, Норвегія — 10 жовтня 2014, Осло, Норвегія) — норвезький військовий і державний діяч, інженер, міністр промисловості Норвегії з 17 березня 1971 до 18 жовтня 1972 року.

Випускник Норвезького інституту технологій, інженер за фахом, Фінн Лієд зробив великий внесок у підвищення обороноздатності країни, а також фактично спрямував доходи від продажу нафти на будівництво соціальної держави у Норвегії. За свою професійну кар'єру обіймав понад сорок посад, отримав низку нагород, зокрема британського Лицаря Командора Королівського Вікторіанського ордена.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки й освіта

[ред. | ред. код]

Народився 12 квітня 1916 року у боро Фана міста Берген у Норвегії у сім'ї аптекаря Сігвальда Лієда (1875—1932) і фармацевта Астрі Скетт (1882—1938). Коли Норвегія зазнала нападу Німеччини у 1940 році, Фінн вивчав електротехніку у Норвезькому інституті технологій. Невдовзі Лієд став учасником руху опору, організованого у студентському середовищі у Тронгеймі[2]. У 1941 році він утік до Швеції, де протягом року працював військовим аташе Норвегії у Стокгольмі, потім переїхав до Великої Британії. Після закінчення навчальних курсів для офіцерів (1942—1943) вступив на роботу до відділу зв'язку Верховного командування збройних сил у Лондоні. Водночас Лієд брав участь у перекиданні до Тронгейму тридцятикілограмових радіопередавачів для груп опору, які передавали англійцям точну інформацію про пересування німецьких військових кораблів. Через дев'ять місяців службовці шведської прикордонної поліції виявили пігулки ціаніду у кишенях Лієда та заарештували його[2]. У 1944—1945 роках Лієд служив в Армії Норвегії у званні капітана. У 1946 році закінчив Норвезький інститут технологій зі ступенем магістра з природничих наук[3], після чого проходив практику у Кавендіській лабораторії Кембриджського університету[4].

На державних і громадських посадах

[ред. | ред. код]

З 1946 року Лієд працював у Норвезькому центрі оборонних досліджень, у 1957 році став його керівником. З 17 березня 1971 до 18 жовтня 1972 року обіймав посаду міністра промисловості Норвегії у першому уряді Трюгве Браттелі. Після відставки з посади міністра промисловості Лієд повернувся на посаду керівника Центру оборонних досліджень, яку обіймав до 1983 року[5]. Протягом другої половини XX століття Фінн Лієд багато в чому визначав політику Норвегії у галузі наукових досліджень, виробництва та нафтовидобутку. Один із його основоположних принципів полягав у тому, що будь-які політичні рішення мають бути науково обґрунтовані. На посаді міністра, він насамперед вжив низку заходів щодо прискорення науково-дослідних розробок у промисловості[5]. Пізніше Лієд говорив, що у цій сфері «ми розглядали відновлення як продовження Опору»[6].

У 1973 році Лієд спільно з Єнсом Крістіаном Гауге заснував державну нафтову компанію Statoil[2] і до 1984 року обіймав посаду її голови[7]. Секретар Лієда Арве Йонсен став першим директором Statoil[8]. У період керівництва нафтовою компанією Лієд завдяки новій схемі управління, удосконаленій податковій системі та націоналізації шельфових родовищ досяг більшого використання доходів від продажу нафти на будівництво соціальної держави та захист навколишнього середовища[9][10]. Лієд зіграв велику роль у розвитку виробництва ракетної техніки, берегової артилерії, підводних човнів і ракетних торпедних катерів[11]. За всю свою кар'єру Лієд пропрацював на понад 40 постах у різних державних радах і відомствах[3].

З 1971 року Фінн Лієд був членом Норвезької академії наук, а також співробітником Норвезької академії технологічних наук[12]. Паралельно Лієд займався громадською діяльністю: у 1982 році він став членом групи «Друзі Ізраїлю» у Норвезькому робітничому русі, з 1978 до 1993 рік входив до складу Норвезького комітету допомоги госпіталю Шаарей-Цедек[13]. Після виходу з державної служби на пенсію у 1983 році[14], з 1988 до 1992 рік Лієд очолював Державну телекомунікаційну компанію, з 1985 до 1986 рік був головою Комітету з космічної політики Норвегії, з 1979 до 1985 — головою комітету з енергетики у Науковій раді Норвегії, а з 1980 до 1995 рік — головою компанії Simrad AS[15]. Водночас Лієд працював в Інституті енергетичних технологій, коли йому було вже далеко за 90 років[16].

До останніх днів Лієд зберігав політичну активність, входячи разом із Гоконом Лі, Тором Аспергреном і Єнсом Крістіаном Гауге у так звану «банду чотирьох» найстаріших членів Норвезької робітничої партії, які мали сильний вплив і регулярно зустрічалися для обговорення поточних політичних питань[17]. Лієд публічно критикував лідерів бізнесу та політиків за їхню особисту жадібність[15], був прихильником розвитку Європейського союзу[18], разом з партійними ветеранами виступав проти часткової приватизації державної нафтової компанії Statoil[19][20] і телефонних компаній Telenor і Kongsberg Gruppen, говорячи про те, що «сумно бачити як робітничо-партійці руйнують державний сектор, захопившись примітивними умовами ринкової економіки»[21], а також проти приватизації енергетичної компанії Statkraft — тому що «гідроенергетика є національним ресурсом, який має залишатися в норвезьких руках і використовуватись на користь населення»[22]. Лієд різко виступав проти політики лідера Норвезької робітничої партії економіста Єнса Столтенберга, заявляючи, що ініційована ним «приватизація Statoil стала найбільшою дурістю в історії Норвегії і найбільшим коли-небудь скоєним пограбуванням норвезького народу!»[17].

Смерть і похорон

[ред. | ред. код]

Фінн Лієд помер в Осло у ніч на 10 жовтня 2014 року у віці 98 років[15][23]. Лідер Норвезької робочої партії Йонас Гар Стере зазначив, що «Фінн Лієд був будівельником промисловості та суспільства, яке міцно стоїть на вірі у знання та хороші дослідження. Після його смерті Норвегія заборгувала йому спасибі»[24]. Пізніше Стере випустив некролог за Лієдом, у якому сказав, що він «протягом кількох десятиліть був одним із головних стратегів промислової політики країни. Він був піонером робітничого руху»[2].

14 жовтня Лієда поховали у церкві Шедсму[2][6].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Фінн Лієд був кавалером Медалі захисної служби з лавровою гілкою, у 1980 році став командором ордену Святого Олафа, у 1982 році — лицарем командором британського Королівського Вікторіанського ордена[3].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

На додаток до біографії Гокона Лі, Оскара Торпа та Рейульфа Стіна, норвезький письменник Ганс Улав Лалум почав роботу над книгою про Фінна Лієду[25][26].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.nrk.no/norge/finn-lied-er-dod-1.11981853
  2. ↑ а б в г д Minneord over Finn Lied. RB.no. 17 октября 2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  3. ↑ а б в Lied, Finn (1916-2014). Стортинг. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 октября 2014.
  4. ↑ Finn Lied. Норвежский университет естественных и технических наук. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  5. ↑ а б Tidligere industriminister Finn Lied er død. NRK.no. 12 октября 2014. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  6. ↑ а б Døde før Lahlum ble ferdig med boken. Nettavisen. 14 октября 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 декабря 2014.
  7. ↑ Skogseth, Arne (23 March 1984). «NTH-sjef Statoil-formann». VG (in Norwegian). p. 3.
  8. ↑ Tidligere industriminister Finn Lied er død. Klassekampen.no. 12 октября 2014. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.
  9. ↑ Finn Lied er død. RB. 12 октября 2014. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  10. ↑ Nekrolog: Finn Lied. Aftenposten. 14 октября 2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  11. ↑ Kongsberg har mye å takke ham for. Laagendalsposten. 13 октября 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  12. ↑ LIED, Finn. Норвежская академия технологических наук. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  13. ↑ Finn Lied. Biografi. NSD[no]. Архів оригіналу за 14 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.
  14. ↑ Pioneren Finn Lied 95 år. Sørum Arbeiderparti. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  15. ↑ а б в Finn Lied er død. Sosialdemokraten.no. 12 октября 2014. Архів оригіналу за 9 травня 2015. Процитовано 20 октября 2014.
  16. ↑ Nekrolog: Finn Lied. Aftenposten. 17 октября 2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  17. ↑ а б Slakter Aps klimapolitikk. Aftenposten. 19 ноября 2008. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.
  18. ↑ Ro deg ned, Jagland!. Klassekampen.no. 7 апреля 2005. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.
  19. ↑ Ap-strid om Statoil- privatisering. Aftenbladet. 28 апреля 2000. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.
  20. ↑ Løpet lagt for delvis privatisering av Statoil. Aftenbladet. 26 мая 2000. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.
  21. ↑ Privatisering – lissepasning fra Ap til Høyre. Steigan blogger. 26 июня 2014. Архів оригіналу за 7 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.
  22. ↑ Kjemper mot Statkraft-privatisering. NRK. 6 февраля 2002. Архів оригіналу за 14 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.
  23. ↑ Tidligere industriminister Finn Lied er død. VG. 12 октября 2014. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 20 октября 2014.
  24. ↑ Jonas Gahr Støre. Twitter. 12 октября 2014. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 11 декабря 2014.
  25. ↑ Lahlum skriver biografier om Ap-høvdinger. OA.no. 20 ноября 2008. Процитовано 11 декабря 2014.
  26. ↑ Pioneren Finn Lied 95 år. Норвежская рабочая партия. Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 11 декабря 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фінн_Лієд&oldid=39280326