Рух Опору (Норвегія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Норвезький рух опору (норв. Norsk motstandsbevegelse under andre verdenskrig) — організація порятунку Норвегії від німецької окупації за часів Другої світової війни.

В кінці 1939 року за вказівкою Гітлера нацистське керівництво приступило до конкретного планування захоплення Данії і Норвегії. Багата продовольчими ресурсами Данія представляла для Третього Рейху великий інтерес. Операція із захоплення Данії розпочалася 9 квітня 1940 року в 4 години 15 хвилин. Керівництво Третього Рейху обіцяло данцям, що Німеччина не буде зазіхати на територіальну цілісність і політичну самостійність країни. Однак незабаром окупанти стали безцеремонно порушувати дану обіцянку. Рух Опору в Данії зародилося і розвивалося в дещо інших умовах, ніж в інших країнах Європи. Гітлерівці, захопивши країну, виявляли перший час відносну «коректність» у поводженні з населенням і «гнучкість» по відношенню до місцевої влади. Спочатку Опір велося тільки мирними засобами. Перехід до активних бойових дій стався пізніше, ніж в інших країнах Європи. Велику роль в організації руху Опору данського народу відіграли комуністи Данії. Вони закликали бити окупантів друкованим словом, зброєю, псувати обладнання тощо У 1943 році комуністи прийняли рішення створити об'єднану бойову організацію, куди б увійшли не тільки члени компартії, але й члени буржуазної партії, організація стала називатися «Громадянські партизани». У 1943 році спостерігалося посилення диверсійної діяльності збройних груп «Громадянських партизанів». Так, за період з лютого по червень в країні було здійснено 349 диверсійних актів, з них у Копенгагені - 133.

У 1944 році, коли німецько - нацистські війська на всіх фронтах війни неухильно наближалися до поразки, Данію охопила повсюдна хвиля диверсій. До кінця війни загальна чисельність борців руху Опору в Данії становила більше 42 тисяч чоловік.

У своїх агресивних планах Третій Рейх приділяв велику увагу Норвегії. З захопленням цієї країни створювався чудовий плацдарм для нападу на Радянський Союз з півночі, а знамениті норвезькі фіорди як не можна краще підходили для розміщення німецьких військово-морських сил. О 4 годині 30 хвилин 9 квітня 1940 німецькі збройні сили почали висадку на норвезьке узбережжя. Уряд, відхиливши пред'явлений гітлерівцями ультиматум, евакуювали в глиб країни. Вже до середини дня 9 квітня нацистські сили захопили Осло і все узбережжя до Нарвіка.

Влітку 1940 року в країні стало розгортатися рух Опору, на чолі якого стали комуністи. 10 серпня 1940 ЦК Комуністичної партії Норвегії звернувся до трудящих країни із закликом розгорнути боротьбу проти нацистів. Восени в Бергені, Тронхеймі, Сарпсборг та інших містах відбулися антинацистські демонстрації. На промислових підприємствах почастішали випадки саботажу і диверсій. У вересні 1941 року в столиці застрайкувало понад 40 тисяч робітників. Гітлерівці ввели в Осло надзвичайний стан, справили масові арешти і розстріли профспілкових діячів В. Ханстеена і Р. Вікстрема. Незважаючи на це, в листопаді провели страйк студенти столичного університету. Норвезькі буржуазні діячі, які не визнали владу окупантів, створили військову організацію «Мілорг». Бійці Опору здійснювали диверсії на підприємствах, які працювали на гітлерівську Німеччину. В кінці 1944 - початку 1945 року диверсійні дії на залізницях і в портах поставили окупантів у критичне становище. Так, 15 березня 1945 єдина залізниця, що з'єднує південну частину Норвегії з північної, була підірвана більш ніж в 1000 місцях. Патріоти закладали міни в трюми пароплавів, що прямували до Німеччини з награбованим вантажем, і вони вибухали в море.

Після звільнення радянськими військами північної частини Норвегії на цій території була створена норвезька адміністрація, і радянські війська покинули Норвегії.

За час війни норвезький народ втратив 10 тисяч своїх синів і дочок, втратив більше половини тоннажу торгового флоту. Загальні матеріальні втрати обчислювалися сумою в 20 млрд. довоєнних крон.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Пер Хансон. Если даже отнимут жизнь… (сага о семье Морсет). М., 1965.
  • Письма узников Эттерстада // «Вопросы истории», № 1, 1967.
  • В. В. Рогинский. Историография движения Сопротивления в Норвегии // Зарубежная историография антифашистского движения Сопротивления в странах западной Европы / сб., АН СССР, институт всеобщей истории. М., 1988. — С. 151-178.

Посилання[ред. | ред. код]