Сухопутні війська Норвегії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Армія Норвегії
Norwegian army coat of arms.svg
герб Армії Норвегії
На службі 1905
Країна Норвегія Норвегія
Належність Statsikon.svg Міністерство оборони Норвегії
Тип Сухопутні війська
Чисельність 24450 (також 8700 призовників — 2007 р.[1])
Гарнізон/Штаб Осло
Гасло норв. Respekt, ansvar, mot
укр. Повага, відповідальність, протидія
Війни/битви Друга світова війна, Холодна війна, Косовська війна, Війна в Афганістані, Боснійська війна, Війна проти тероризму, UNIFIL
Веб-сайт forsvaret.no
Командування
Поточний
командувач
Верховний головнокомандувач Гаральд V, Головнокомандувач Збройних сил Норвегії — Свере Діесен

Commons-logo.svg Сухопутні війська Норвегії у Вікісховищі

Сухопутні війська Збройних сил Королівства Норвегія або Армія Норвегії (бук. Hæren) — наземний компонент Збройних сил Норвегії. Державна структура, до завдання якої належить оборона та територіальна цілісність Норвегії. Вони знаходяться під управлінням Міністерства оборони (норв. Forsvarsdepartementet). Згідно з Конституцією, король Норвегії є Верховним Головнокомандувачем, генералом СВ, ВПС та адміралом ВМС.

Він виконує ці функції через Державну Раду, але де-факто делегує їх уряду у мирний час[2].

Королівство Норвегія виділяє кошти на оборонний бюджет, що відповідає приблизно 1,4 % валового внутрішнього продукту країни, що нижче 2 %, необхідних НАТО, але перевищує середнє значення для країн Західної Європи.

У мирний час збройні сили складають близько 25500 осіб, включаючи професійних військових, призовників та цивільних осіб. Наприклад, у 2014 р. було 17442 професійних військових та цивільних осіб та 16966 призовників, які мають один рік служби. Очікуваний пост-мобілізаційний склад становить близько 83000 осіб[3][4]. Щорічні витрати на СВ складають €7,2 млрд.[5]. Що від ВВП для оборони становить 1,4 %. Щорічний експорт зброї — на €600 млн. Основні закордонні постачальники зброї — Швеція, Німеччина, США, Іспанія, Італія.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування норвезької армії відносять до Указу короля Данії й Норвегії Крістіана IV від 18 січня 1628 р.[6], коли зазначалося, що будь-яке сільське господарство (особняк — gård) має надати призовника, одного солдата (матроса). Причиною того була війна зі Швецією. Після 1641 р. армія Норвегії нараховувала шість піхотних полків.

СВ сформовані були в 1905 році[7], відразу після проголошення Норвегією державної незалежності на основі народного референдуму. СВ ЗС Норвегії сформовані були після чотирьох століть правління Данії та Швеції над Норвегією. Під час Першої світової війни Королівство Норвегія зберегло нейтралітет.

У квітні 1940 р. відбулося німецьке вторгнення. Мобілізація на захист Королівства Норвегії тривала протягом місяця, а державна адміністрація знайшла притулок у Великій Британії. У країні був організований збройний Рух Опору. Після Другої світової війни країна відмовилася від своєї нейтральності та обрала участь у НАТО.

США доставили велику кількість військової техніки безкоштовно або за зниженими тарифами для Збройних сил Норвегії, як військову допомогу. Найбільша військова загроза походила від СРСР, з яким Норвегія межувала полярними територіями. Норвегія відмовилася брати на озброєння ядерну зброю. Після розпаду Варшавського договору (1991 р.) було скорочення норвезьких Збройних сил[8]. Була створена Вітчизняна Гвардія (Heimevernet) з ідеєю надзвичайно швидкої мобілізації та підтримки Сухопутних військ.

Структура[ред. | ред. код]

Знаки розрізнення[ред. | ред. код]

Генерали та офіцери[ред. | ред. код]

Категорії[9] Генерали Старші офіцери Молодші офіцери
Army-NOR-OF-09.svg Army-NOR-OF-08.svg Army-NOR-OF-07.svg Army-NOR-OF-06.svg Army-NOR-OF-05.svg Army-NOR-OF-04.svg Army-NOR-OF-03.svg Army-NOR-OF-02.svg Army-NOR-OF-01a.svg Army-NOR-OF-01b.svg
Норвезьке звання General Generalløytnant Generalmajor Brigader Oberst Oberstløytnant Major Kaptein Løytnant Fenrik
Український
відповідник
Генерал-полковник Генерал-лейтенант Генерал-майор (Бригадир) Полковник Підполковник Майор Капітан Лейтенант Прапорщик

Сержанти й солдати[ред. | ред. код]

Категорії Сержанти Солдати
Army-NOR-OR-05.svg Army-NOR-OR-04.svg Army-NOR-OR-01a.svg Army-NOR-OR-01b.svg
Норвезьке звання Sersjant Korporal Menig Grenader
Український
відповідник
Старший сержант Молодший сержант Рядовий Курсант

Озброєння[ред. | ред. код]

Озброєння і військова техніка[1]
Наіменування Тип Кількість
наявних
Країна-
виробник
Роки
виробництва
Примітки
Стрілецька зброя
Бронетехніка
«Леопард» 1A1NO основний танк (ОТ) 2 Німеччина
«Леопард» 1A5NO основний танк 111 Німеччина
«Леопард» 2A4 основний танк 52 Німеччина
CV9030N бойова машина піхоти (БМП) 104 Швеція
M113A2 і A3 бронетранспортер (БТР) 109 США
NM-135 бронетранспортер 53 США / Норвегія
XA-186 и XA-200 бронетранспортер бл. 80 Фінляндія
Артилерія
155-мм M114/39 буксована гаубиця 46 США
155-мм M109A3GN самохідна гаубиця 126 США / Німеччина
227-мм M270 РСЗВ 12 США
Протитанкова зброя
«Джавелін» FGM-148 ПТКР н/д США поставка партії з 90 ПУ і 526 ракет ведеться з 2006 року[10]
ERYX ПТКР 424 Франція
BGM-71 TOW ПТКР 223 США
NM142 самохідна ПУ ПТКР 97 США / Норвегія
«Карл-Густав» безвідкотна гармата 2517 Швеція
M72 LAW гранатомет США
ППО
RBS 70 ПЗРК 300 Швеція 120 на консервації
20-мм Rh 202 зенітна гармата 252 Німеччина 192 на консервації

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б The Military Balance 2007. — P. 132.
  2. «Kongens konstitusjonelle rolle»
  3. «Forsvarets årsrapport 2014»
  4. Antall ansatte i følge Norsk samfunnsvitenskapelig datatjenestes forvaltningsdatabase
  5. (англ.)The Norwegian Defence Budget for 2014, 15.10.2013.
  6. (норв.)Leraand, Dag; Rein, Torolf (2015), «Hæren», Store norske leksikon, henta 23. oktober 2015.
  7. (норв.)Leraand, Dag (2015), «Hærens historie», Store norske leksikon, henta 22. oktober 2015.
  8. Bogen, Olav; Håkenstad, Magnus (2015).
  9. Rang og distinksjoner // Norwegian Armed Forces PDF
  10. (рос.)The Military Balance 2007. — P. 184.

Джерела[ред. | ред. код]

  • (англ.)The Military Balance 2007 / C. Langton. — London: Routlege / The International Institute for Strategic Studies, 2007. — 450 p. — ISBN 1-85743-437-4.

Посилання[ред. | ред. код]