Хаїм Хазаз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хаїм Хазаз
Народився16 вересня 1898(1898-09-16)[1][2]
Сидоровичі, Російська імперія
Помер24 березня 1973(1973-03-24) (у віці 74 роки)
Єрусалим, Ізраїль
ПохованняЄврейське кладовище на Оливковій горі
ГромадянствоІзраїль Ізраїль
Діяльністьписьменник
Мова творівіврит
У шлюбі зАвіва Хазаз
НагородиПремія Бялика (1942) (1970)
Премія Ізраїлю (1953)
Сайт: hazaz.org.il

CMNS: Хаїм Хазаз у Вікісховищі

Хаїм Хазаз (івр. חיים הזז‎; 16 вересня 1898 — 24 березня 1973) — ізраїльський прозаїк.

Біографія

[ред. | ред. код]

Хаїм Хазаз народився в селі Сидоровичі Київської губернії Російської імперії.[3] Його батько, брацлавський єврей-хасид, займався продажем деревини, і родина проводила довгий час у лісах навколо Києва. Хазаз навчався переважно у приватних репетиторів і вивчав як традиційні тексти на івриті так і російською мовою. У 1914 році, у віці 16 років, Хазаз покинув дім і приєднався до групи єврейських студентів у Радомишлі, готуючись до іспитів на атестат зрілості. Там Хазаз ближче познайомився з класичними та сучасними творами російських авторів. Саме в той час, Хазаз познайомився з творами великого єврейського поета Хаїма Нахмана Бяліка в російському перекладі Зеева Жаботинського. Це привело його до пізнання інших сучасних єврейських письменників і вплинуло на його рішення почати писати вірші цією мовою.

У 1918 році Хазаз опублікував свій перший вірш «На варті» (על המשמר) у центральному єврейському літературному журналі того часу «ГаШілоах» і отримав велику підтримку від його редактора Йосипа Клауснера. У період російських лютневої та жовтневої революцій працював у Москві в щоденній газеті на івриті «Ха-'Ам»[3] Настання російської революції в Москві та інших російських містах відіграло формувальну роль у його творчості.[4]

Хоча ще зі студентських років Хазаз був схильний до певної форми соціалізму, він незабаром розчарувався в революції. У роки громадянської війни та погромів, учинених військами Денікіна, яка послідували за світовою війною та революцією, він тікав з міста в місто, був свідком розрухи та терору. Рухаючись на південь, він у 1919 році дістався до Криму, де переховувався близько двох років. У 1921 році Хазазу вдалося дістатися з порту Севастополя до Стамбула, покинувши Росію, щоб більше ніколи не повертатися.[3] Майже два роки він жив у Туреччині серед молодих єврейських піонерів, які потрапили до британського мандату в Палестині, навчаючи івриту на фермі Хахшара поблизу Стамбула.

У 1923 році Хазаз переїхав до Парижа, де зробив собі ім'я як єврейський письменник. За підтримки видавця та філантропа Авраама Йосипа Стібеля він опублікував свої перші великі прозові твори у відомому єврейському журналі «Хатекуфа». У цих ранніх роботах Хазаз зобразив внутрішні негаразди єврейського містечка під час більшовицької революції. У 1925 р. він опублікував у «Ха-Ткуфа» поему в прозі «Хатан дамім» («Наречений крові»), дія якої розгортається в безплідній Мідіанській пустелі.[3] У 1926—1929 роках партнеркою Хазаза була поетеса Йохевед Бат-Міріам, з якою він познайомився ще в Росії, кілька років тому. Їхній єдиний син Наум народився в Парижі у 1928 році. Вони розлучилися в 1929 році, коли Бат-Міріам покинула Францію та емігрувала до британської Палестини.

У 1930 році Хазаз опублікував свою першу книгу — роман «У лісовому поселенні» (ביישוב של יער) у двох томах. З певних причин два інші томи цього твору, що описує життя сільської єврейської родини в Україні напередодні революції 1905 року і ґрунтується на його дитячих спогадах, так і не були опубліковані.

Навесні 1931 року він іммігрував до британської Палестини та оселився в Єрусалимі, де протягом перших шістнадцяти років свого життя в місті він переїжджав з одного району в інший. Таким чином він познайомився з різними єврейськими громадами, особливо з єменськими іммігрантами, серед яких він жив. Його два великі романи про життя єменців, «Ти, що живеш у садах» (היושבת בגנים) і «Яїш», були натхненні цим бурхливим періодом.

Перший том зібрання його творів 1942 року «Розбиті жорна» (ריחיים שבורים) був однією з перших книг, опублікованих новоствореним видавництвом «Am Oved», яка невдовзі згодом стала центральним видавництвом на івриті. До кінця свого життя Хазаз грав важливу роль у діяльності Ам Овед і більшість його творів були опубліковані саме там.

У 1951 році Хазаз одружився з Авівою Кушнір (уроджена Гінзбург-Пелег, 1927—2019), його правою рукою в його творчості як письменника та громадського діяча, а також вражаючою інтелектуалкою. Хазаз заповів дружині свою літературну спадщину і доручив їй підготовку до друку своїх неопублікованих рукописів.

Хазаз помер від серцевого нападу 24 березня 1973 року і був похований на старому кладовищі на Оливковій горі.

Літературна кар'єра

[ред. | ред. код]

Твори Хазаза часто включають філософські дискусії, сформульовані в чітко структурованих сценах і через ретельно контрольовані характери. У своїх художніх творах він змальовує життя євреїв у різних діаспорах, від Росії до Ємену та від Франції до Туреччини. Важлива роль відводиться також Ізраїлю і зокрема, Єрусалиму. Історична глибина єврейської історії знаходить своє вираження у всій його творчості. За розмаїттям персонажів і сюжетів, за нюансами, кольорами, відтінками і широтою охоплення тем, це найширша оповідь, коли-небудь створена одним івритським автором, і вона несе на собі безпомилковий відбиток традиційної єврейської літератури. В останнє десятиліття своєї кар'єри Хазаз став відомим як оратор і соціальний критик. Він часто виступав на зібраннях ізраїльських письменників і в різних академічних установах під час своїх візитів до Сполучених Штатів і Європи в 1960-х і на початку 1970-х років.

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]
  • У 1942 році (спільно з Шаулем Черніховським) і повторно в 1970 році Хазаз був нагороджений літературною премією Бялика.[5]
  • У 1953 році він був удостоєний Ізраїльської премії з літератури[6], у рік відкриття премії.
  • У 1966 році він отримав літературну премію імені Ірвінга та Берхти Нойман від Інституту вивчення івриту Нью-Йоркського університету.
  • Зібрання творів Хазаза в 12-ти томах було випущено 1970 року.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. SNAC — 2010.
  2. Енциклопедія Брокгауз
  3. а б в г Хазаз Хаим // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  4. The YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe.Hayim Hazaz
  5. List of Bialik Prize recipients 1933–2004 (in Hebrew), Tel Aviv Municipality website (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 грудня 2007. Процитовано 26 жовтня 2009.
  6. Israel Prize recipients in 1953 (in Hebrew). Israel Prize Official Site. Архів оригіналу за 19 August 2011. Процитовано 26 жовтня 2009.