Юзеф Анджей Залуський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юзеф Анджей Залуський
[[Зображення:POL COA Junosza.svg Герб]]
Єпископ Київський
 — 1774
Попередник: Каєтан Ігнатій Солтик
Наступник: Ігнацій Оссолінський
 
Альма-матер: Паризький університет
Діяльність: бібліотекар, історик, письменник, дипломат, католицький священник, політик, католицький єпископ
Народження: 12 січня 1702(1702-01-12)
Луцьк, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Смерть: 7 січня 1774(1774-01-07) (71 рік)
Варшава, Річ Посполита

Нагороди:

орден Білого Орла

CMNS: Юзеф Анджей Залуський у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Залуський (прізвище).
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юзеф Залуський.

Юзеф Анджей Залуський (Йосип Андрій Залуський, пол. Józef Andrzej Załuski; нар.. 12 січня 1702, Луцьк, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита — пом.. 7 січня 1774, Варшава, Річ Посполита) — польський церковний і державний діяч, бібліофіл і меценат з роду Залуських. Брат Анджея Станіслава Залуського, племінник Анджея Хризостома Залуського[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Був коронним референдарем, єпископом київським. Разом із Станіславом Конарським йому належить заслуга видання «Volumina legum». Видав також «Specimen historiae criticae», в якому намагався критично розібратися з інформацією про бунт Зебжидовського . Гарячий прихильник Станіслава Лещинського, він деякий час жив з ним в Лотарингії.

Залуський підтримував стосунки з масою як польських, так і закордонних знаменитостей, і всі свої доходи з польських і французьких абатств використовував на заснування бібліотеки. Коли його бібліотека була вже досить багата, він зробив її доступною для публіки. На сеймі Радомської конфедерації Залуський заявив себе як противник збільшення прав дисидентів[5].

Це викликало на нього гоніння з боку російського посла князя Рєпніна, який в ніч на 13 жовтня 1767 року розпорядився схопити його разом з Вацлавом Петром та Северином Жевуськими і Каєтаном Солтиком, єпископом краківським, і відправив до Калуги[6].

Вимушеним дозвіллям Залуський скористався для того, щоб написати білими віршами каталог польських книг, частина якого була видана Юзефом Мучковським під назвою «Biblijoteka historyków, polityków i prawników» (Краків, 1832)[7].

Бібліотека Залуських

У 1773 році Залуський повернувся до Варшави і проводив час в пошуках коштів для забезпечення фінансування своєї бібліотеки, яку він в заповіті, написаному 1769 року, передав у власність народу[4]. Ще за життя Залуського адміністрація бібліотеки була передана у відання Едукаційної комісії[4][7].

У 1795 році за наказом імператриці Катерини II бібліотеку Залуського було перевезено до Санкт-Петербурга і уведено до складу Імператорської Публічної бібліотеки[8]. Багато книг під час перевезення загубилися, але тим не менше в Санкт-Петербург був привезено 262 640 томів книг і 25 000 гравюр[9].

З праць Залуського, крім згаданих, відомі: «Analecta historia» (Варшава, 1731); «Conspectus novae collectionis legum ecclesiastlcarum Poloniae» (Варшава, 1744); «Bibliotheca poetarum polonorum» (Варшава, 1752–1756). Залуський написав також свою власну автобіографію, в білих віршах (Варшава, 1773).

Після його смерті дієцезію Київ обійняв Ігнацій Францішек Оссолінський[10].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #100707092 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Dr. Constant v. Wurzbach Załuski, Joseph Andreas // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 59. — S. 126.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б в (англ.) Maria Witt (September 15 and October 15, 2005). The Zaluski Collection in Warsaw. The Strange Life of One of the Greatest European Libraries of the Eighteenth Century. FYI France. Архів оригіналу за 8 лютого 2008. Процитовано 17 лютого 2008.
  5. ↑ In the House under the Sign of the Kings. Welcometo.home.pl. Архів оригіналу за 3 лютого 2009. Процитовано 9 вересня 2011.
  6. ↑ Austria-Hungary and Poland, A Short History of 26: Russian Ascendancy. Архів оригіналу за 24 вересня 2007. Процитовано 22 березня 2006.
  7. ↑ а б (англ.) Bygone Warsaw. polbox.pl. Архів оригіналу за 14 березня 2008. Процитовано 17 лютого 2008.
  8. ↑ Jacek Jędruch (1998). Constitutions, elections, and legislatures of Poland, 1493–1977: a guide to their history. EJJ Books. с. 166—167. ISBN 978-0-7818-0637-4. Архів оригіналу за 26 травня 2013. Процитовано 13 серпня 2011.
  9. ↑ Edmund Kotarski, Benedykt CHMIELOWSKI [Архівовано 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Ignacy Franciszek Ossoliński. Архів оригіналу за 17 січня 2008. Процитовано 22 березня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання)

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юзеф_Анджей_Залуський&oldid=41827245