Абу Хатім ібн Хамад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абу Хатім ібн Хамад
перс. ابوحاتِم رازی‎
Народження 9 століття[1]
Тегеран, Іран
Смерть 934[1]
Підданство Багдадський халіфат
Національність перс
Знання мов
  • арабська[1]
    • Діяльність
  • участь у повстаннях батинітів, розроблення основних положень філософії ісмаїлітів
    • Значні ідеї ісмаїлізм
    Конфесія іслам

    Абу Хатім Ахмад ібн Хамад ібн Ахмад Ар-Рази (араб. أبو حميد أحمد بن حمد بن أحمد الرازي‎‎‎; 847—934) — ісмаїлістський проповідник, полеміст. Один з основоположників вчення батинітів.

    Загальні відомості[ред. | ред. код]

    Народився у Реї, пройшов шлях зороастрійця, матеріаліста, після чого вивчав скептицизм і сумнів у істинності своєї релігії і прийняв ісмаїлізм. Був одним із основоположників філософської доктрини ісмаїлітів[2]. Був вагомою фігурою батинітів Реї, залучав до цього руху багатьох політичних діячів Азербайджану, Ісфахану, Дейлему і т. д. Один з таких людей — емір Мардавідж бен Зіяра[3].

    Виступ батинітів[ред. | ред. код]

    В ІХ-Х ст. на території Кухистану, Іраку і Хорасану набувало поширення вчення карматів[4]і батинітів[5] . Це пов’язують з діяльністю Джафара ас Садика[6], шостого і останнього шиїтського імама. Його син Ісмаїл помер ще за життя батька, Мухаммед(син Ісмаїла) нібито передав ряду своїх друзів свої таємниці, і ті, в свою чергу, відправилися проповідувати – Мубарик в Куфу, Абдалах ібн Меймун – в Кухистан[7]. Останній передав справи чоловікові на ім’я Халаф, котрий був викритий владою і змушений згодом тікати до міста Рей. Там він помер. Однак в цьому місті утворилась чисельна община ісмаїлітів[8] , що підтримувала рід Халафа[7]. Зокрема, вдало вів просвітницьку діяльність один з його внуків. Правнук Халафа Абу Джафар Кабір саме й взяв в якості заступника Абу Хатіма. Останній заміняв Абу Джафара, коли той хворів, і вирішив змістити його й після одужання[7]. Після цього Абу Хатім вирушив до Табаристану і там проповідував свою віру, говорив про те, що скоро з’явиться новий імам, вів пропаганду проти Алідів. Сам Ібн Ар-Рази стверджував, що знає настанови цього імама[7]. Горяни Дейлему та гели перейшли на його сторону і навіть планували похід на Багдад[7]. Проте, в очікуваний час імам не з’явився, вождь дейлемців був убитий. Це спонукало бунтівників повернутися до сунітського вчення, попередньо звинувативши Ібн Хатіма в шарлатанстві і порівнявши його з Маздаком. Була здійснена невдала спроба вбити проповідника, але він встиг втекти і помер у вигнанні[7].

    Полеміка і творчий доробок[ред. | ред. код]

    Абу Хатім вів полеміку з мусульманським вченим Абу Бакром Ар-Разі, називаючи його єретиком, в той час, як ісмаїлізм сам вважався єретичним вченням[3]. Матеріали цих диспутів лягли в основу книги Абу Хатіма «Знамення пророцтва»[3]. В даній книзі автор також подає опис зороастризму, маніхейства, християнства та ісламу. Та все ж, іслам розглядається як єдиновірна релігія, відстоюється авторитет пророка Мухаммеда та спростовуються всі судження Абу Бакра. В той же час, Абу Хатім [9] поєднував іслам з неоплатонізмом. Також Абу Хатім критикував і своїх одновірців, наприклад, основоположника філософського ісмаїлізму [10]. в Середній Азії Абу Абдалаха Нахшабі[11].за допущені ним помилки в питаннях ісмаїлістської теології[3].Творчий доробок автора складається з п’яти книг, з яких збереглися лише три: «Книга виправлень», «Книга прикрас» і «Знамення пророцтва»[12]. Абу Хатім прекрасно знав Коран,хадіси, розбирався в питаннях християнства, юдаїзму. Також йому були відомі всі тонкощі давньоіндійських і давньоіранських релігій. Вчений вивчав грецьку науку і філософію, захищав позиції ісламу і укріпляв його догмати. В радянській науці вважався атеїстом. Абу Хатім в своїх книгах приховував свою приналежність до ісмаілізму, ймовірно подавав інформацію так,щоб сунніти не змогли його розсекретити. Філософ став засновником нової науки -філософії релігії і все життя займався порівняльним релігієзнавством. Ібн Хамад вів фундаментальні дискусії зі своїм земляком Абу Бакром, розкриваючи психологічні,економічні,духовні,філологічні, історичні аспекти ісламу. Абу Бакр вважався релігійним вільнодумцем і Абу Хатім взяв собі за мету викрити цього "єретика". Цей "єретик" не визнавав жодної релігії окрім ісламу,піддавав критиці всіх пророків та ідеологію імаматів. Навіть ставив під сумнів могутність Бога і його здатність змінювати хід подій.Абу Хатім,як прихильник теорії про шиїтів-імамітів,не міг з цим погодитися. Він стверджує, що кілька разів особисто зустрічався з Абу Бакром по ініціативі останнього, тоді ж і розгорілася дискусія щодо ісмаїлізму. Ібн Хамад розкритикував тезу свого опонента про те,що всі люди від народження є рівними по розуму, і кожен може прикласти зусилля,щоб зрівнятися з філософами і посилити своє положення в суспільстві. Абу Хатім вважає, що люди діляться на соціальні стани і є нерівними за розумовими здібностями.що Абу Бакр ніяк не може змінити і також не може цього не визнати. Ібн Хамад приділяв увагу самоосвіті,вона була для нього важливою навіть на рівні мислителя. Абу Бакр цього також не визнавав.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ Історія ісламу,https://stud.com.ua/57220/filosofiya/islam [Архівовано 4 лютого 2017 у Wayback Machine.]
    3. ↑ а б в г Ишрак. Ежегодник исламской философии № 4, 2013,с.141
    4. ↑ Абд ал-Хусайн Зарринкуб об эзотерическом знании суфиев. Часть 1,https://philologist.livejournal.com/9033217.html [Архівовано 2 червня 2019 у Wayback Machine.]
    5. ↑ Андрей Волос.Возвращение в Панджруд,c.8-9
    6. ↑ Абдулаев А.А.РАСКОЛЫ В ШИИЗМЕ И ИХ ПРИЧИНЫ,с.4-5
    7. ↑ а б в г д е Рубель В.А. Історія Середньовічного Сходу.Тематична хрестоматія. Київ 2011,с.568-569
    8. ↑ Фархад Дафтари. КРАТКАЯ ИСТОРИЯ ИСМАИЛИЗМА.Традиции мусульманской общины,c.43-48
    9. ↑ Мусульманский Ренессанс - Мец А.,http://history-library.com/index.php?id1=3&category=drugoe&author=mec-a&book=1973&page=318 [Архівовано 11 липня 2019 у Wayback Machine.]
    10. ↑ Анри Корбен.История исламской философии, с.24-25
    11. ↑ Низам Ал-Мульк.КНИГА О ПРАВЛЕНИИ. Глава 45-54.
    12. ↑ Библиотека ислама от А до Я,https://bibliotekaislama.wordpress.com/2012/08/30/ибн-аби-хатим-ар-рази-аль-ханзали/

    Література[ред. | ред. код]

    • Рубель В.А. Історія Середньовічного Сходу.Тематична хрестоматія. Київ 2011
    • Ишрак. Ежегодник исламской философии №4, 2013
    • ЭЛЬМИР КУЛИЕВ, МАРАТ МУРТАЗИН И ДР. ИСЛАМОВЕДЕНИЕ
    • Август Мюллер. История ислама. Книга первая. АРАБЫ И ИСЛАМ
    • Исмаил Навваб, Питер Спирс и Пол Хойе. КРАТКАЯ ИСТОРИЯ ИСЛАМА. ЧАСТЬ 1 ИЗ 5: ПРОРОК ИСЛАМА
    • Матвеев К.П. История ислама. М.: ACT: Восток — Запад, 2005. — 254с.
    • Александр Попов. Полная история ислама и арабских завоеваний.
    • Маршалл Ходжсон.История ислама. Исламская цивилизация от рождения до наших дней,Эксмо,2013
    • Николаев А. И. Десять лекций о религии
    • Абдулаев А.А. РАСКОЛЫ В ШИИЗМЕ И ИХ ПРИЧИНЫ
    Поле
    Школи
    Поняття
    Філософи за століттям
    9.–10.
    11.
    12.
    13.
    14.–16.
    17.–19.
    20.–сьогодні
    Перегляд цього шаблону
      Література та бібліографія
    Довідкові видання
    Нормативний контроль
    		На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
    Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Абу_Хатім_ібн_Хамад&oldid=42177906