Аверроїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стаття є частиною циклу про
схоластику
Thomas Aquinas in Stained Glass.jpg
Джерела
Течії
Схоластики
 

Рання схоластика:
Рабан Мавр | Ноткер Німецький | Гуго Сен-Вікторський | Алкуїн | Іоанн Скот Еріугена | Аделард Батський | Іоанн Росцелін | П'єр Абеляр | Гільберт Порретанський | Іоанн Солсберійський | Бернард Шартрський | Амальрік із Бену | Петро Даміані | Ансельм Кентерберійський | Бонавентура | Беренгар Турський | Гійом із Шампо | Давид Динанський | Петро Ломбардський
Середня схоластика:
Альберт Великий | Тома Аквінський | Дунс Скот | Августин Блаженний | Аверроес | Вітело | Дитрих Фрейберзький | Ульріх Енгельберт | Вінсент з Бове | Йоанн Жандунський | Роджер Бекон | Роберт Гроссетест | Александр Гельсський | Егідій Римський | Роберт Кільвордбі | Раймунд Луллій | Марсилій Падуанський
Пізня схоластика:

Альберт Саксонський | Волтер Берлі | Микола Кузанський | Жан Буридан | Нікола Орезмський | Петро д’Альї | Вільям Оккам | Данте | Марсилій Інгенський | Лере Франсуа
Проблематика
Школи
Дискурс

Неосхоластика
Портал:Католицтво

Аверрої́зм — філософське вчення середньовічного арабського мислителя Аверроеса та його послідовників. Аверроес продовжував матеріалістичну тенденцію філософії Арістотеля, утверджував вічність і нествореність матерії і руху, заперечував безсмертя душі та потойбічне життя. Прихильники аверроїзму переслідувалися мусульманським і католицьким духівництвом.

Авероїзм набув розповсюдження у Західній Європі завдяки зробленим в арабській Іспанії перекладам на латину коментарів до Аристотеля Ібн Рушда та деяких інших арабських мислителів, а також праць самого Ібн Рушда.

Західноєвропейський аверроїзм склався в Парижі в XIII столітті. У Франції його визнаним очільником був магістр Паризького університету Сігер Брабантський. Різка розбіжність авероїзму з церковною ортодоксією призвела до того, що в боротьбу з ним вступили стовпи богослов'я - св. Бонавентура, св. Фома Аквінський та ін. Авероїзм був засуджений і розгромлений, Сігер Брабантський, який відправився шукати правду в папську курію, загинув за невідомих обставин. Але, подавлений у Франції, авероїзм набув поширення в Італії, Англії, Польщі.

Найбільшими аверроістамі кін. 13-14 вв. були П'єтро д'Абано, Жан Жанден, вплив аверроїзм зазнав Данте. В Італії центрами аверроїзму в 14-16 ст. стали Болонський і Падуанський університети; такі магістри, як Алессандро Акілліні, Ніколетто Верніа да К'єті, Марко Антоніо Зімара та ін. читали в університетах Аристотеля в аверроїстскому трактуванні.

Затихнувший на якийсь час конфлікт аверроїстів з церквою знову загострився в кінці 15 в., коли був оприлюднений декрет єпископа Падуї, який забороняв у межах падуанської дієцезії читати лекції і дискутувати про єдність інтелекту, а на V Латеранському соборі (1512-17) була прийнята булла Лева X, що поширила цю заборону на весь католицький світ. Розвиток науки з її зверненням до досвіду підривало позиції схоластичної філософії, що в кінцевому рахунку призвело до зникнення аверроїзму. В Україні ідеї Аверроеса викладались в Києво-Могилянській академії, особливо на курсі натурфілософії.

Література[ред.ред. код]

  • Van Steenberghen F. The Philosophical Movement in the XIII Century. Edinburgh, 1953;
  • Nardi В. Saggi sull'aristotelismo padovano dal secolo XIV al XVI. F., 1958;
  • Шевкина Г. В. Сигер Брабантский и парижские аверроисты XIII века. М., 1972;
  • Сагадеев А. В. Ибн-Рушд (Аверроэс). М., 1973;
  • Горфункель А. X. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрождения. М., 1977;
  • Соколов В. В. Средневековая философия. М., 1979.