Рене Генон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Рене Ґенон (фр. René Guénon, 1886, Блуа, Франція — 1951 Каїр, Єгипет) — французький філософ і письменник, представник інтегрального традиціоналізму, автор книг «Схід і Захід» (1924), «Криза сучасного світу» (1927) та ін. У 1912 р. прийняв іслам і став послідовником школи суфізму, з 1930 р. жив у Каїрі. Одружився з єгиптянкою, з якою мав декілька дітей — один з його синів пізніше загинув в автокатастрофі в Парижі.

Ґенон — основоположник інтегрального традиціоналізму[ред.ред. код]

Ідею Традиції як універсальної парадигми[1], спираючись на давні і розгалужені дослідження в цій царині, висунув Рене Ґенон. У Рене Ґенона знаходимо докладний виклад світу Традиції (архаїки, премодерну), ідейних основ традиційного суспільства в усіх його різновидах. Особливо цікавим у працях Рене Ґенона є те, що в них він проголосив свою прихильність Традиції, але заразом цілковито не відмовився від сучасної філософської мови[2]. Використовуючи у своїх працях широкий культурологічний, міфологічний та теологічний матеріал, Рене Ґенон піддав європейську цивілізацію Нового часу нищівній критиці. На його думку, Захід і, зокрема, сучасне суспільство є результатом поступової деградації та занепаду першопочаткового традиційного ладу[3]. Праці Рене Ґенона становлять найбільш фундаментальну та безкомпромісну теорію традиціоналізму. Ідеї Рене Ґенона та його послідовника Юліуса Еволи, філософію традиціоналізму, що випливає з концепцій цих авторів, можна вважати за граничну форму антитези сучасності.

Саме Рене Ґенон зауважив, що єдино беззаперечне людське знання — це знання, тотожнє в усіх народів землі, увічнене в давніх священних книгах. Той народ і та епоха, що відступають від примордіального, неминуче опиняються у кризі, і ніщо не може їх вивести з цієї кризи, крім повернення до давнього знання. Рене Ґенон побачив, що сучасні псевдовчення, яким є насамперед ідея розвитку, маскують і стимулюють процес занепаду та загибелі людства. Мислитель відкидає поняття цивілізації, бо в цьому понятті немає потреби. Там, де людство стоїть на основі Традиції, воно процвітає, бо живе за законами метафізичного базису людської природи, а відходячи від цього базису, втрачає легітимність власного буття й гине. Стосовно до поняття цивілізації, то воно, поза всім іншим, подає справу так, начебто розквіт життя — заслуга так званої об'єктивної дійсності, незалежної від людини. Омана ця властива всьому сучасному людству. А Рене Ґенон посилається на Сен-Мартена, який говорить, що не на людину потрібно дивитися через природу, а на природу через людину. Тобто він стоїть на тій самій позиції, на якій у середині XX століття була теоретична фізика. Сучасний світ немовби отримує дивне — протиприродне — задоволення, будучи впевненим, начебто людину мучають незалежні від людини сили. Але ж розквіт є там, де людина, володіючи своїми духовними силами, що завжди є в неї під рукою, свідомо творить розквіт; коли ж вона відвертається від цих сил, її чекає неминуча загибель.

Рене Ґенон передрікав неминучу загибель західної цивілізації[4]. Питання тільки в тому, чи на зміну їй прийде якесь інше суспільство, чи ж західне людство, знищивши всі інші типи культур, візьме світ у залізні обійми й ця цивілізація буде останньою в історії циклу.

Книга Рене Ґенона «Криза сучасного світу»[5] є свого роду памфлетом усіх його прихильників та традиціоналістів узагалі.

Книги в хронологічному порядку (за датою першої публікації)[ред.ред. код]

  • «Вступ у вивчення індуїстських доктрин» («Introduction générale à l’étude des doctrines hindoues», 1921)
  • «Теософізм — істория псевдорелігії» («Le Théosophisme — Histoire d'une pseudo-religion», 1921)
  • «Облудність спіритизму» («L'erreur spirite», 1923)
  • «Схід і захід» («Orient et Occident», 1924)
  • «Людина і її реалізація згідно з Ведантою» («L'homme et son devenir selon le Vêdânta», 1925)
  • «Езотеризм Данте» («L’ésotérisme de Dante», 1925)
  • «Цар світу» («Le Roi du Monde», 1927)
  • «Кризис сучасного світу» («La crise du monde moderne», 1927)
  • «Духовний авторитет і світська влада» («Autorité Spirituelle et Pouvoir Temporel», 1929)
  • «Святий Бернар» («Saint-Bernard», 1929)
  • «Символізм хреста» («Le symbolisme de la croix», 1931)
  • «Численні стани буття» (Les états multiples de l’Être, 1932)
  • «Східна метафізика» («La metaphysique orientale», 1939)
  • «Правління кількості и знамення часу» (Le règne de la quantité et les signes des temps, 1945)
  • «Замітки про ініціацію» («Aperçus sur l'initiation», 1946)
  • «Принципи безкінцевого вичислення» («Les principes du calcul infinitésimal», 1946)
  • «Велика Тріада» («La Grande Triade», 1946)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вишинський С. Проблеми філософської ідентифікації школи інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Збірник наукових праць. — 2010. — Вип. 504—505. — С. 48—53.
  2. Вишинський С. Традиція і Сучасність у поняттєвому дискурсі інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Збірник наукових праць. — 2010. — Вип. 534—535. — С. 53—57.
  3. Вишинський С. Темпоральні виміри інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Наукові записки. Серія «Філософія». — 2010. — Вип. 7. — С. 116—123.
  4. Вишинський С. Доля буття у дзеркалі фундаментальної онтології та інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Мультиверсум. Філософський альманах. — 2011. — Вип. 9 (107). — С. 188—200.
  5. Генон Р. Криза сучасного світу / Рене Генон // Перехід-IV.