Альнітак
 Альнітак
| |
| Дані дослідження Епоха J2000 | |
|---|---|
| Сузір'я | Оріон |
| Пряме піднесення | 05h 40m 45.5s |
| Схилення | −01° 56′ 34″ |
| Видима величина (V) | 1.70/~4/4.21 |
| Характеристики | |
| Спектральний клас | O9 Iab/O9/B0 III |
| показник кольору U−B | −1.07 |
| показник кольору B−V | 0.14 / ? / −0.01 |
| Тип змінності | |
| Астрометрія | |
| Променева швидкість (Rv) | 18 км/сек |
| Власний рух (μ) | за пр. піднес.: 3.99 мас/рік |
| Паралакс (π) | 3.99 ± 0.79 мас |
| Відстань | 1262 світлових років 387 ± 54 парсек |
| Абсолютна величина (MV) | −5.25/−3/−2.8 |
| Подробиці | |
| Маса | 28/23/20 M☉ |
| Радіус | 20/? R☉ |
| Світність | 100 000/1 300/? L☉ |
| Ефективна температура | 30 000/?/24 000 K |
| Металічність [Fe/H] | ? |
| Обертання | 140 км/сек / ? |
| Вік | ? років |
| Інші позначення | |
| Посилання | |
| SIMBAD | дані для Alnitak |
Альніта́к (ζ Ori) — потрійна зоря в сузір'ї Оріона. Разом з Мінтакою (δ Оріона) та Альніламом (ε Оріона) утворює Пояс Оріона. Назва походить від араб. النطاق, трансліт. an-niṭāq «пояс».
Головна зоря системи — гарячий блакитний надгігант з видимою зоряною величиною 1,70, одна з найяскравіших зір спектрального класу O на нічному небі північної півкулі. Поряд з нею розташовані ще дві зорі: гігант спектрального класу B (ζ Ori B) та, ймовірно, зоря головної послідовності спектрального класу O (яка разом з головною зорею утворює подвійну систему ζ Ori A). Обидві вони мають видиму зоряну величину близько 4,0 і разом утворюють гравітаційно пов'язану потрійну зоряну систему.
Ця система є членом OB-асоціації в Оріоні й розташована в межах газової емісійної туманності IC 434. Спочатку вважалося, що відстань до зорі становить близько 1500 світлових років, однак, за даними Гіппаркоса, зоря виявилася майже вдвічі ближчою (800 світлових років)[1].
Історія спостережень[ред. | ред. код]
Альнітак добре відомий ще з часів античності як зоря, що входить у склад Поясу Оріона й що, відповідно, набула певного культурологічного значення. Про те, що Альнітак — подвійна зоря, вперше повідомив німецький астроном-аматор Джорж Куновскі[en] 1819 р.[2] Наявність третьої зорі в системі запідозрено ще в 1970-х роках з аналізу даних спостережень, зроблених на інтерферометрі зоряної інтенсивності Наррабрі[en]. Виявила її група астрономів з Ловеллівської обсерваторії 1998 року[3].
Паралакс, одержаний у спостереженнях супутника «Гіппаркос», указує на відстань близько 225 парсек, але ці дослідження не беруть до уваги викривлення, спричинені кратною природою зоряної системи, тож інші дослідники подають більші відстані.[4]
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Alnitak 3. SolStation. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 2 липня 2013.
- ↑ Richard Hinckley Allen, Star-names and their meanings (1936), p. 314-15.
- ↑ Hummel CA, White NM, Elias NM II, Hajian AR, Nordgren TE (2000). ζ Orionis A is a Double Star. The Astrophysical Journal. 540 (2): L91—L93. doi:10.1086/312882.
- ↑ Hummel, C. A.; Rivinius, T.; Nieva, M. -F.; Stahl, O.; Van Belle, G.; Zavala, R. T. (2013). Dynamical mass of the O-type supergiant in ζ Orionis A. Astronomy & Astrophysics. 554: A52. arXiv:1306.0330. Bibcode:2013A&A...554A..52H. doi:10.1051/0004-6361/201321434. S2CID 53645495.
Посилання[ред. | ред. код]
- ESO/J. Emerson/VISTA. APOD: 2010 January 12 - The Flame Nebula in Infrared. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 18 січня 2014. (англ.)
