Анте Готовіна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анте Готовіна
хорв. Ante Gotovina
Анте Готовіна.jpg
Народився 12 жовтня 1955(1955-10-12) (58 років)
Ткон, Задарська жупанія, Соціалістична Республіка Хорватія, СФРЮ
Роки служби Франція Франція 19731979
Хорватія Хорватія 19912000
Звання Grenade legion.svg старший капрал
Osrh.jpg генерал-лейтенант
Війни/битви 2-е вторгнення у Шабу
  • битва при Колвезі

Війна за незалежність Хорватії

Боснійська війна

  • операція «Стрибок 1»
  • операція «Зима '94»
  • операція «Стрибок 2»
  • операція «Літо '95»
  • операція «Містраль»
  • операція «Південний напрям»
Нагороди

Орден Князя Домагоя
Орден Бана Єлачича
Орден Хорватського хреста
Орден Хорватського трилисника
Медаль Вдячності Батьківщини

Áнте Готóвіна (хорв. Ante Gotovina; * 12 жовтня 1955 р., село Ткон, острів Пашман, нині Задарський округ, Хорватія) — відставний генерал-лейтенант (хорв. general pukovnik) хорватської армії, один з чільних учасників війни в Хорватії та Боснії і Герцеговині 1991-1995 рр. Звинувачений у 2001 р. Гаазьким Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, скоєних у ході операції «Буря» наприкінці хорватської війни в 1995 році. В обвинувальному висновку йому ставиться в провину вигнання сербів області Країна за межі Хорватії під час вищезгаданої операції. 16 листопада 2012 рішенням Апеляційної палати Гаазького трибуналу повністю виправданий[1].
Анте Готовіну переважна частина хорватів як і раніше вважає за героя, особливо в районах, потерпілих від війни.

Життєпис[ред.ред. код]

Ще в дитинстві Анте переїхав у селище Пакоштане, що на Адріатичному узбережжі навпроти острівного села Ткон. Взагалі, дані про Готовіну скупі, значною мірою основані на неоднозначно сприйнятій, романтизованій біографії «Воїн, авантюрист і генерал» колишнього головного редактора щоденної газети Vjesnik Ненада Іванковича. Скоріш за все, відповідають дійсності такі наведені там факти: Анте Готовіна, син далматинського рибалки, у підлітковому віці втік зі свого рідного місця і покинув тодішню Югославію на кораблі. Ще до настання повноліття зарахований у Французький іноземний легіон. Там він провів кілька років і, пройшовши вишкіл, брав участь у військових операціях в Чаді та в інших країнах Африки і Азії, де ще існують французькі неоколоніальні інтереси. Після відставки у званні сержанта він, імовірно, працював військовим інструктором та зв'язковим у країнах Латинської Америки, зокрема в Парагваї, вочевидь, з мовчазної згоди французької влади. Розповіді про його нібито гламурне життя у паризькому вищому світі (Серж Ґейнсборо, Ромен Гарі, ..) перевірити неможливо.

Роль у Хорватській війні[ред.ред. код]

Налагодивши контакт з хорватськими емігрантами в Аргентині, Готовіна (який, між тим, втратив будь-який зв'язок з батьківщиною) дізнається про проголошення хорватської самостійності, повертається до Хорватії в червні 1991 року і відразу вступає в Хорватську національну гвардію. Бере участь у важких боях у Західній Славонії (Новска, Нова-Ґрадішка) у складі 1-ї Гвардійської бригади, спочатку як захисник (рядовий), а потім як командир. Після поранення і одужання полковника Готовіну ненадовго переведено на посаду командира Хорватської ради оборони (збройних сил хорватів Боснії і Герцеговини) міста Лівно. З 1992 по 1996 рік служив у званні полковника на посаді командувача військового округу Спліт, а потім був головним інспектором оборони. Анте Готовіна зробив великий внесок у створення навчального центру нижчого командного складу у поселенні Шепуріне неподалік Задара. Він швидко просувався по військовій службі, і в званні бригадира був одним (поряд з Янком Бобетком) з основних командирів у ході операції «Масленіца», а вже будучи генерал-лейтенантом організовує і керує кількома ключовими військовими операціями: обороною Лівна і Томіславграда від частин армії Республіки Сербської генерала Младича, тривалою повзучою війною, у якій протягом 10 місяців ламалася сербська оборона в районі Лівна, захопленням міст Ґламоч і Босанско-Ґрахово та взяттям у кільце Кніна, що створило передумови для швидкого і успішного виконання операції «Буря». Після цього він у другій половині 1995 р. був Головнокомандувачем Об'єднаних сил Хорватської армії і Хорватської ради оборони у рамках операції «Містраль», коли були цілком розбиті війська боснійських сербів, а хорватські сили підійшли на відстань 23 км до міста Баня-Лука. Краху сербської напівдержави в Боснії та Герцеговині не дозволила світова, головним чином американська, дипломатія.

Обвинувальний висновок і арешт[ред.ред. код]

Відразу ж після операції «Буря» Гаазький трибунал почав розслідування злочинів, скоєних під час і після військових дій. Сторона звинувачення, зокрема, зацікавилась і Анте Готовіною, до якого в 1998 році звернулася з проханням дати офіційну заяву. Однак, незважаючи на готовність Готовіни до діалогу, хорватське політичне керівництво з невідомих причин не дало йому на те згоди.

Зміна уряду в січні 2000 року призводить до протистояння новоствореної коаліції і нового президента Месича, з одного боку, та переможеної партії ХДС і ряду найвищих хорватських офіцерів, надто тих, хто не мав симпатії до влади ліберального походження. У зв'язку з відкритим листом декількох найвищих хорватських офіцерів, у якому піддано різкій критиці політику нової влади, і який підписав і Готовіна, його двадцять дев'ятого вересня 2000 року відправлено у відставку разом з шістьма іншими вищими офіцерами хорватської армії.

Чутки, що кружляли деякий час, виявилися правдою: Міжнародний трибунал з воєнних злочинів у колишній Югославії в Гаазі видав у 2001 році обвинувальний висновок щодо Анте Готовіни (згодом до деякої міри змінений[2]), звинувативши його у плануванні етнічних чисток і воєнних злочинів. Готовіна відмовився прийняти обвинувальний висновок і від моменту висунення обвинувального акту до спіймання переховувався в невідомому місці. Обидві хорватські урядові коаліції — і керована Соціал-демократичною партією (2000–2004 рр.), і очолювана Хорватською демократичною співдружністю (з 2004 р.) — визнаючи легітимність Гаазького трибуналу, закликали Готовіну здатися.

Провівши чотири роки у підпіллі на чужині, він був схоплений іспанською поліцією у Тенеріфе 7 грудня 2005 року.[3] і виданий Гаазькому трибуналу. За кілька днів перед самим арештом, він прибув на Тенеріфе у супроводі друга сім’ї, австралійського хорвата Йозо Гржича. Коли вони спустилися вночі в ресторан 4-зіркового готелю Bitácora, в якому генерал у ті дні зупинився, о 21:10 до них підійшли 8 співробітників іспанської поліції і заарештували їх. Гржича через кілька годин було звільнено.

Готовіна на момент арешту мав при собі 12 000 € готівкою, які, як передбачається, є частиною коштів, якими відомий загребський підприємець Хрвоє Петрач фінансував втечу Готовіни.

Після арешту його переводять у найрозкішнішу іспанську в'язницю Сото-дель-Реаль, за 40 км від Мадрида. Припускають, що генерала виказали, хоча є дивний факт, що при поселенні в готель Bitácora він користувався паспортом на ім'я Крістіян Хорват. Вже давно відомо, що це одне з його фальшивих посвідчень особи, і саме цей факт мав вирішальне значення для схоплення генерала.

9 грудня Готовіну переведено у в'язницю ООН у місті Схевенінген (Нідерланди), де його утримують в очікуванні судового процесу.

Позиція ЄС і ставлення громадян Хорватії[ред.ред. код]

Найсуперечливішим у політичному плані елементом у справі суду над Анте Готовіною в Гаазі є те, що Європейський союз обумовив політичну і економічну інтеграцію Хорватії в ЄС хорватським арештом Готовіни, що викликало неоднозначну реакцію.

Від самого початку хорватська громадськість була прихильна до генерала-утікача і виступала проти його видачі. Опитування з березня 2005 року з приводу відкладення початку переговорів з ЄС показало, що тільки 7% населення вважають, що Готовіна справді винуватець затримки переговорного процесу. Стосовно можливої видачі генерала 56% були проти і 28% за. [4]

Через місяць після арешту проведено новий опит. 61% громадян заявили, що арешт генерала — це погана звістка, і лише 14%, що добра. Таким чином, хорватська громадськість на звістку про арешт відреагувала зовсім інакше, ніж хорватська влада. Такий самий відсоток з них, 61%, вважає, що звинувачення необґрунтоване, а 50% — що судовий процес у Гаазі буде упередженим і необ'єктивним.

У 2003 р. хорватський співак і композитор Мирослав Шкоро присвятив Готовіні дуже популярну нині в Хорватії патріотичну пісню «Sude mi» («Мене судять»), складену ним у співробітництві з іншим відомим хорватським музикантом Марком Перковичем.

Судовий вирок і виправдання[ред.ред. код]

11 березня 2008 р. Гаазький трибунал розпочав процес у справі Анте Готовіни, Младена Маркача та Івана Чермака. На своїх перших появах у суді жоден із них не визнав себе винним.

15 квітня 2011 р. Гаазький трибунал оприлюднив вирок генералам Анте Готовіні і Младену Маркачу, засудивши їх на 24 роки і 18 років позбавлення волі відповідно та виправдавши третього звинуваченого - генерала Івана Чермака. [5] Готовіну визнано винним за сімома з восьми пунктів звинувачення, зокрема, в депортаціях, пограбуванні і нищенні майна, вбивствах та катуваннях сербського населення. З нього знято лише відповідальність за примусове переселення.

Цього самого дня в центрі Загреба зібралося понад 2000 людей, які протестували проти вироку генералам Готовіні та Маркачу. На цьому мітингу хорватський актор Божидар Аліч та колишній міністр Іван Векич назвали присуд міжнародного трибуналу поразкою Хорватії. Прем'єр-міністр Хорватії Ядранка Косор висловила невдоволення вироком трибуналу в Гаазі та сказала, що держава оскаржуватиме цей присуд, бо вважає операцію «Буря» законним захистом територіальної цілісності Хорватії. Президент Хорватії Іво Йосипович сказав, що вирок його шокував, але що це не ставить під сумнів виправданість визвольної боротьби Хорватії та операції «Буря». [6]

16 листопада 2012 p. Апеляційна палата Гаазького трибуналу після перегляду вироку від 15 квітня 2011 р. зняла з генералів Анте Готовіни та Младена Маркача всі раніші звинувачення, постановивши, що військова операція 1995 року, якою керували ці два хорватські генерали, не була етнічною чисткою[7]. Суддя Теодор Мерон постановив, що дії генералів не носили навмисного характеру, та визнав, що у 2011 році судова палата трибуналу «припустилася помилки», ствердивши, що артилерійські удари, вчинені за наказами генералів Готовіни і Маркача по містах Сербської Країни, були «незаконними». Сторона звинувачення не збирається оскаржувати рішення апеляційної інстанції. Генералів звільнили у залі суду[8].

Цю новину в Хорватії було сприйнято з захватом. На площі Бана Єлачича зібралося понад 100 000 ветеранів і громадян Хорватії, щоб привітати звільнених генералів[9]. Згідно з опитуваннями, понад 60 відсотків громадян Хорватії вірять у невинуватість Готовіни та Маркача[10].

Посади, звання та відзнаки[ред.ред. код]

Посади[ред.ред. код]

  • 1 лютого 1973 р. — 1 лютого 1978 р. — служить у французькому Іноземному легіоні, який покидає у званні сержанта.
  • червень 1991 р. — начальник оперативно-навчального відділу 1-ї гвардійської бригади «Тигри».
  • липень 1991 р. — командир розвідроти 1-ї гвардійської бригади «Тигри».
  • лютий 1992 р. — травень 1992 р. — заступник командира спецпідрозділу Головного штабу хорватської армії.
  • травень 1992 р. — жовтень 1992 р. — командир Хорватської ради оборони міста Лівно.
  • 9 жовтня 1992 р. — 12 березня 1996 р. — командувач військового округу Спліт.
  • 12 березня 1996 р. — головний інспектор хорватської армії.

Звання[ред.ред. код]

Відзнаки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]