Задар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Задар
Zadar
Герб Прапор
Ратуша міста
Ратуша міста
Основні дані
Країна Хорватія
Регіон Далмація, Задарська жупанія
Засноване ІХ ст. до н. е.
Населення 82 680 (2006)
Площа міста 194 км²
Густота населення 470 осіб/км²
Поштові індекси 23 000
Телефонний код +385 023
Географічні координати 44°07′ пн. ш. 15°13′ сх. д. / 44.117° пн. ш. 15.217° сх. д. / 44.117; 15.217Координати: 44°07′ пн. ш. 15°13′ сх. д. / 44.117° пн. ш. 15.217° сх. д. / 44.117; 15.217
Висота над рівнем моря 0 м
Поділ міста 21 район
День міста 24 листопада
Міська влада
Адреса Narodni trg 1

23 000 Zadar

Веб-сторінка www.grad-zadar.hr
Мер міста Звонімір Вранчич (ХДС)
Задар (Хорватія)
Задар
Задар

Задар (хорв. Zadar, італ. Zara) – місто в хорватському історичному регіоні Далмація на адріатичному узбережжі, з населенням близько 82 тис. мешканців (2005). Економічний і культурний центр північної Далмації, п'яте за величиною місто в країні. Адміністративний центр Задарської жупанії. Торговельний і рибальський морський порт, суднобудівний завод, аеропорт. Важливий промисловий (харчова, хімічна і текстильна промисловість) та культурний центр (університет, театр, численні пам'ятки і музеї).

Історія[ред.ред. код]

Задар і навколишня місцевість під пануванням Італії в 1920-1947 рр.

Історія міста сягає 9 століття до н. е. У 7-6 ст. до н. е. на території сучасного Задару існувало поселення іллірійського племені лібурнів. 500 років потому місто, зване тоді Ядера (Jadera), потрапило під владу римлян. За часів владарювання Цезаря та Августа його укріпили, оточуючи захисними мурами з баштами і трьома воротами, відвели місце під форум, спорудили храми і базиліки, амфітеатр, а також акведук і кладовище. Після знищення Салони стає місцеперебуванням візантійської адміністрації в Далмації.

На рубежі VI i VII століть у місті народився майбутній папа Іоанн IV. У VIII ст. навколо Задару, що залишався під владою Візантії, почали селитися прибулі з півночі слов'яни. У середні віки Задар мав статус вільного міста, і тільки в X ст. визнав володарство хорватських королів. Пізніше перебував під владою Венеції. На XV і XVI століття припадає бурхливий розвиток культурного життя міста, з якого вийшло багато видатних літераторів та діячів культури і мистецтва (зокрема, Петар Зоранич, один з перших поетів, що писали по-хорватськи).

Після доби венеціанського панування Задар опинився в межах Габсбурзької монархії. Після Першої світової війни Задар не ввійшов до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, а набув статусу італійського анклаву разом з кількома прилеглими невеличкими населеними пунктами (в цілому 104 км²) внаслідок Рапальського договору від 12 листопада 1920 р. У 1921 р. був оголошений вільним портом і переживав період італійського правління в дивній атмосфері хибного достатку. Це період інтенсивної італізації і еміграції хорватів та економічного занепаду міста у зв'язку з неприродною ізоляцією від навколишніх районів. Роль центра Далмації в повному обсязі перейняв Спліт. Під час Другої світової війни Задар став столицею збільшених італійських територій у Далмації (зі Сплітом включно), відступлених маріонетковою Незалежною Державою Хорватія), а після падіння фашистського режиму Беніто Муссоліні місто було під контролем Італійської соціальної республіки. У 1943-1944 рр. Задар зазнав важких бомбардувань союзників, при цьому було знищено 80% історичного Старого міста. У жовтні 1944 року після відходу німецьких військ і втечі італійських чиновників Задар зайняли югославські партизани. Кінець війни Задар зустрів майже повністю зруйнованим і спустілим, з ледве не шістьма тисячами мешканців. Після Другої світової війни місто перетворилося на потужний економічний і культурний центр, особливо після будівництва залізничної гілки Задар—Кнін, і створення філософського факультету. З 1947 р. офіційно став частиною соціалістичної Югославії.

Задар у Хорватській війні[ред.ред. код]

У 1991 році Задар став частиною незалежної Республіки Хорватія. Його економіка сильно потерпала в той час не тільки через тоді ж розпочаті Югославські війни, а й через непрозорі та суперечливі процеси приватизації, в результаті чого більшість успішних фірм міста розорились.

Ще в 1990 році сербські сепаратисти з прилеглої до Далмації хорватської області Країна перекрили дороги, чим успішно ізолювали Далмацію від решти Хорватії. Чимало жителів несербської національності було вигнано з області, а кілька хорватських поліціянтів було вбито, що обернулося Далматинськими антисербськими погромами в травні 1991 року. [1]

У липні сербські заколотники і ЮНА напали на Задар, який тоді опинився на рубежі окупованої ними території, і піддали його артилерійському обстрілу. Задару було завдано серйозної шкоди, у тому числі кільком історичним будівлям. Більш ніж на рік було перервано зв'язки з Загребом. Єдиною сполучною ланкою між північчю і півднем країни став острів Паг. Поряд з іншими хорватськими містами Далмації Задар спорадично обстрілювався протягом декількох років, що призвело до пошкодження різних будівель та житлових будинків, а також об'єктів, узятих під захист ЮНЕСКО. Облога тривала до січня 1993 року, коли в ході військової операції «Маслениця» Задар і навколишня територія перейшли під контроль хорватських збройних сил, чим було відновлено зв'язок з рештою Хорватії. У 1993 р. великосерби ще не раз намагалися захопити місто, і одна з таких спроб відбулася 30 червня 1993 року, коли вони обстріляли разом із Задаром і Біоград-на-Мору. Періодичні напади на місто тривали аж до 1995 року, коли операцією «Буря» було покладено край війні в Хорватії.

Визначні місця[ред.ред. код]

Туризм у місті розвивається вже понад сто років - у 1899 р. тут виникло перше бюро подорожей Liburnija, що безперервно існує й донині. У Задарі є вельми цікавий Археологічний музей з колекціями часів Стародавнього світу i Середньовіччя. На набережній розташований головний корпус Задарського університету. У хорватських туристичних брошурах місто іноді ставиться на один рівень з Дубровником і Венецією. Місто відоме знаменитим вишневим лікером Марашіно. Поруч з поромною пристанню на набережній вбудовано органи, які видають низький звук, коли накочується хвиля. Таким чином, створюється враження, що цей звук іде з моря.

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. James Gow, The Serbian Project and its Adversaries, p. 159. C. Hurst & Co, 2003

Посилання[ред.ред. код]