Зоран Міланович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зоран Міланович
Zoran Milanović
Зоран МілановичZoran Milanović
Зоран Міланович

Нині на посаді
На посаді з 23 грудня 2011
Президент   Іво Йосипович
Попередник Ядранка Косор

Лідер опозиції
Час на посаді:
2 червня 2007 — 23 грудня 2011
Президент Степан Месич (2000–2010)
Іво Йосипович (2010–донині)
Попередник Желька Антунович (в.о.)
Наступник Ядранка Косор

Час на посаді:
2 червня 2007 — донині
Попередник Желька Антунович (в.о.)

Народився 30 жовтня 1966(1966-10-30) (48 років)
Загреб, Хорватія
Громадянство Flag of SFR Yugoslavia.svg СФРЮ,
Хорватія Хорватія
Національність хорват
Політична партія Соціал-демократична партія Хорватії
Дружина Саня Мусич-Міланович (хорв. Sanja Musić-Milanović)
Діти сини Анто і Марко
Рідня батько Стіпе, мати Ґіна, брат Крешимир
Професія правник
Релігія агностик[1][2]

Зо́ран Міла́нович (хорв. Zoran Milanović, нар. 30 жовтня 1966 р., Загреб, СР Хорватія, СФРЮ) — хорватський політичний діяч, нинішній голова уряду Хорватії, керівник головної лівоцентристської політичної сили країни, Соціал-демократичної партії Хорватії (СДП).

Життя і діяльність[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Його батьки родом із Сіня. Батько Стіпе був начальником Центру економічного розвитку, а мати Ґіна працювала вчителькою німецької та англійської мов у початковій школі.[3] Зоран має брата на ім'я Крешимир. Майбутній політик у свій час навчався в Центрі управління та судочинства (елітна середня школа). За його власним визнанням, був дуже жвавим та схильним до боротьби. [4] У 1986 р. вступив до Загребського університету на спеціальність «судове право». Вивчив англійську і російську, а також французьку мови.

Після закінчення вишу став стажистом в Хорватському торговельному суді, а в 1993 році влаштувався на роботу в хорватське МЗС, за іронією долі будучи прийнятим на роботу майбутнім політичним суперником Іво Санадером. Рік по тому Зоран вирушив у Нагірно-Карабаську Республіку в складі миротворчої місії ООН і ОБСЄ, пробувши там 45 днів.

Також у 1994 році він одружився з Санею Мусич-Міланович, з якою пізніше став батьком двох синів Анто і Марко. У 1996 році працював радником у хорватській місії при Європейському Союзі та НАТО в Брюсселі. Через два роки закінчив аспірантуру з європейського та порівняльного права при фламандському університеті Брюсселя. Повернувся до Міністерства закордонних справ у 1999 році, наприкінці строку своїх повноважень.

У лавах СДП[ред.ред. код]

У 1999 році Зоран вступив до СДП (не будучи перед цим членом будь-якої партії). Після перемоги СДП на парламентських виборах 2000 р., на нього було покладено відповідальність за взаємодію з НАТО, а три роки по тому він став помічником міністра закордонних справ Тоніно Піцули. Залишив свій пост після виборів 2003 року, коли консервативна ХДС повернулась до влади.

У 2004 році його було обрано в Головний комітет СДП. Двома роками пізніше він короткий час перебував на посаді відповідального за зв'язки партії з громадськістю (речника), підміняючи Ґордану Ґрбич. Зорана також було обрано координатором IV виборчого округу на майбутніх на той час виборах 2007 року.

Вибори голови партії[ред.ред. код]

Позачерговий з'їзд партії відбувся в Загребі 2 червня 2007 р. у зв'язку з відставкою 11 квітня (і смертю 29 квітня від раку нирки) першого голови партії та колишнього прем'єр-міністра Хорватії Івіци Рачана.

Міланович вступив у змагання за найвищу партійну посаду, попри те, що вважався «аутсайдером» через його коротший строк перебування в партії, протистоячи Жельці Антунович (виконувачці обов'язків голови партії після відставки Рачана), Мілану Бандичу та Тоніно Піцулі. 29 вересня 2007 р., в ході передвиборної кампанії на посаду голови партії, він прилюдно пообіцяв подати у відставку і ніколи не балотуватися на пост голови партії знову, якщо партія на наступних виборах не здобуде більше місць, ніж ХДС.[5] У першому турі він вів перед з 592-ма голосами, значно випереджаючи свого найближчого суперника Жельку Антунович.[6] У другому турі Зоран зіткнувся в двобої з Антунович і знову виграв з великим відривом, тим самим ставши головою партії.

На посаді голови партії[ред.ред. код]

Міланович вже висловлював своє бажання бачити головного економічного стратега партії Любо Юрчича наступним прем'єр-міністром. Міланович керуватиме партією і на виборах 2007 року.

Оскільки черговий партійний з'їзд СДП зазвичай проводиться через 6 місяців після парламентських виборів (а отже, буде проходити десь у квітні або травні 2008 року), Міланович фактично здійснює повноваження голови партії на тимчасовій основі.

Його політичне майбутнє сильно залежатиме від результатів парламентських виборів у листопаді, які він має великі шанси виграти, враховуючи невпинний ріст популярності його особисто і його партії.

Нещодавно Міланович заявив, що Йосип Броз Тіто був більш позитивним і в цілому кращим політиком, ніж Франьо Туджман[7]

У вересні 2008 року Міланович наніс дуже розрекламований візит у Бляйбурґ (Австрія) на вшанування пам'яті про Бляйбурзьку різанину.[8] Цим він став другим вождем Соціал-демократичної партії Хорватії, який відвідав місце трагедії, першим з яких був Івіца Рачан.

Нові хорватські вибори[ред.ред. код]

За результатами хорватських парламентських виборів 2007 року СДП (з 56 місцями) впритул наблизилась до своєї головної супротивниці ХДС, яка набрала лише на 10 мандатів більше (66, включаючи 5 з хорватської діаспори, що було одним з головних питань передвиборної кампанії СДП, яка обіцяла позбавити права голосу тих, хто не проживає в країні).

Внаслідок такого гострого суперництва з майже рівними шансами обидві партії мусили формувати уряд за умови, що проведуть у парламент понад 77 зі 153 депутатів. Після виборів Міланович за суперечливих обставин висунув себе кандидатом на пост прем'єр-міністра замість Любо Юрчича, не консультуючись із Головним комітетом партії. [9] Незважаючи на кращі результати виборів, ніж будь-коли раніше, партія Мілановича залишилася в опозиції, позаяк чинний прем'єр-міністр Іво Санадер першим сформував коаліцію більшості, що дозволило йому залишитися при владі.

Програвши загальні вибори 2007, Міланович не тільки не подав у відставку (як обіцяв раніше[5]), а й знову вступив у передвиборну боротьбу за посаду голови партії в травні 2008 року. Він переміг на виборах і донині обіймає посаду голови Соціал-демократичної партії Хорватії.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]