Барбарис звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Барбарис звичайний
Illustration Berberis vulgaris0.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
Порядок: Жовтецевоцвіті (Ranunculales)
Родина: Барбарисові (Berberidaceae)
Рід: Барбарис (Berberis)
Вид: Барбарис звичайний
Біноміальна назва
Berberis vulgaris
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Berberis vulgaris
ITIS logo.jpg ITIS: 18837
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 258209
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Berberis vulgaris

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris) — рослина роду Барбарис. Місцева назва — кислиця. З родини барбарисових — Berberidaceae.

Гіллястий кущ (1,2-2,5 м заввишки). Пагони сірі, ребристі, дугоподібні, несуть трироздільні, рідше п'ятироздільні колючки (2 см завдовжки), Молоді гілочки жовтуваті або жовтувато-червоні. Листки чергові, тонкі, овальні, обернено-яйцеподібні або видовжені (1-4 см завдовжки і 0,5-2 см завширшки), на верхівці тупуваті, з клиноподібнозвуженою основою; по краю гострозубчасті, зісподу сітчасті, з невеликими прилистками. Суцвіття — пониклі китиці (до 6 см завдовжки), розміщені на верхівках укорочених пагонів. Квітки жовті (68 мм у діаметрі). Чашолистків три, забарвлених в однаковий колір з пелюстками, пелюсток три; у квітці ще є шість пелюсткоподібних нектарників, які мають по дві залозки при основі. Тичинок шість, маточка одна, зав'язь верхня.

Плід — видовжена, яскраво-червона ягода (5-12 мм завдовжки) з однією-трьома коричневими матовими насінинами (4-6 мм завдовжки). Росте у підліску, в хвойних і мішаних лісах, на узліссях, в чагарниках, на кам'янистих схилах. Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте в травні — червні, плоди достигають у вересні. Барбарис поширений по всій Україні як природно, так і в культурах. Заготівля можлива в Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Полтавській, Сумській і Донецькій областях.

Практичне використання[ред.ред. код]

Харчова, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина. Плоди барбарису вживають у їжу свіжими або після переробки. З них готують начинку для цукерок, желе, варення, мармелад. На Кавказі з плодів барбарису і невеликої кількості води, перцю та солі готують гостру приправу до м'ясних страв.

Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до 7%), органічних кислот (до 7%), вітаміну С (близько 170 мг %). Плоди містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини. У фруктово-ягідному виробництві з плодів готують лікери, наливки, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої, які відзначаються своєрідним смаком. Молоді пагони й листки барбарису містять яблучну кислоту, вітаміни С (120 мг %), А (140 мг %), вживають у їжу їх у вигляді салатів і маринадів. Барбарис звичайний — добра медоносна рослина, у травні — червні дає багато нектару, разом з іншими медоносами лісу сприяє підготовці бджолиної сімї до літніх взятків. Мед приємний на смак, жовтуватого кольору.

У науковій медицині використовують листки, кору й корені барбарису — Folia, Cortex, Radix Berberidis. Листки використовують в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний засіб. У коренях і корі барбарису міститься алкалоїд берберин. Їх застосовують у медицині як засіб, що знижує кров’яний тиск і серцебиття. Вони мають також глистогінні й кровоспинні властивості.

У народній медицині ягоди барбарису рекомендуються для збудження апетиту, тамування спраги, поліпшення роботи шлунка, зниження кров'яного тиску. Корені використовують при захворюванні печінки. В Середній Азії та Індії кору барбарису використовують для лікування лейшманіозу.

Молоді гілки, кору й корені барбарису використовують для фарбування вовни в лимонно-жовтий, а шкір — у червонувато-жовтий кольори. Сік із свіжих стиглих ягід у суміші з галунами дає рожеву фарбу, яку використовують для фарбування льону, шовку, паперу й вовни. У декоративному садівництві барбарис застосовують для створення живоплотів, бордюрів, окремих груп. Не рекомендується розводити в лісових смугах поблизу сільськогосподарських угідь, тому, що він є проміжною рослиною-живителем шкідливих для злаків іржастих грибів.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Листки збирають навесні після цвітіння. Сушать у тіні, у добре провітрюваних приміщеннях. Висушену сировину пакують у паперові мішки вагою по 10 кг або в тюки вагою по 50 кг. Корені заготовляють навесні або восени, обережно викопуючи їх лопатою, щоб не пошкодити всю кореневу систему. Вибирають не більше пятої частини її. Обрубані корені промивають, сушать, розрізують на шматки завдовжки 2 см. Сушать на горищах або під наметами У достатньою вентиляцією, розстилаючи їх тонким шаром. Упаковують сировину в паперові мішки вагою до 25 кг.

Кору збирають рано навесні до початку вегетації. Знімають її з допомогою кільцевих надрізів, зроблених на відстані 10-15 см один від одного і з'єднують їх поздовжніми надрізами. Сушать кору так само, як і корені. Пакують в мішки вагою по 20 кг, або в тюки по 50 кг.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979