Букарка
| Букарка | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Neocoenorrhinus pauxillus (Germar, 1818) | ||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||
| Rhynomacer caeruleus Geoffroy, 1785; Coenorrhinus pauculus Voss, 1933; Rhynchites persicus Gyllenchall, 1839 [1] | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Букарка (Neocoenorrhinus pauxillus Germ.) — жук родини Ринхітид. Шкідник плодових культур з родини айстрових. Личинка розвивається у недозрілих плодах.
Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]
Жук завдовжки 1,8–3 мм, зеленувато-синій, із сталевим блиском. Основні ознаки[2][3]:
- верх тіла вкритий волосками, які напівприлягають до нього або стирчать;
- виски за очима майже паралельнобічні, із слабенькою перетяжкою;
- головотрубка довга, звичайно довша за голову, біля місця прикріплення вусиків сильно вигнута донизу;
- надкрила із поздовжніми точечними рядами, проміжки між ними опуклі,і не ширші від самих борозенок і дещо зморшкуваті;
- передостання боріздка на надкрилах дещо вкорочена і з'єднується з останньою на середині надкрил;
- груди й черевце густо вкриті крапочками і волосками;
- тіло не довге, звичайно надкрила лише на ⅓ довші за свою загальну ширину.
Яйце восково-біле, видовжено-овальне, личинка біла, вигнута, її перший членик вусиків опуклий. Лялечка біла, із негустими волосками.
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Зимують на стадії імаго, звичайно у підстилці з рослинних решток. Жуки з'являються ранньою весною, коли набрякають на бруньки. Кормові рослини букарок – дерева й кущі з родини айстрових: яблуня, груша, рідше – вишня, айва, абрикос, глід, слива, терен, черемха тощо[2]. Масова поява їх збігається із цвітінням яблуні. У прохолодну погоду і вночі жуки ховаються у тріщинах кори, попід лишайниками. У теплу пору сидять на бруньках, інколи обліплюючи їх. Харчуючись, вони вигризають на них заглиблення, з яких потроху виступають і застигають крапельки соку. Пошкоджені бруньки темніють і відпадають. Пізніше жуки так само пошкоджують молоді листки і квіткові бутони.
Тривалість життя жука – близько трьох місяців. Самиця починає відкладати яйця наприкінці цвітіння яблунь. Вона вигризає ямку на нижньому боці листковогочерешка або в центральній у жилці біля його основи. На дно ямки відкладається одне яйце. За своє життя самиця відкладає до 100 яєць. Вхід до ямки самиця закладає недогризками, склеюючи їх. Поряд з місцем яйцекладки самка пошкоджує шкірку черешка, навколо колисочки яйця. Невдовзі на цьому місці утворюється розростання тканин, і внаслідок цього черешок перегинається донизу, в’яне і темнішає. Через 6–8 днів з яєць виходять личинки, які живляться тканиною черешка або центральної жилки, роблячи в них поздовжній хід і наповнюючи його бурими екскрементами. Інколи личинка виходить з жилки у м’якість листка і харчується його паренхімою. Пошкоджені листки засихають і в кінці травня — на початку червня опадають. Личинки деякий час продовжують живитись в опалих листках, а потім залазять у ґрунт на глибину 10-13 см. У липні-серпні частина личинок заляльковується у комірці, у вересні з більшості лялечок виходять жуків. Вони лишаються у ґрунті до весни, зимуючи у стані анабіозу. Деякі жуки у теплу вересневу погоду виходять на поверхню і обгризають бруньки. Частина личинок залишається у ґрунті у стані діапаузи до весни наступного року[2].
Поширення[ред. | ред. код]
Вид поширений по всій Західній Палеарктиці, за винятком Північної Африки та Середнього Сходу і мешкає також у Палеотропіці [1]. В Україні зареєстрований в АР Крим і в усіх областях, крім Житомирщині[4].
Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]
Подібно до інших біологічних видів, букарка є невід’ємною ланкою природних екосистем, споживаючи рослинні тканини і стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Однак у плодових садах жуки завдають чималої шкоди, особливо, коли їх чисельність і щільність досягає значних величин[5].
Обгризачи бруньки та листки, викликаючи інколи масове опадання листків, жуки негативно впливають на ріст та фотосинтетичну активність рослин. Дерева слабшають і не в змозі накопичувати достатньо речовин для дозрівання плодів. Отже, букарки знижують врожайність фруктових дерев. Із шкодочинністю жуків борються, оприскуючи дерева інсектицидами, звичайно в період виокремлення бутонів. У разі потреби обробку повторюють відразу після завершення цвітіння[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Alonso-Zarazaga, M.A.: Rhynchitidae, p. 125. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. — Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.
- ↑ а б в г Вредители сельскохозяйственных и лесных культур. Под ред. В. П. Васильева. 2-е изд. К.: Урожай, 1988. — 576 с.
- ↑ Тер-Минасян М. Е. 81. Сем. Attelabidae — Трубковёрты, с. 483—484 В кн. Определитель насекомых европейской части СССР в пяти томах (под общ. ред. Г. Я. Бей-Биенко). Том 2. Жесткокрылые и веерокрылые. Ред. тома: Е. Л. Гурьева и О. Л. Крыжановский. (Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР", вып. 89). М.-Л.: Наука, 1965. 668 с.
- ↑ Yunakov, N., Nazarenko, V., Volovnik, S., Filimonov, R. A survey of the weevils of Ukraine (Coleoptera: Curculionoidea) (excluding Platypodinae and Scolytinae) (Zootaxa, 4404) — Magnolia Press. 2018. — 494 pp
- ↑ Євтушенко М. Д., І. В. Забродіна Букарка, Neocoenorrhinus pauxillus (Germar, 1824) (Coleoptera: Rhynchitidae) та її щільність у яблуневих садах Харківського району Харківської області // Известия Харьковского энтомологического общества. - 2013. - Т. 21, Вып. 2. - С. 67-70. - http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vkhet_2013_21_2_13