Власко Семен Сидорович

Семен Сидорович Власко
Основна інформація
Дата народження	1904(1904)
Місце народження	Чернігівська область
Дата смерті	25 січня 1967(1967-01-25)
Національність	українець
Професії	музикант
Інструменти	бандура, бубон

Семе́н Си́дорович Власко́ (1904 — 25 січня 1967) — кобзар.

Біографія

Семен Сидорович Власко народився 1904 року. Місце його народження зазначають по-різному. Так, Віктор Мішалов пише, що Власко родом із села Макіївка Ніжинського повіту Чернігівської губернії, нині Варвинського району Чернігівської області. Біографічний довідник «Мистецтво України» (Київ, 1997) місце народження Власка вказує так: село Кудрівка, нині Чернігівської області, за іншими даними — Сосниця, тепер селище міського типу.

Грати на бандурі навчився в Павла Кулика, разом з яким тривалий час мандрував і виступав. Грав також на гармоніку й бубон. Жив у селищі Ясенівка Чернігівської області, виступав на ярмарках і базарях, брав участь в етнографічних вечорах і концертах.

1925 року Дмитро Ревуцький записав од нього його власну пісню — «Було колись в Україні».

Із першою дружиною мав трьох дорослих синів. Удруге одружився із Параскою Шульгою і осів у селі Блистова, де дружина мала власну хату. А до того часу він як кобзар вів напівмандрівний спосіб життя. Кобзарював у північно-східних районах Чернігівщини (Менський, Сосницький, Новгород-Сіверський, Корюківський).

У репертуарі Власка було понад 250 пісень, серед яких «Дума про втечу трьох братів з Азова», пісні про Саву Чалого, про Байду, Морозенка. Серед учнів Євдокія Леміш та Левко Ступак. Євдокія Леміш, зокрем, розповіла :

«В той час не чутно було, щоб жінки чи дівчата грали на бандурах. І тому, коли я попросила Семена Сидоровича Власка, щоб він навчив мене грати на кобзі, він дуже здивувався. Але коли побачив, що я справді хочу навчитися грати і зрозумів, що я дуже люблю народні пісні — погодився. У нього я і навчилася виконувати деякі перші мелодії».

Наприкінці Другої світової війни Власка запросили як бандуриста та бубниста до одного з армійських ансамблів пісні й танцю, з яким пройшов до Берліна. Після війни Семен Сидорович перебивався випадковими заробітками: грав на запрошення по селах — на весіллях, храмових святах тощо. Семен Власко мав затверджений репертуар із печаткою Новгород-Сіверського райкому партії, це були в основному родинно-побутові та ліричні пісні.

З Німеччини привіз трофейний струнний музичний інструмент — цитру, яка довго лежала в Власка без ужитку, доки він її не продав сліпому кобзарю Левкові Ступаку, в якого перед тим украли бандуру. Переробивши цитру на подобу бандури, Ступак став кобзарювати з нею.

Дружина Олександра Довженка Юлія Солнцева запросила Власка на зйомки кінофільму про Довженкове дитинство — «Зачарована Десна». Він мав зіграти кобзаря Павла Кулика. Оскільки Власко не відповідав ролі своєю статурою (був малого зросту та худий), Кулика грав бандурист Володимир Перепелюк. Семен Сидорович у фільмі зіграв бубниста. Ренат Польовий відзначив після зустрічі із Власком: «Мушу сказати, що бубнист він рідкісний. Бубон у його руках прямо літає, гупаючи, дзвенячи і гудячи».

З огляду на скрутне матеріальне становище Власка, пенсійний вік і хвороби, Ренат Польовий звернувся до Новгород-Сіверської районної ради з клопотанням про призначення Власку пенсії. Звідти відповіли, що, оскільки Власко не має трудового стажу (все життя виступав у різних установах за плату згідно з домовленістю) і не втратив джерел засобів до існування (має трьох дорослих синів), то підстав для призначення йому пенсії немає. Проте правлінню колгоспу було дано вказівку надавати необхідну допомогу сім'ї Власка в разі звернення.

25 січня 1967 року Семен Сидорович Власко раптово помер від запалення очеревини внаслідок прориву виразки шлунку. Це сталося в сусідньому селі, куди Власка запросили грати на храмовому святі. Поховано в селі Блистова Новгород-Сіверського району Чергігівської області.

Ренат Польовий так охарактеризував гру Власка на бандурі:

«Бандуру мав хроматичну — славетного майстра Олександра Корнієвського. Грав Власко чудово. Особливо вражав чернігівський спосіб гри на басах, коли разом щипають два баси через октаву. Особливо хвацько й віртуозно у нього виходили танцювальні мелодії. Це він пояснював тим, що сучасні сільські слухачі більше замовляють музику веселу, жартівливі пісні та танці».

Література

• Власко Семен Сидорович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 121. — ISBN 5-88500-071-9.
• Васюта Олег. Кобзарство та лірництво на Чернігівщині: Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. — Чернігів, 2001.
• Мішалов В. і М. Українські кобзарі-бандуристи — Сидней, Австралія — 1986.
• Польович Ренат. Чернігівський кобзар Семен Власко // Незборима нація. — 2004. — Число 12 (грудень).^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Бугаєвич І. З бандурою — до Берліна // Народна творчість та етнографія. — 1968. — № 1. — С. 44—46.
• Голубовська В. Народний кобзар // Деснянська правда. — 1966. — 25 жовтня.
• Дідков Ю. Мелодія віків // Деснянська правда. — 1974. — 6 квітня.
• Малиш А. Грай, кобзарю! // Сільські вісті. — 1965. — 17 жовтня.
• Омельченко А. Ф. Бойові шляхи бандуристів // Народна творчість та етнографія. — 1975. — № 3. — С. 33—37.
• Пепа В. Бандуристе, орле сизий… // Радянська Україна. — 1966. — 22 січня.
• Полотай М. «По селам ходили кобзари…» // Советская музыка. — 1975. — № 8. — С. 71—72.
• Скорина Олександр. Бандури дзвін тривожний [Архівовано 2 березня 2009 у Wayback Machine.] // Демократична Україна. — 2007.
• Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — С. 38

Посилання

• Власко Семен Сидорович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 391.
• [1] [Архівовано 20 жовтня 2021 у Wayback Machine.] //ЕСУ