Всеволозький Андрій Миколайович
Всеволозький Андрій Миколайович | |
---|---|
Народився | 22 липня 1840 |
Помер | 27 червня 1893 (52 роки) |
Країна | Російська імперія |
Діяльність | дипломат, чиновник, губернатор |
Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
Членство | Таврійська учена архівна комісія |
Посада | губернатор |
Батько | Nikita Vsevolozhskyd |
Мати | Yekaterina Zherebtsovad |
Нагороди | |
Андрій Микитович Всеволозький (22 липня 1840 — 27 червня 1893) — російський державний діяч, дійсний статський радник і камергер Двора, нижегородський віце-губернатор, таврійський губернатор.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї великого землевласника, дійсного статського радника Микити Всеволозького (1799—1862), одруженого з другим шлюбом на Катерині Жеребцовій (1817—1868).
Виховувався в Санкт-Петербурзькому університеті і за звільненням з 1-го курсу з 14 січня 1859 був направлений в Департамент загальних справ Головного управління намісника кавказького з відрядженням в Тифліс в дипломатичну канцелярію намісника Кавказу та головнокомандувача Кавказького А. Барятинського[1].
Здобув срібну медаль за підкорення Чечні та Дагестану (1857—1859).
В серпні 1859 року був направлений в Персію до генерал-майора А. Кулебякіна до складу місії, посланої в Тавриз з метою доставити його величності шаху вітальний лист від імені намісника, кавказького князя Барятинського та інших паперів до перських міністрів. Після повернення з Персії був посланий до Тифлісу з листом шаха до намісника.
14 лютого 1861 року перський шах надав йому орден Лева і Сонця 3-го ступеня. 14 січня 1862 року переведений в губернські секретарі; найвищим наказом переведений до Канцелярії Власної ЙІВ 21 березня 1864 року; колезький секретар із 2 червня 1865 року.
На підставі наказу військового міністра від 12 липня 1864 року, як особа, що була в Чечні в червні 1859 року в головній квартирі головнокомандувача Кавказької армії в Чеченському загоні при озері Ретло в Андії, отримав право носіння на грудях найвищого встановленого знака за підкорення Кавказу.
Звільнено від служби 21 вересня 1865 року, визначено членом Пермського Комітету при Державному кіннозаводстві 06.07.1867; наданий у звання камер-юнкера Двору ЙІВ 20.04.1869; призначений головою Надзвичайних пермських губернських зборів з 20.06 по 01.07.1870 року. Був членом Присутності у селянських справах Пермської губернії. Пнреведений у титулярні радники 17 березня 1870 року, чиновник особливих доручень при Міністерстві шляхів сполучення в 1871 році. Нагороджений орденом Святого Станіслава 2-го ступеня з імператорською короною 14 квітня 1872 року. Переведений в колезькі асесори 17 березня 1873 року, чиновник особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ (1873).
З 1876 Нижегородський віце-губернатор, переведений у надвірні радники 13 лютого 1876 року.
У 1877 році перебував при великому князі Михайлі Миколайовичу, наміснику Кавказу і головнокомандувача Кавказької армії, як уповноважений товариства Червоного Хреста і знаходився в битвах при Авліарі і Діві-Бойні, камергер (1878).
У 1881 отримав чин дійсного статського радника, з 22 листопада 1881 по 30 грудня 1889 Таврійський губернатор. У період його керівництва губернією була заснована Таврійська вчена архівна комісія, де він виступив одним із 60 членів-засновників[2][3].
У 1886 році А. Всеволожський видав книгу «Рід Всеволозьких»[4].
Сім'я[ред. | ред. код]
Одружений з дочкою генерал-майора П. Соломирського Наталі Соломирській, в 1866 на аматорському концерті в Пермі вона, як молодша сестра Дмитра Соломирського, вперше виконала написаний тим романс «У лазурі далеко мерехтить зірка». Їх діти:
- Андрій (29.07.1867-?),
- Дмитро (10.11.1868-?),
- Наталія (23.09.1871-?),
- Катерина (28.08.1886-?)[5].
Нагороди[ред. | ред. код]
Російські:
- Орден Святого Станіслава 2-го ступеня з імператорською короною
- Орден Святої Анни 2-го ступеня з мечами
- Орден Святого Володимира 3-го ступеня з мечами
- Орден Святого Станіслава 1-го ступеня
- Срібна медаль «За підкорення Чечні та Дагестану у 1857—1859 роках»
- Світло-бронзова медаль «На згадку про війну 1877—1878 років»
- Хрест «За службу на Кавказі»
Іноземні:
- італійський орден Корони, великий хрест
- перський орден Лева та Сонця 3-го ступеня[6][7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Головин П. А. "Честь никому не отдам" (к истории рода Всеволожских) // Журнал Вспомогательные исторические дисциплины. — СПб. : Санкт-Петербургский институт истории РАН, 2018. — Т. 37 (21 квітня). — С. 225-289. Архівовано з джерела 9 липня 2021.
- ↑ ГУБЕРНАТОРЫ ТАВРИДЫ РУБЕЖА ВЕКОВ. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Филимонов С. Б. Хранители исторической памяти Крыма: О наследии Таврической учёной архивной комиссии и Таврического общества истории, археологии и этнографии (1887—1931 гг.). — 2-е изд., перераб. и доп. — Симферополь : ЧерноморПРЕСС, 2004. — 316 с. — ISBN 966-572-604-8.
- ↑ Всеволожский Андрей Никитич. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ ГААРК. Ф. 142. О. 1. Д. 212.
- ↑ Придворный календарь на 1879 год. Тип. поставщика-типографа Двора Его Величества Р. Голике. СПб. 1879. С. 162
- ↑ Придворный календарь на 1886 год. Тип. поставщика-типографа Двора Его Величества Р. Голике. СПб. 1885. С. 141, 142
Література[ред. | ред. код]
- Головин П. А. "Честь никому не отдам" (к истории рода Всеволожских) // Журнал Вспомогательные исторические дисциплины. — СПб. : Санкт-Петербургский институт истории РАН, 2018. — Т. 37 (21 квітня). — С. 225-289.
|
- Народились 22 липня
- Народились 1840
- Померли 27 червня
- Померли 1893
- Випускники Санкт-Петербурзького університету
- Кавалери ордена Святого Станіслава 1 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 2 ступеня з мечами
- Кавалери ордена Святого Станіслава II ступеня з імператорською короною
- Кавалери Великого Хреста ордена Корони Італії
- Кавалери ордена Лева і Сонця 3 ступеня
- Таврійські губернатори
- Дійсні статські радники
- Учасники Кавказьких війн