Всеволозький Андрій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всеволозький Андрій Миколайович
Народився 22 липня 1840(1840-07-22)
Помер 27 червня 1893(1893-06-27) (52 роки)
Країна  Російська імперія
Діяльність дипломат, чиновник, губернатор
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет
Членство Таврійська учена архівна комісія
Посада губернатор
Батько Nikita Vsevolozhskyd
Мати Yekaterina Zherebtsovad
Нагороди
орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня з мечами орден Святої Анни II ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня з імператорською короною Knight grand cross of the order of the crown of Italy Орден Лева і Сонця 3 ступеня Медаль «За підкорення Чечні та Дагестану» Медаль «В пам'ять Російсько-турецької війни 1877–1878»
Хрест «За службу на Кавказі» (1864)

Андрій Микитович Всеволозький (22 липня 1840 — 27 червня 1893) — російський державний діяч, дійсний статський радник і камергер Двора, нижегородський віце-губернатор, таврійський губернатор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї великого землевласника, дійсного статського радника Микити Всеволозького (1799—1862), одруженого з другим шлюбом на Катерині Жеребцовій (1817—1868).

Виховувався в Санкт-Петербурзькому університеті і за звільненням з 1-го курсу з 14 січня 1859 був направлений в Департамент загальних справ Головного управління намісника кавказького з відрядженням в Тифліс в дипломатичну канцелярію намісника Кавказу та головнокомандувача Кавказького А. Барятинського[1].

Здобув срібну медаль за підкорення Чечні та Дагестану (1857—1859).

В серпні 1859 року був направлений в Персію до генерал-майора А. Кулебякіна до складу місії, посланої в Тавриз з метою доставити його величності шаху вітальний лист від імені намісника, кавказького князя Барятинського та інших паперів до перських міністрів. Після повернення з Персії був посланий до Тифлісу з листом шаха до намісника.

14 лютого 1861 року перський шах надав йому орден Лева і Сонця 3-го ступеня. 14 січня 1862 року переведений в губернські секретарі; найвищим наказом переведений до Канцелярії Власної ЙІВ 21 березня 1864 року; колезький секретар із 2 червня 1865 року.

На підставі наказу військового міністра від 12 липня 1864 року, як особа, що була в Чечні в червні 1859 року в головній квартирі головнокомандувача Кавказької армії в Чеченському загоні при озері Ретло в Андії, отримав право носіння на грудях найвищого встановленого знака за підкорення Кавказу.

Звільнено від служби 21 вересня 1865 року, визначено членом Пермського Комітету при Державному кіннозаводстві 06.07.1867; наданий у звання камер-юнкера Двору ЙІВ 20.04.1869; призначений головою Надзвичайних пермських губернських зборів з 20.06 по 01.07.1870 року. Був членом Присутності у селянських справах Пермської губернії. Пнреведений у титулярні радники 17 березня 1870 року, чиновник особливих доручень при Міністерстві шляхів сполучення в 1871 році. Нагороджений орденом Святого Станіслава 2-го ступеня з імператорською короною 14 квітня 1872 року. Переведений в колезькі асесори 17 березня 1873 року, чиновник особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ (1873).

З 1876 Нижегородський віце-губернатор, переведений у надвірні радники 13 лютого 1876 року.

У 1877 році перебував при великому князі Михайлі Миколайовичу, наміснику Кавказу і головнокомандувача Кавказької армії, як уповноважений товариства Червоного Хреста і знаходився в битвах при Авліарі і Діві-Бойні, камергер (1878).

У 1881 отримав чин дійсного статського радника, з 22 листопада 1881 по 30 грудня 1889 Таврійський губернатор. У період його керівництва губернією була заснована Таврійська вчена архівна комісія, де він виступив одним із 60 членів-засновників[2][3].

У 1886 році А. Всеволожський видав книгу «Рід Всеволозьких»[4].

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений з дочкою генерал-майора П. Соломирського Наталі Соломирській, в 1866 на аматорському концерті в Пермі вона, як молодша сестра Дмитра Соломирського, вперше виконала написаний тим романс «У лазурі далеко мерехтить зірка». Їх діти:

  • Андрій (29.07.1867-?),
  • Дмитро (10.11.1868-?),
  • Наталія (23.09.1871-?),
  • Катерина (28.08.1886-?)[5].

Нагороди[ред. | ред. код]

Російські:

Іноземні:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Головин П. А. "Честь никому не отдам" (к истории рода Всеволожских) // Журнал Вспомогательные исторические дисциплины. — СПб. : Санкт-Петербургский институт истории РАН, 2018. — Т. 37 (21 квітня). — С. 225-289. Архівовано з джерела 9 липня 2021.
  2. ГУБЕРНАТОРЫ ТАВРИДЫ РУБЕЖА ВЕКОВ. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
  3. Филимонов С. Б. Хранители исторической памяти Крыма: О наследии Таврической учёной архивной комиссии и Таврического общества истории, археологии и этнографии (1887—1931 гг.). — 2-е изд., перераб. и доп. — Симферополь : ЧерноморПРЕСС, 2004. — 316 с. — ISBN 966-572-604-8.
  4. Всеволожский Андрей Никитич. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
  5. ГААРК. Ф. 142. О. 1. Д. 212.
  6. Придворный календарь на 1879 год. Тип. поставщика-типографа Двора Его Величества Р. Голике. СПб. 1879. С. 162
  7. Придворный календарь на 1886 год. Тип. поставщика-типографа Двора Его Величества Р. Голике. СПб. 1885. С. 141, 142

Література[ред. | ред. код]