Таврійська губернія

Таврійська губернія
Герб
Центр	Сімферополь
Утворена	1802

Таврі́йська губе́рнія (рос. Таврическая губерния) — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, існувала з 8 (20) жовтня 1802 року по 18 жовтня 1921 року.

Центр — місто Сімферополь.

Губернія охоплювала весь Кримський півострів (5 повітів: Євпаторійський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський та Ялтинський — разом 25 600 км² і 740 000 мешканців у 1914 році, з яких українці становили меншість) та частину Степової України (Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський повіти — разом 35 060 км², 1,76 млн. мешканців) з українською більшістю.

(Докладніше про чисельність населення та його мовний склад див. відповідну мапу)

Склад губернії

Спочатку губернія ділилася на 7 повітів: Дніпровський повіт, Євпаторійський повіт, Мелітопольський повіт, Перекопський повіт, Сімферопольський повіт, Тмутороканьський повіт, Феодосійський повіт. 1820 року Тмутороканьський повіт відійшов до області Війська Чорноморського. 1838 утворений Ялтинський повіт і 1843 року — Бердянський повіт.

Станом на 1897 р. Таврійська губернія складалась з 3-х «материкових» і 5-ти «кримських» повітів; на півострові також існували такі адміністративні одиниці, як Севастопольське градоначальство і Керч-Єнікальське градоначальство.

З історії

Освоєння Кримського півострова Російською імперією викликало масову еміграцію кримських татар. Слідом за татарами з півострова потягнулися греки та вірмени. Переселення було призупинено лише у 1804 році герцогом де Рішельє. Рахується, що під час цієї першої хвилі з Росії (Криму) до Туреччини виїхало від 80 до 300 тис. осіб.

Друга, більша хвиля еміграції мусульманського населення розпочалася після закінчення Кримської війни. Причиною були її наслідки. Перш за все, з початком військових дій перервався продаж аграрної продукції по старих каналах, що відкинуло економіку Криму на багато десятиліть назад. Військові перевезення призвели до масової загибелі тяглової худоби, компенсація за яку урядом майже не виплачувалася. «За пару волів платили ціну одного, але, скільки б волів ні було б взято у господаря, компенсація не могла перевищувати ціни двох голів». Коли селяни під час примусових робіт їли з військового котла, то за це з них брали гроші набагато вищі, ніж будь-коли.

Складовою царської політики була й відверта національна дискримінація. Коли господарство входило у зону військових дій, то з подушної податі (яка приблизно дорівнювала 10 рублів) робилася деяка знижка. Для росіян вона дорівнювала 7 рублям, а з татар — тільки 1,1-1,7 рубля. Злигодні татарського господарства залишалися такими ж самими, якими вони й були. Збитки та розорення татарських господарств були кінцевою метою російських політиків. Існували й інші побори. Так, якщо при обшуку татарських господарств у господарів знаходили будь-яку зброю (у тому числі й холодну — кинджал), то винного «кували в залізо», а потім за звільнення вимагали викуп.

Ще на початку Кримської війни, восени 1854 року, тодішній військовий міністр видав наказ, в якому говорилося, що імператор «звелів переселити від моря всіх мешканців магометанського віросповідання, що мешкають на узбережжі, до внутрішніх губерній». Виконати наказ влада не змогла через окупацію Криму, але сам намір багато про що говорить.

Царський уряд був зацікавлений в тому, щоб татари від'їжджали з кримської землі. Генерал Е. Тотлебен: «Його величність дозволив собі сказати, що не тільки не потрібно стримувати татар у переселенні, а розглядати цей випадок як надзвичайно сприятливий для звільнення від них краю». Це також підтверджує й висловлення генерал-губернатора Г. Жуковського, який в одному з своїх звітів писав: "Ваше сіятельство, Милостивий государ, Граф Олександр Григорович. На лист Вашого сіятельства від 29 вересня маю честь повідомити, що в засіданні Комітету по заселенню Криму, яке було у мене в будинку 20 серпня, під моїм головуванням, дійсний статський радник Генгроссі, пояснюючи ціль свого відрядження, між іншим сказав, «що Государю Імператору незручно утримувати татар і що Його Величність вважає дивитися на виселення їх як на факт сприятливий, тому, що вони не здатні до землеробства, розвиток і удосконалювання якого в Криму дуже бажаний. Вашого сіятельства покірніший слуга Григорій Жуковський. 2./Х.1860 р.».

Політика, котру проводив царський уряд, призвела до того, що татарське населення знову мусило покидати власну батьківщину — територію Криму. З 1860 по 1862 рр. за кордон емігрувало 192 тисячі татар. Потім з Перекопу пішли ногайці, які там кочували. Разом з ними загальна кількість емігрантів за три роки становила 231 000 чоловік, в тому числі переважна більшість ногайців. Насправді емігрувало значно більше — багато татар йшли, не вимагаючи від уряду надання їм паспортів, тобто без реєстрації. Це різко зменшило кількість населення на півострові (майже наполовину) та змінило його національну структуру. Як свідчив пізніше колишній директор департаменту виконавчої поліції Косоговський, «більше 2/3 татарського населення вже не існувало в Криму». Згідно з статистичними даними, на початку 1863 р. в Криму залишалося лише 103 тис. кримських татар.

Наприкінці 50-х — на початку 60-х років XIX століття в Криму залишилося 690 покинутих татарських селищ, в 315 з них не було жодного мешканця. В одному тільки Перекопському повіті з 320 селищ обезлюдніли 287. Біля 60 тисяч татар загинуло на шляху до Туреччини. Такий стан речей продовжував зберігатися в Криму й надалі.

Натомість замість емігрантів територію Криму продовжували у величезній кількості заселювати вихідці з інших частин Російської імперії. За сторіччя до Таврійської губернії приїхало до 200 тис. нових переселенців. З 1861 по 1886 рік кількість населення Таврійської губернії збільшилась за рахунок приїзду переселенців ще на 156 тисячі осіб.

Еміграційна хвиля змінила етнічний склад Таврійської губернії. Численність росіян, українців та білорусів (під загальною назвою «руських») на початок 60-х років XIX століття складала 370,5 тисяч, татарського населення — 100 тис., німців — 45,7 тис., болгар — 21,4 тис., євреїв — 14,3 тис., греків — 13,3 тис., вірмен — 6,3 тис. осіб. Загальна численність населення досягла 573 тис. осіб.

Населення

Мапа населення губернії за рідною мовою, 1897 р.

Мовний склад населення повітів Таврійської губернії за даними перепису 1897 р.

	Населення	українська	російська	татарська	німецька	єврейська	болгарська	грецька	польська	білоруська	вірменська
Сімферопольський повіт	141 717	10 132	42 833	62 876	5 812	9 254	1 449	2 422	1 713	611	3 011
Бердянський повіт	304 718	179 177	55 303	770	23 870	8 889	31 843	560	211	1 323	201
Дніпровський повіт	212 241	156 151	42 180	506	2 691	6 298	15	28	556	3 005	47
Євпаторійський повіт	63 211	13 345	11 107	26 992	7 588	1 576	6	1 015	202	165	472
Мелітопольський повіт	384 239	211 090	126 017	1 284	20 154	16 063	1 952	346	2 416	3 340	373
Перекопський повіт	51 393	11 316	11 743	12 266	11 718	1 320	11	229	147	199	61
Ялтинський повіт	73 260	2 024	19 879	43 256	329	969	15	3 954	463	209	624
Феодосійський повіт	115 858	13 304	34 974	44 431	4 909	2 932	5 840	4 630	728	586	2 417
Керч-Єнікальське г / н	43 698	7 037	24 370	2 563	294	4 429	59	2 015	877	93	709
Севастопольське г / н	57 455	7 545	36 057	1 910	940	3 688	70	2 849	2 799	195	467
Таврійська губернія	1 447 790	611 121	404 463	196 854	78 305	55 418	41 260	18 048	10 112	9 726	8 938

	Населення	українська	російська	татарська	німецька	єврейська	болгарська	грецька	польська	білоруська	вірменська
Сімферопольський повіт	141 717	7,1%	30,2%	44,4%	4,1%	6,5%	1,0%	1,7%	1,2%	0,4%	2,1%
Бердянський повіт	304 718	58,8%	18,1%	0,3%	7,8%	2,9%	10,4%	0,2%	0,1%	0,4%	0,1%
Дніпровський повіт	212 241	73,6%	19,9%	0,2%	1,3%	3,0%			0,3%	1,4%
Євпаторійський повіт	63 211	21,1%	17,6%	42,7%	12,0%	2,5%		1,6%	0,3%	0,3%	0,7%
Мелітопольський повіт	384 239	54,9%	32,8%	0,3%	5,2%	4,2%	0,5%	0,1%	0,6%	0,9%	0,1%
Перекопський повіт	51 393	22,0%	22,8%	23,9%	22,8%	2,6%		0,4%	0,3%	0,4%	0,1%
Ялтинський повіт	73 260	2,8%	27,1%	59,0%	0,4%	1,3%		5,4%	0,6%	0,3%	0,9%
Феодосійський повіт	115 858	11,5%	30,2%	38,3%	4,2%	2,5%	5,0%	4,0%	0,6%	0,5%	2,1%
Керч-Єнікальське г / н	43 698	16,1%	55,8%	5,9%	0,7%	10,1%	0,1%	4,6%	2,0%	0,2%	1,6%
Севастопольське г / н	57 455	13,1%	62,8%	3,3%	1,6%	6,4%	0,1%	5,0%	4,9%	0,3%	0,8%
Таврійська губернія	1 447 790	42,2%	27,9%	13,6%	5,4%	3,8%	2,8%	1,2%	0,7%	0,7%	0,6%

Розподіл населення в містах губернії за мовою (перепис 1897 року)
Місто	Українська	Російська	Їдиш	Татарська	Грецька	Вірменська	Інша
Сімферополь	6.9 %	45.7 %	15.9 %	19.7 %	1.7 %	3.9 %	6.2 %
Бахчисарай	0.6 %	7.3 %	1.6 %	86.0 %	3.8 %	0.3 %	0.4 %
Карасубазар	1.7 %	16.4 %	9.3 %	64.0 %	1.3 %	6.2 %	1.1 %
Бердянськ	15.5 %	66.1 %	10.5 %	1.1 %	1.6 %	0.3 %	4.9 %
Ногайськ	15.8 %	58.5 %	12.6 %			2.1 %	11.0 %
Оріхів	70.4 %	9.5 %	16.2 %				3.9 %
Олешки	21.7 %	69.5 %	8.2 %	0.2 %			0.4 %
Євпаторія	6.4 %	26.3 %	8.4 %	49.4 %	5.1 %	1.9 %	2.5 %
Мелітополь	8.8 %	42.8 %	40.1 %	3.3 %	0.4 %	1.3 %	3.3 %
Перекоп	8.0 %	48.4 %	12.6 %	23.9 %		3.6 %	3.5 %
Ялта	4.3 %	66.2 %	6.7 %	3.3 %	9.1 %	2.4 %	8.0 %
Феодосія	7.7 %	46.8 %	11.4 %	18.8 %	5.3 %	3.7 %	6.3 %
Старий Крим	5.0 %	35.0 %	0.4 %	16.8 %	24.4 %	11.9 %	6.5 %
Керч	8.0 %	57.8 %	12.9 %	6.7 %	5.3 %	2.0 %	7.3 %
Єнікале	5.3 %	75.7 %	4.6 %		12.2 %		2.2 %
Севастополь	13.7 %	63.5 %	6.9 %	3.4 %	2.9 %	0.8 %	8.8 %
Балаклава	1.4 %	40.3 %	0.7 %	1.7 %	51.4 %	0.4 %	4.1 %
По губернії	10.4 %	49.1 %	11.8 %	17.2 %	3.6 %	2.2 %	5.7 %

За гетьманату (квітень-грудень 1918)

Охоплювала 3 континентальні повіти: Дніпровський, Мелітопольський і Бердянський повіти. 5 повітів Криму були тимчасово не під українською владою, яку планувалось відновити. Згодом з трьох континентальних повітів була створена Таврійська округа.

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

Посилання

• Український Крим//«День», Кульчицький Станіслав, № 27, середа, 18 лютого 2009.

Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.