Лавриновський Микола Миколайович

Лавриновський Микола Миколайович
Народився	6 (18) січня 1875 Стремутка, Псковський повітd, Псковська губернія, Російська імперія
Помер	24 травня 1930(1930-05-24) (55 років) Рига, Латвійська Республіка
Поховання	Покровський цвинтар (Рига)d
Країна	Російська імперія
Діяльність	політик
Alma mater	Миколаївське кавалерійське училищеd
Посада	депутат Державної думи Російської імперії
Партія	Всеросійський національний союзd
Конфесія	православ'я
Батько	Q4252167?
Автограф

Микола Миколайович Лавриновський (18 січня 1875, маєток Стремутка, Псковська губернія — 24 травня 1930, Рига, Латвія) — російський державний і політичний діяч, член Державної думи, сенатор.

Біографія

Православний. З дворян Псковської губернії. Син Миколи Павловича Лавриновского (1845-після 1918) та Ганни Костянтинівни Газенвінкель (1855-після 1918).

Закінчив Орловський Бахтіна кадетський корпус та Миколаївське кавалерійське училище по 1-му розряду (1893), звідки випустився корнетом до лейб-гвардії Кирасирського її величності полку. Чотири роки по тому перейшов на цивільну службу — в головне управління уділів, де служив до 1904 року. Потім оселився в псковському маєтку, в 1904—1907 був земським начальником 1-ї ділянки Псковської губернії. У 1907 був обраний Псковським повітовим предводителем дворянства.

У жовтні 1907 був обраний членом Державної думи від Псковської губернії, входив до російської національної фракції, був членом продовольчої та земельної комісій. Також був членом Головної ради Всеросійського національного союзу.

У травні 1911 склав депутатський мандат і перейшов на службу до Міністерства внутрішніх справ.

Цивільні чини: надвірний радник (1911), колезький радник (1912), статський радник (1912?), гофмейстер (1913), дійсний статський радник (1915), таємний радник (1917).

Служив віце-губернатором Воронезької (1911—1912) та Могилевської (1912—1913) губерній, губернатором Таврійської (1913—1914), Чернігівської (1914—1916) та Ліфляндської (1916—1917) губерній.

8 лютого 1917 призначений сенатором по департаменту герольдії з виробництвом у таємні радники. Після Лютневої революції був звільнений указом Тимчасового уряду згідно з проханням через хворобу.

Під час Громадянської війни в Росії брав участь у Білому русі: вів переговори з київськими монархістами щодо організації монархічного з'їзду в Пскові, входив до Ради оборони Північно-Західної області, потім перебував при штабі Північно-3ападної армії.

У 1922 році емігрував до Латвії, оселився в Ризі та отримав латвійське громадянство. Служив у кінематографічній конторі, у центральній Ризькій конторі акціонерного трамвайного товариства, був контролером в Аугсбурзькому пароплавстві. Мав членство об'єднання лейб-гвардії Кирасирського її величності полку.

Помер у 1930 році в Ризі, похований на Покровському цвинтарі .

Сім'я

Першим шлюбом (до 1910) був одружений з Єлизаветою Миколаївною Уваровою. Їх діти:

• Єлизавета (1899-?)
• Надія
• Варвара

У 1912 одружився з Марією Сергіївною Голіковою (1890, Москва — 1986, Сі-Кліфф, США), донькою воронезького губернатора Голікова. Дочка від цього шлюбу:

• Катерина (1915-?), у заміжжі Квартирова.

Джерела

• Волков С. В. Офицеры российской гвардии: Опыт мартиролога. — М.: Русский путь, 2002.
• Государственная дума Российской империи: 1906—1917. — М.: РОССПЭН, 2008.
• Мурзанов Н. А. Словарь русских сенаторов, 1711—1917 гг. — СПб., 2011. — С. 237. — ISBN 978-5-86007-666-2.
• Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997 в 6 томах. — М.: Пашков дом, 1999. — Т. 4: Л — М. — С. 17.