Пестель Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пестель Володимир Іванович
Народився 13 (24) червня 1798[1]
Помер 19 (31) січня 1865 (66 років)
Москва, Російська імперія
Країна  Російська імперія
Діяльність губернатор
Alma mater Пажеський корпус
Батько Пестель Іван Борисовичd
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святої Анни II ступеня з діамантовими прикрасами орден Святої Анни III ступеня

Володимир Пестель (1798 (з листа батька дата народження 16 грудня 1795[2]) -1865) — сенатор, херсонський, потім таврійський губернатор, дійсний таємний радник, молодший брат декабриста Павла Пестеля.

Виховувався спершу вдома, потім деякий час у Дрездені у своєї бабусі і, нарешті, у Пажеському Корпусі; 13 червня 1813 р. з камер-пажів він був переведенийкорнетом в Кавалергардський полк і відразу взяв участь у Війні шостої коаліції. З 27 вересня 1813 року він перебував за кордоном, у Саксонії, 4-6 жовтня був під Лейпцигом і потім — у переслідуванні ворога до Франкфурта, а потім до річки Рейна. У 1814 році, після переправи через Рейн, Пестель вступив до Франції, де 20 січня був під Брієном, 13 березня в дійсній битві при Фер-Шампенуазі, за що отримав орден св. Анни III ступеня, 18 березня — при взятті Парижа; звідси, після закінчення кампанії, у жовтні він повернувся до Росії.

Потім його кар'єра відбувалася в такому порядку:

  • 16 січня 1816 р. у поручники;
  • 25 червня того ж року у штабс-ротмістри;
  • 9 листопада 1819 року у ротмістри
  • 12 грудня 1824 року у полковники.

Перебуваючи 14 грудня 1825 року в строю, у військах гвардійського корпусу, зібраних на Дворцовій та Ісаакіївській площах проти бунтівників, Пестель «удостоївся серед інших отримати монаршу вдячність», оголошену в наказі 15 грудня 1825 р. II ступеня, а 14 червня, незадовго до страти брата, був призначений флігель-ад'ютантом Його Величності. У березні 1827 р. «на відплату чудової старанності до служби» був нагороджений алмазними знаками ордена Анни 2-го ступеня.

У 1831 році, під час польського повстання, Пестель взяв участь у його придушенні і 9 травня був у битві при Жовтках, при переслідуванні повстанців до Остроленки, 13 травня — у сутичці при старому Якаці поблизу Письків і, нарешті, 25—27 серпня — при взяття Варшави, за що й отримав срібну медаль і польську відзнаку «Virtuti Militari». 6 жовтня 1831 року він був проведений в генерал-майори, а 25 лютого 1832 року призначений бригадним командиром 1-ї кірасирської дивізії. 26 грудня 1836 Пестель був зачислений до Міністерства Внутрішніх Справ для призначення на посаду цивільного губернатора, причому утримав за собою військове звання.

Як тільки відкрилася вакансія в Херсонській губернії, Пестель і був на неї призначений (13 серпня 1839 року) спочатку виконуючим обов'язки, а потім (18 липня 1840 року) був і затверджений Херсонським губернатором; 22 квітня 1841 року, понад посаду цивільного губернатора, він був призначений і військовим губернатором. Служба Пестеля в Херсоні принесла багато користі місту, яке до нього потопало в бруді, темряві і дуже страждало від частих пожеж. При ньому були облаштовані мостові, освітлення міста та пожежна команда, чудова на той час за її організацією. При тодішніх традиціях управління, поєднуючи у собі адміністратора, суддю і воїна, Пестель не дозволяв собі відомої на той час різкості зверненні, не допускав загроз і залякувань і вирізнявся делікатністю і м'якістю спілкування. Доступний всім, він співчутливо ставився до потреб і становища кожного.

Отримавши 1842 р. орден Станіслава I ст., а 1844 р. — Анни I ст. та св. Георгія IV ступеня за вислугу 25 років, Пестель 17 березня 1845 року був переведений у генерал-лейтенанти. 22 січня того ж року він був визначений Таврійським цивільним губернатором. За цей час діяльність його виявилася так: 2 рази він стягнув сповна річний оклад податків (1849 р.) і 1850 р. — піврічний «сукупно з недоїмками»; потім він «сприяв Ангальтській Колонії, що була в межах Таврійської губернії і за це отримав від герцога Ангальт-Кетенського орден Ведмедя великого хреста», того ж року був нагороджений орденом Св. Володимира II ступеня.

Під час Кримської війни Пестелю було наказано у разі висадки ворога вивезти з Сімферополя папери всіх присутніх місць. І справді, після того, як 4 вересня 1854 року ворог висадився в Євпаторії і став діяти неподалік Сімферополя, і коли прийшла звістка про поразку 8 вересня під Альмою, а послані до головнокомандувача за відомостями кур'єри і чиновники особливих доручень не поверталися і місту загрожувала небезпека від ворога, — Пестель зважився виконати даний йому на цей випадок припис. Взявши на підводах паперу, частину архівів усіх присутніх місць і все більші, з нагоди воєнного часу, суми з казначейства, Пестель 10 вересня виїхав із міста на чолі цієї олони. Жителі, залишені лише з кількома ротами гарнізону та інвалідною командою, перелякалися та кинулися слідом за губернатором. Звістки про безпеку застигли втікачів вже на дорозі, і весь поїзд за наказом кн. Меньшикова мав повернутися назад. Відомості про це дійшли до Петербурга і, незважаючи на те, що Пестель пояснив у головній квартирі причини, що спонукали його до втечі, він 11 листопада 1854 був звільнений з посади губернатора.

2 травня 1855 йому наказано було бути присутнім в 1 відділенні 6-го департаменту Урядового Сенату. У Сенаті він був присутній поперемінно то в 1-му відділенні 6-го департаменту, то в 7-му департаменті. 1 січня 1862 року він отримав орден Білого Орла, в 1863 році йому була призначена оренда в 3000 руб., А через два роки був здійснений у дійсні таємні радники. Пестель помер у Москві 19 січня 1865 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://iknigi.net/avtor-sergey-volkov/133517-vysshee-chinovnichestvo-rossiyskoy-imperii-kratkiy-slovar-sergey-volkov/read/page-67.html
  2. Восстание декабристов. Документы. Том XXII / С.В. Мироненко, О.В. Эдельман. — М. : РОССПЭН, 2012. — С. 43. — ISBN 978-58243-1735-0.

Література[ред. | ред. код]

  • Формулярный список; «Русская Старина», т. XIV, стр. 549; т. LVI, стр. 672; т. LXV, стр. 667; т. LXXVII, стр. 159;
  • «Русский Архив» 1874 г., стр. 698; 1897 года, т. II, стр. 290—292, 298;
  • «Одесский Вестник» 1865 г., № 70 и 1883 г., № 61, 62;
  • В. В. Руммель, «Родосл. сборник», т. I, стр. 288;
  • фон Фрейман, Отто Рудольфович. Пажи за 183 года (1711-1894) : Биографии бывших пажей, с портретами : [рос. дореф.]. — Фридрихсгамн : Тип. Акц. о-ва, 1894. — Вип. 1. — 952 с.
  • Н. Ф. Дубровин, «История Крымской войны и обороны Севастополя», т. I, СПб., 1900 г., стр. 81, 280 и 295;
  • Записки Н. И. Греча. СПб., 1886 г.;
  • «Сенатские Ведом.» 1865 г., № 11.

Посилання[ред. | ред. код]