Вігільов Євген Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вігільов Євген Дмитрович
рос. Вигилев Евгений Дмитриевич
Псевдо Вігілєв, Вігілев, Вігелев
Народився 1898(1898)
Москва
Помер після 1963
Париж
Діяльність балетмейстер, режисер, лібретист, актор
Відомий завдяки хореограф-експериментатор
Alma mater Мансурівська студія Вахтангова (1918—1919), балетна студія Касьяна Голейзовського
Посада головний балетмейстер українських театрів
Родичі зведений брат Юрій Нікольський, композитор
У шлюбі з Юлія Ісаківна Мельцер (1911—1968), балерина

Євге́н Дми́трович Вігільо́в (рос. Вигилев Евгений Дмитриевич; нар. 1898, Москва — пом. після 1963, Париж) — хореограф-експериментатор, театральний режисер, лібретист. Учень Є. Вахтангова і К. Голейзовського.

Працював головним балетмейстером українських театрів («Березіль», Київський театр музкомедії, Львівський оперний театр). Запрошувався до постановок у Київський оперний театр.

З 1944 року — в еміграції.

Життєпис[ред. | ред. код]

1918—1919 — навчається в Мансурівській студії Євгена Вахтангова (Студентська драматична студія), куди прийшов разом зі своїм зведеним братом Юрієм Нікольським, з часом відомим радянським композитором.

Про часи навчання Євгена в цій студії згадував Павло Антокольський: «Вігілєв дуже захоплювався і захоплював інших. Це була гаряча, неврівноважена, відчайдушна, але стихійно талановита людина».[1]

Згодом навчається і працює в професійній балетній студії Касьяна Голейзовського, яка переросла в 1922 в Московський камерний балет. Останні виступи цього балету відбулись на гастролях по Україні у 1925 році.[2]

З 1921 року разом з Вахтанговим і Мейєргольдом давав уроки акторам єврейської драматичної студії «Культур-Ліга», яка приїхала в Москву з України. Викладав пластику і сценічний рух.[3]

Відомо, що у 1926 році проживав у Москві за адресою «Патриарший Большой переулок, 4, кв. 12». В той же час там проживав і його брат Юрій Нікольський, який на той час викладав у музичному технікумі.[4]

З другої половини 1920-х років його доля була пов'язана з Україною.

Він працював режисером Харківського театру опери і балету, де в 1927 поставив «Червоний мак» Р. Глієра. 1926—1927 років також здійснював постановки хореографічних сцен у виставах Київського українського драматичного театру ім. І. Франка.

У 1930 поставив у Київському оперному театрі балет «Золота доба» Д. Шостаковича.

1930—1934 — керівник хореографічної частини театру «Березіль».[5] У Харкові він став відомим постановником танців та естрадно-танцювальних рев'ю. Зі спогадів колег про часи роботи в Харкові: «Це була дуже обдарована і талановита людина, не тільки балетмейстер, а і режисер. Працював він натхненно, творча фантазія його була невичерпна. Які гострі мізансцени, скульптурні групи, сміливі пози і переплетіння тіл! Створювались нібито живі барельєфи в стилі бароко. Вігільов як балетмейстер чудово відчував гострі ритми, володів прекрасним почуттям гумору. Працював він з усіма персонажами і придумував мізансцени, які допомагали йому розкрити образ».[6]

1935—1940 — хореограф Київського театру музкомедії (нині — оперети).

1941—1944 — працював у Львівському оперному театрі.[7] Співпрацював з Миколою Трегубовим, запросив в театр прима-балерину Валентину Переяславець і Дарія Нижанківську.

З 1944 — в еміграції. Відомо, що спочатку проживав у Варшаві.[6].

Згодом проживав у Німеччині, а з 1952 — у Франції. Був асистентом Сержа Лифаря у «Ґранд-Опера». Мав власну балетну трупу.

Здійснив постановки у 1956 — у Базелі, у 1963 — у Лондоні в «London Festival Ballet».[8]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Був одружений з балериною Юлією Ісаківною Мельцер (1911—1968), яка згодом стала дружиною Якова Джугашвілі.[6]

Ролі[ред. | ред. код]

в студії Вахтангова
  • Димба («Весілля» за А. Чеховим)
  • Король, Полоній, Привид («Гамлет» В. Шекспіра, муз. Д. Шостаковича)
  • Гість («Чудо святого Антонія» М. Метерлінка)
  • Стреттон («Потоп» Ю. Г. Бергера, спектакль Народного театру)
  • Доктор Брам («Заручини уві сні» Г. Краси).

У листі від 8 березня 1918 року П. Г. Антокольському Євген Вахтангов високо оцінив гру Вігільова на генеральній репетиції п'єси Ганса Краси «Заручини уві сні»: «Грали дуже добре. Всі. Особливо Вігільов. П'єса за ці роки зросла. З дещо наївної і простуватої стала хорошою, розумною, сценічною і цікавою. Робота над нею буде продовжуватися на новому її шляху — на публіці.»[9]

в Камерному театрі

Постановки[ред. | ред. код]

Харківський період
  • 1926 — балетмейстер спектаклю «Шпана» В. Ярошенка
  • «Червоний мак» Р. Глієра Вігільов вперше поставив у 1927 у Харківському театрі опери і балету.[11] Повернувся до цього твору у Львівському оперному театрі, де у 1940—1941 повторив його постановку.
  • Наприкінці 1920-х років у Харкові був поставлений балет «Корсар» А. Адама, хореографом якого був Є. Вігільов.
  • 1927 року у складі франківців Харківського періоду на чолі з Гнатом Юрою Є. Вігільов виступив хореографом «Сну літньої ночі» В. Шекспіра.
  • Був балетмейстером опери «Давид Мотузка» (інсценізація роману «Бур'ян» А. Головка).[12]
  • 1939 — «Пісня Сольвейг».[13]
Львівський період
  • 1940 — готує у Львові балет «Лебедине озеро» П. Чайковського.[14]
  • У Львові (1941—1944) у чудових постановках Вігілєва йшли з великим успіхом «Дон Кіхот» Л. Мінкуса, «Коппелія» Л. Деліба, «Сільське кохання» К. Данькевича та ін.[15]
  • Також успішними були постановки «Жайворонка» В. Шекспіра (січень 1941) та «Ніч на Івана Купала» М. Старицького (жовтень 1941).
  • У Львові співпрацював з відомим балетмейстером Миколою Трегубовим.
«Пер Ґюнт» Е. Ґріґа

У 1930 і у 1939[16] Є. Вігільов поставив у Харкові «Пер Ґюнт» композитора Е. Ґріґа за однойменною п'єсою норвезького письменника Генріка Ібсена. Згодом ставив його кілька разів: у 1942 і 1944 — у Львові, у 1956 — у Базелі, у 1963 — у Лондоні.[8]

«Золота доба» Д. Шостаковича

Цікавою була також поставлена ним вистава «Золота доба» Дмитра Шостаковича в Києві (1930), але після двох вистав заборонена за експериментування.[17][18][19]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Павел Антокольский: «Мои записки». Публикация и предисловие Анны Тоом и Андрея Тоома [Архівовано 23 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  2. ↑ Московский камерный балет // Русский балет. Энциклопедия. БРЭ, «Согласие», 1997(рос.)
  3. ↑ Пути становления еврейского профессионального театра в Украине в 20-е годы ХХ столетия / А. Подопригора [Архівовано 28 серпня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ Патриарший Большой переулок, 4. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 18 серпня 2015.
  5. ↑ Березільська культура: Історія, досвід / Наталя Єрмакова; Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. — К.: Фенікс, 2012. ISBN 978-966-136-029-6 — с. 139
  6. ↑ а б в Ми — березільці: театральні спогади-роздуми / Роман Черкашин; Юлія Фоміна; упоряд. В. Собіянський; передм. Н. Єрмакової. — [Б.м.]: АКТА, 2008. — с. 268
  7. ↑ В орбіті світового театру / В. Ревуцький. — Вид. М. П. Коц, 1995 — с. 43
  8. ↑ а б Остап Тарнавський. Українська Сольвейг (про Валентину Переяславець). — Свобода, 24.03.1983 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 14 червня 2015.
  9. ↑ Евгений Вахтангов: Документы и свидетельства: В 2 т. / Ред. — сост. В. В. Иванов. М.: Индрик, 2011. Т. 2 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  10. ↑ Камерный театр и его художники: 1914—1934 / Предисл. А. М. Эфроса. М.: ВТО, 1934. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 червня 2015.
  11. ↑ В Украинском музее в Нью-Йорке открылась выставка «Инсценировка украинского авангарда 1910-1920-х годов». Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 14 червня 2015.
  12. ↑ Наталя Єрмакова. Архів долі: Публікація документів архіву С. Бондарчука та С. Мануйлович // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія: зб. наук. пр. / Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України. — К.: Фенікс, 2013. — Вип. 9. — c. 73
  13. ↑ Пер Гюнт [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  14. ↑ Вільна Україна. 28.05.1940. Напередодні першого оперного сезону
  15. ↑ У 25-ту річницю смерті Володимира Трач-Блавацького, корифея української сцени / Михайло Івасівка // Свобода, 23 березня 1979 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 липня 2016. Процитовано 14 червня 2015.
  16. ↑ 2500 хореографических премьер XX века: 1900—1945: энциклопедический словарь — М.: Дека, 2008. — с. 15
  17. ↑ Народний і мистецький танок  / Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 881-885. Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 14 червня 2015.
  18. ↑ Ukraine: a concise encyclopaedia / Volodymyr Kubiĭovych, ‎Naukove tovarystvo im. Shevchenka — 1971 — p. 611
  19. ↑ Національний академічний театр опери і балету України імені Тараса Шевченка: історія і сучасність / Ю. Станішевський — К.: Музична Україна, 2002. — с. 326

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вігільов_Євген_Дмитрович&oldid=38167535