Герман Мюллер (політик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герман Мюллер
Hermann Müller
Герман Мюллер
Герман Мюллер. 1928
Прапор
3-й Рейхсканцлер Веймарської республіки
27 березня 1920 — 8 червня 1920
Президент: Фрідріх Еберт
Попередник: Густав Бауер
Спадкоємець: Костянтин Ференбах
Прапор
11-й Рейхсканцлер Веймарської республіки
28 червня 1928 — 27 березня 1930
Президент: Пауль фон Гінденбург
Попередник: Вільгельм Маркс
Спадкоємець: Генріх Брюнінг
Прапор
2-й міністр закордонних справ Веймарської республіки
21 червня 1919 — 26 березня 1920
Прем'єр-міністр: Густав Бауер
Попередник: Ульріх фон Брокдорф-Ранцау
Спадкоємець: Адольф Кестер
 
Партія: СДПН
Національність: німець
Народження: 18 травня 1876(1876-05-18)
Мангейм, Баден, Німецька імперія
Смерть: 20 березня 1931(1931-03-20) (54 роки)
Берлін, Німеччина
Похований: цвинтар Фрідріхсфельде, Берлін

Герман Мюллер (Аудіо Hermann Müllerопис файлу; 18 травня 1876, Мангейм20 березня 1931, Берлін) — німецький політик, член Соціал-демократичної партії Німеччини. Рейхсканцлер Німеччині в 1920 і 1928-1930 ах.

Біографія[ред.ред. код]

Герман народився в Мангеймі в родині директора заводу шампанських вин. Початкову школу проходив в Мангеймі, Кецшенброде (передмісті Радебойль, там знаходився батьківський завод) і Дрездені. Потім навчався на комерсанта під Франкфурті-на-Майні і працював торговим асистентом у Франкфурті і Бреслау. У 1899-1906-х працював редактором газети «Görlitzer Volkszeitung». У 1902 одружився на Фріду Токкус, яка померла в 1905 у від післяпологових ускладнень. Їхня донька назвали - Аннемарі. У 1909 році він вдруге одружився - на Готліба Яегер, в наступному році на світ з'явилася дочка Еріка.

Мюллер помер 20 березня 1931 а від наслідків операції на жовчному міхурі. Могила Германа Мюллера знаходиться в Меморіалі соціалістів на міському центральному кладовищі Фрідріхсфельде в Берліні.

Член СДПН[ред.ред. код]

Мюллер вступив в СДПН в 1893 р. У 1906 за пропозицією Августа Бебеля був обраний до правління партії і керував відділом партійної преси. На цій посаді йому вдалося створити при СДПН власне інформаційне агентство, щоб партійні газети були в меншій залежності від буржуазних інформаційних агентств. Під час Першої світової війни Мюллер підтримав політику класового миру, але в серпні 1914 на зустрічі в Парижі, як представник СДПН, намагався переконати французьких і німецьких соціал-демократів у необхідності утриматися у голосуванні з питання військових кредитів. У січні 1919 року разом з Отто Вельсом став співголовою партії. Мюллер був членом Рейхсбаннера, організації, що об'єднала представників СДПН, центристів і НДП на захист республіки.

Депутат[ред.ред. код]

У 1903 -1906 рр. Мюллер був членом міських зборів Герліца. У 1908 безуспішно висував свою кандидатуру на вибори до прусського ландтагу. У 1916-1918 роках - депутат рейхстагу, від виборчого округу Райхенбах -Нойроде. У 1919-1920 роках був депутатом Веймарського національного зібрання. З 1920 а і аж до своєї смерті був депутатом рейхстагу. З 1920 по 1928 головував у парламентській фракції СДПН.

Державні посади[ред.ред. код]

Після Листопадової революції з 11 листопада по 21 грудня 1918 а Герман Мюллер брав участь у роботі виконавчого комітету ради робітничих і солдатських депутатів Великого Берліна, потім центрального комітету аж до формування урядового кабінету Шейдемана.

З 21 червня 1919 по 26 березня 1920 а Мюллер очолював міністерство закордонних справ в імперському уряді Густава Бауера. На цій посаді Герман Мюллер підписував Версальський договір. З 27 березня по 6 червня 1920 а Мюллер перебував на посаді рейхсканцлер а Веймарської республіки.

28 червня 1928 а Мюллер був знову призначений рейхсканцлером, проте 27 березня 1930 а він пішов у відставку, не отримавши підтримки від фракції СДПГ в рейхстазі з питання про фонд страхування безробітних.

Герману Мюллеру вдалося створити «велику коаліцію», в останній раз за історію Веймарської республіки. Проте цей союз, що включав у себе представників СДПН, НДП, ННП, БНП і партії Центру, виявився неміцним. Коаліція загрузла в міжпартійних суперечках з бюджетних питань в умовах поглиблення економічної кризи, внаслідок чого наступник Мюллера Генріх Брюнинг вважав за краще спиратися не на парламентську більшість, а на надзвичайні постанови президента Гінденбурга.