Михайло Рафаїлович Гоц (варіант імені: Мойше, 1866, Шауляй, Ковенська губернія —26 серпня, 1906, Берлін) — російський політичний діяч єврейського походження, революціонер, народоволець, один із засновників Партії есерів і куратор її Бойової організації; брат Абрама Рафаїловича Гоца .
З двох юнаків, що зустрілися того разу в Москві на Страсному бульварі, один став найвизначнішим закордонним організатором партії соціалістів-революціонерів, співредактором її центрального органу «Революційна Росія», закордонним особливо уповноваженим її Бойової організації. Інший - став главою політичного розшуку і не тільки створив цілу школу добре вимуштрованих поліцейських шухляд, але і намагався оновити всю робочу політику самодержавства, зрощувавши її з завданнями царської охоронки і замаскувавши під модні кольори бісмарківського опікунсько-чиновницького, так званого.
Один був Михайло Рафаїлович Гоц, інший — Сергій Васильович Зубатов.
Про перше, коли він помер, найяскравіший із героїв відновленої терористичної боротьби Григорій Гершуні написав: «Він був живою совістю партії». Інший заслужив собі прізвисько «Макіавеллі охоронного відділення» та репутацію великого майстра щодо розбещення душ.
В особі одного доля подарувала мені найкращого та найближчого товариша по роботі. Я був з ним нерозлучний протягом кількох років, аж до першої російської революції 1905 року. Він був мені другом і старшим братом — іншого імені я не підберу, хоча усвідомлюю, що й «брат» ще надто бліде й слабке слово для визначення відносин, що склалися між нами...
З 1902 року жив у Женеві, Швейцарія . Квартира Гоца в Женеві стала штабом партії, в якій, за словами В. М. Чернова, Гоц був «диктатором». Фінансував терористичну діяльність партії. Департамент поліції Російської імперії вважав Гоца «найнебезпечнішою людиною» серед есерів [1] .
У березні 1903 року, на вимогу російського уряду, Гоц був заарештований у Неаполі, Королівство Італія, проте внаслідок організованої західноєвропейськими соціалістами кампанії на його захист італійська влада відмовила Росії у видачі Гоца. Незабаром його звільнили, і він повернувся до Женеви.Борис Савінков, який ставився до Михаіла Гоца як до наставника, згадував:
...Він, тяжко хворий, уже не вставав із ліжка. Лежачи в подушках і блищачи своїми чорними юнацькими очима, він із захопленням розпитував мене про всі подробиці справи Плеве. Було видно, що тільки хвороба заважає йому працювати в терорі: він мав задовольнятися роллю закордонного представника бойової організації… Офіційно роль Гоца в терорі, як я згадав вище, обмежувалася закордонним представництвом бойової організації. Насправді вона була набагато важливішою. Не кажучи вже про те, що і Гершуні і Азеф радилися з ним про підприємства, ми на роботі в Росії безперервно відчували його вплив. Азеф був практичним керівником терору, Гоц ― ідейним. Саме у його особі пов'язувалося справжнє бойової організації з її минулим. Гоц зумів зберегти бойові традиції минулого і передати їх нам у всій їхній недоторканності та повноті. Завдяки йому ім'я нам особисто невідомого Гершуні було для нас так само дороге, як згодом імена Каляєва і Сазонова. Для членів бойової організації, які знали Гоца за кордоном, він був не тільки товариш, він був друг і брат, який ніколи не відмовляв у допомозі та підтримці. Його значення для бойової організації важко врахувати: він не виїжджав до Росії і не працював пліч-о-пліч з нами. Але, мені здається, я не помилюся, якщо скажу, що згодом його смерть була для нас втратою не менш тяжкою, ніж смерть Каляєва
Іван Каляєв знайшов у Гоці ідейного наставника[3]. Саме Гоц підготував його до замаху на великого князя Сергія Олександровича, звинувачуючи останнього в насильницькому виселенні з Москви євреїв, що проживали там, в 1891 році[4].
Мати — Фрейде Вульфівна Висоцька (1845-?) — дочка Вульфа Висоцького, засновника чаєторгової фірми «В. Висоцький і К °». З 1891 року вся родина постійно жила у Москві.
Сестра Розалія (Рейзе) Рафаїлівна Гоц (1880—?) — була одружена з статським радником, адвокатом Матвієм Володимировичем (Мордухом Вульфовичем) Поузнером (1869—1916), членом Ради та директором Російського торгово-промислового банку, членом правлінь Товариства », Донецько-Грушівського товариства кам'яновугільних та антрацитних копалень, товариства Сергінський-Уфалейських гірничих заводів. Його брат - журналіст і громадський діяч Соломон Володимирович Познер (1876-1946, батько письменника Володимира Познера ); інший брат - Олександр Володимирович Познер (1875 - після 1941), засновник і співвласник товариства "Григорій Вейнберг та Олександр Познер, інженери" в Санкт-Петербурзі, дід телеведучого Володимира Познера і сходознавця Павла Познера. Сестра Віра Вульфівна Поузнер (1871-1952), була одружена з адвокатом і громадським діячем Л. М. Брамсоном .
У М. Р. Гоца були також сестри Соре (1873), Мере (1876), Бейле (1878), брат Маркус (1862, з 1885 працював м'ясником у Шауляї)[5].
Дружина — Віра Самойлівна Гассох (1863-1938) за чоловіком Гоц, народилася в Одесі, член партії «Народна Воля». У 1887 р. заслано адміністративним порядком у Колимськ, Якутська обл. У 1889 р. брала участь разом із товариами в озброєному сопротиві у Якутську 22 березня. Разом із Зотовим, Гаусманом, Коган-Бернштейном та ін приговена до безстрокової каторги, вирок відбувала у Вілюйську, на Карі та у Гірському Зерентуї. У 1894 р. кат. замінено селищ. За маніфом повернулася до Росії. Емігрувала до Франції, де й проживала до смерті.Віра Гоц (Гассох), дружина Михаіла Гоца
Рыженко Г. Н. ГОЦ Михаил Рафаилович // Императорский Московский университет: 1755—1917: энциклопедический словарь / составители А. Ю. Андреев, Д. А. Цыганков. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. — С. 185. — 2000 прим. — ISBN 978-5-8243-1429-8.
Росія → .svg){kind=small}
Швейцарія → 
Франція → 
Німеччина
_emblem.svg)
.jpg)