Гробниця папи Юлія II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гробниця папи Юлія ІІ

Гробни́ця па́пи Ю́лія ІІ — усипальня папи Римського Юлія II у базиліці Сан П'єтро ін Вінколі, спроектована та створена Мікеланджело Буонарроті. Договір на цю роботу було укладено у 1505 році, а завершено було у 1545 році. Всього відомо шість проектів гробниці, розроблених скульптором.

Історія створення[ред.ред. код]

У березні 1505 року Юлій II викликав Мікеланджело до Рима, щоб обговорити проект своєї гробниці.

Перший проект[ред.ред. код]

Реконструкція первинного проекту гробниці (1505 рік)

Первинний план не зберігся, але, мабуть, Юлій II уявляв собі новий храм зі своєю гробницею на зразок усипальні французьких королів у Сен-Дені. Ця гробниця, як пише Р. Роллан: «(…) мала б перевершити усі мавзолеї Давнього Риму»[1]. У проекті передбачалося, що усипальня повинна була стояти вільно, і мати розмір 6 на 9 м. Усередині мало бути розташоване овальне приміщення, а ззовні — близько 40 статуй.

План гробниці та її ідейний зміст можливо реконструювати за попередніми малюнками та описами. Ймовірніше, що гробниця повинна була символізувати триступінчатий підйом від земного життя до вічного. На першому рівні, за планом, мали стояти статуї апостола Павла, Мойсея та пророків, символи двох шляхів досягнення порятунку. Вгорі — два янголи, що несуть Юлія II у рай.

Протягом 1505 — 1506 рр. Мікеланджело особисто навідувався у Каррару, вибираючи матеріал для гробниці. Однак, Юлій II більше уваги приділяв спорудженню собору Святого Петра. Також папа замовив фрески для Сикстинської капели. Гробниця ж залишалася тільки у планах. Надзвичайно роздратований, Мікеланджело втік із Риму 17 квітня 1506 року, за день до закладення фундаменту собору.

Реконструкція першого проекту подана за Ш. Тольнай (1954). Відомий також варіант Ф. Харта (1968).

Другий проект[ред.ред. код]

Реконструкція проекту гробниці 1513-го року

21 лютого 1513 року папа Юлій II помер. 6 травня 1513 року Мікеланджело підписав із його спадкоємцями договір на другий проект гробниці — значно менший. З 1513 по 1516 рр. Мікеланджело працював над скульптурами для гробниці Юлія II: фігурами двох рабів — Раб, що рве пута та Вмираючий раб (Лувр), і скульптурою Мойсея (Сан П'єтро ін Вінколі, Рим). Раби не ввійшли до остаточного варіанту гробниці — і Мікеланджело подарував їх Роберто Строцці[2].

Реконструкція другого проекту теж подана за Ш. Тольнай (1954). Відомий також варіант Ф. Харта (1968). Збереглася копія Д. Роккетті з оригінального малюнка Мікеланджело (Берлін, Гравюрний кабінет).

Третій проект[ред.ред. код]

Реконструкція проекту гробниці 1516-го року

8 липня 1516 року було підписано договір на третій проект гробниці.

Цей план ще бульше спрощував конструкцію — гробниця стала вужчою, у нішах мали бути розміщені не скульптурні групи, а окремі фігури. Верхівка була перепроектована як ярус, розділений півколонами, між якими повинні були розташовані чотири сидячі статуї, зокрема — Мойсей.

Реконструкція третього проекту подана за Ш. Тольнай (1954). Відомий також варіант Ф. Харта (1968).

Четвертий проект[ред.ред. код]

1525 роком датовано четвертий проект гробниці Юлія ІІ[3].

За цим проектом Мікеланджело мав обмежитися пристінною гробницею, традиційною для століття.

П'ятий проект[ред.ред. код]

Реконструкція проекту гробниці 1532-го року

29 квітня 1532 року підписано договір про п'ятий проект гробниці папи Юлія ІІ. За ним до гробниці мали входити статуї: Молодий раб, Бородатий раб, Атлант, Раб, що пробуджується та скульптурна група Геній перемоги[3], однак, остання залишалася у флорентійській майстерні Мікеланджело до самої його смерті.

Реконструкція п'ятого проекту подана за Ш. Тольнай (1954). Відомий також варіант Ф. Харта (1968).

Шостий проект. Завершення[ред.ред. код]

20 серпня 1545 року — останній договір щодо шостого проекту гробниці Юлія ІІ. У своєму теперішньому вигляді вона була завершена у 1545 році.

Мікеланджело встиг зробити тільки три статуї — Мойсея, Рахіль та Лію. Надгробок встановили в церкві Сан П'єтро ін Вінколі (Святого Петра в оковах), де папа служив за життя, а не у соборі Святого Петра, як планувалося раніше[4]. Центральною статуєю проекту став Мойсей, якого Лібман називає «певним чином портретом, фізичним та духовним, Юлія ІІ»[4].

Томмазо Босколі(?). Юлій II

Над Мойсеєм, у верхньому ряду, поставлено мармуровий саркофаг, а на ньому — фігура папи Юлія II. За Вазарі ця статуя, як і саркофаг, були роботою Томмазо Босколі[а] (італ. Tommaso Boscoli), учня Мікеланджело. Однак, після проведеної рестарації, у дослідників з'явилися сумніви, щодо авторства Босколі. На думку Кристофа Луїтпольда Фроммеля (нім. Christoph Luitpold Frommel), професора Інституту історії мистецтв Товариства імені Макса Планка, тодішнього директора бібліотеки Герціана, значна частина статуї Юлія II, якщо не вся вона, належить руці Мікеланджело[5].

Кондіві стверджував, що гробниця була «трагедією» всього життя Мікеланджело, адже йому так і не вдалося завершити її такою, якою вона бачилася спочатку. На думку Віктора Лазарєва:

Те, що ми бачимо у Римській церкві Сан П'єтро ін Вінколі, безмежно далеке від первинного задуму (…) архітектурна ж композиція гробниці видається холодною та порожньою[6]
Оригінальний текст (рос.)

То, что мы видим в римской церкви Сан Пьетро ин Винколи, бесконечно далеко от первоначального замысла (…) архитектурная же композиция гробницы выглядит холодной и пустой

Вільям Воллес зазначає, що: «(…)уявляти якою гробниця могла б бути — це відмовлятися бачити те, що Мікеланджело вдалося досягти»[7].

Використання образу у мистецтві[ред.ред. код]

2004 вийшов короткометражний фільм Мікеланджело Антоніоні «Погляд Мікеланджело», де було показано статуї гробниці папи Юлія ІІ[б].

Примітки[ред.ред. код]

а. ^ Інший варіант імені — Мазо даль Боско (італ. Maso del Bosco)[8]
б. ^ Цей фільм отримав нагороду ФІПРЕССІ на міжнародному кінофестивал у Вальядоліді[9]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Р. Роллан, Жизнь Микеланджело, с. 100
  2. Р. Роллан, Жизнь Микеланджело, с. 85 —86
  3. а б Эрпель Фриц, Микельанджело, с. 14
  4. а б Либман М. Я. Микеланджело Буонарроти, с. 17
  5. Philip Willan (1999-04-09). «Michelangelo's lost statue finally dusted off». Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-03-22. 
  6. Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников, с. 24
  7. William E. Wallace, The Treasures of Michelangelo, p. 46 —47
  8. Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников, 1983, c. 146
  9. «49-ий фестиваль у Вальядоліді». Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-03-22. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Вазари Джорджо. Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих [Текст]: Т. 5 / Пер. с итал. А. И. Венедиктова и А. Г. Габричевского. — М.: Искусство, 1971. — 785 с.: 218 ил. (рос.)
  • Либман М. Я. Микеланджело Буонарроти. — М.: Советский художник, 1964 . (рос.)
  • Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М.: Искусство, 1983 . — 451 с. : ил. (рос.)
  • Роллан Р. Жизнь Микеланджело // Жизни великих людей: Пер. с франц. В. Курелла. — М.: Известия, 1992 . — С. 71 —197 .:ил. — ISBN 5-206-00351-4 (рос.)
  • Эрпель Фриц. Микельанджело / Пер. с нем. Сергея Данильченко. — Берлин: Хеншель, 1990 . — 72 с.  — ISBN 3-362-00044-4 (рос.)
  • William Wallace. The Treasures of Michelangelo, Andre Deutsch, 2010 . ISBN 978-0-233-00253-8 (англ.)