Собор Святого Петра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Собор Святого Петра
італ. Basilica Papale di San Pietro in Vaticano
Собор Святого Петра
Собор Святого Петра
Інформація про будівлю
Розташування Італія, Рим
Координати 041.902 0012.45341°54′08″ пн. ш. 12°27′12″ сх. д. / 41.902222° пн. ш. 12.453333° сх. д. (G)Координати: 41°54′08″ пн. ш. 12°27′12″ сх. д. / 41.902222° пн. ш. 12.453333° сх. д. (G)
Архітектор Донато Браманте,
Антоніо да Сангалло,
Мікеланджело,
Джакомо да Віньола,
Джакомо делла Порта,
Карло Мадерно,
Лоренцо Берніні
Початок будівництва 18 квітня 1506
Кінець будівництва 18 листопада 1626
Стиль Відродження, Бароко
Належність Римська католицька церква

Собо́р Свято́го Петра́ (італ. Basilica di San Pietro, лат. Basilica Sancti Petri; Базиліка Святого Петра) — католицький храм, найбільша споруда Ватикану та найбільша християнська церква у світі[а][1]. Собор також входить у десятку найвищих церков світу[2], є одним із чотирьох патріарших базилік Рима та церемоніальним центром Римської католицької Церкви.

Будівництво цього собору тривало 120 років — перший камінь було закладено 18 квітня 1506 року за Юлія II, а посвячення здійснив папа Урбан VIII у 1626 р. Архітекторами храму були такі італійські митці як Донато Браманте, Рафаель Санті, Бальдазаре Перуцці, Антоніо да Сангалло, Мікеланджело, Джакомо да Віньола, Джакомо делла Порта, Карло Мадерно, та Лоренцо Берніні.

Зміст

[ред.] Історія

[ред.] Старий собор

Г. В. Брюер. Старий собор Святого Петра (реконструкція вигляду 1450 року)
(1891)
Детальніше: Старий собор Святого Петра

Першу базиліку, де мали зберігатися рештки апостола Петра, було споруджено за правління імператора Костянтина Великого на місці садів цирку Нерона[б], де розп'яли та поховали апостола[3].

Будівництво храму тривало з 324 р. по 349 р. Невдовзі тут починають проходити папські коронації, які до цього відбувалися у Латеранській базиліці. Саме у цьому соборі, 25 грудня 800 року, папа Лев III коронував Карла Великого на імператора Священної Римської імперії.

846 року базиліка була пошкоджена сарацинами, але папа Лев IV відновив зруйновані частини будівлі й спорудив Леонінські (левові) мури (італ. Mura leonine) для захисту міста від нападів.

З березня 1309 по січень 1377 року папські коронації відбувалися в Авіньйоні, але з 1378 року вони знову проходили у соборі Святого Петра. Уже 1452 р., при папі Миколі V, почалася перебудова храму, який на той час перебував в аварійному стані. За цю реконструкцію відповідали архітектори Леон-Баттіста Альберті та Бернардо Роселліно. Спершу папа Юлій II теж планував зберегти стару будівлю, однак, зрештою вирішив знести старий собор і звести на його місці новий. Тільки вівтар, під яким розташована могила Святого Петра, мав залишитися.

[ред.] План нового собору

Площа Святого Петра
(прибл. 1858)

1506 року архітектором собору Святого Петра став Донато Браманте, план якого — центрична споруда у формі грецького хреста із рівними сторонами — було затверджено папою.

Майже всі великі архітектори Італії почергово брали участь у проектуванні та будівництві собору Святого Петра. Після смерті Браманте будівництво очолив Рафаель, повернувшись до традиційної формі латинського хреста (з подовженою четвертою стороною), потім — Бальдазаре Перуцці, який обрав центричну споруду, а згодом — Антоніо да Сангалло, який вибрав базилікальную форму.

У 1546 р. керівництво роботами доручили Мікеланджело Буонарроті. Він повернувся до ідеї центральнокупольної споруди, його проект передбачав створення багатоколонного вхідного портика зі східною боку (в найдавніших базиліках Риму, як й у античних храмах, вхід перебував зі східного, а не із західного боку). Усі несучі конструкції Мікеланджело зробив масивнішими і виділив головний простір. Він звів барабан центральної бані, але саму баню добудовував уже після його смерті Джакомо делла Порта, який додав витягнутіші обриси. З чотирьох малих бань, передбачених проектом Мікеланджело, архітектор Джакомо да Віньола звів тільки дві. Найбільшою мірою архітектурні форми у тому вигляді, як задумав Мікеланджело, збереглися із вівтарного, західного боку.

Площа Святого Петра

На початку XVII ст., за вказівкою Павла V, архітектор Карло Мадерно подовжив східну гілку хреста — прибудував до центричного будинку тринефну базилікальну частину, повернувшись до форми латинського хреста, та звів фасад. Баня виявилася прихованою фасадом, втратила домінуюче значення і сприймається лише з віддаля, з віа делла Кончільяціоне.

Була потрібна площа, яка вміщала б дуже багато віруючих, що приходили до собору, щоб отримати папське благословення чи брати участь у релігійних святах. Це завдання виконав Джованні Лоренцо Берніні, який створив протягом 1656—1667 рр. площу перед собором — одне з видатних творів світової містобудівної практики.

[ред.] Фасад

Фасад Мадерно

Висота фасаду, побудованого архітектором Мадерно, 45 м, ширина — 115 м. Аттик фасаду вінчають величезні, заввишки 5,65 м, статуї Христа, Івана Хрестителя і одинадцять апостолів (крім апостола Петра). З портика п'ять порталів ведуть у собор. Стулки дверей центрального порталу виконані у середині XV ст. й походять зі старої базиліки. Напроти цього порталу, над входом у портик, перебуває мозаїка Джотто кінця XIII ст. «Наввчелла».

Рельєфи крайнього лівого порталу — «Воріт смерті» — створені у 1949—1964 рр. скульптором Джакомо Манцу. Дуже виразний образ Папи Івана XXIII.

[ред.] Інтер'єр

Усередині собор уражає гармонією пропорцій, величезними розмірами, багатством оформлення — тут багато статуй, вівтарів, надгробків, безліч чудових творів мистецтва.

[ред.] Центральний неф

St Peter Basilica light streams.jpg

Загальна довжина базиліки 211,6 м. На підлозі центрального нефа є позначки, що дають розміри інших великих соборів світу, що дозволяє порівняти їх із найбільшим, собором св. Петра.

Наприкінці центрального нефа, у останнього стовпа справа, перебуває статуя св. Петра XIII ст., приписувана Арнольфо ді Камбіо. Статуї приписують чудодійні властивості, і прочани благоговійно прикладаються губами до бронзової ноги.

Шатро, шедевр архітектури, має всередині висоту 119 метрів і діаметр 42 м. Він спирається на чотири потужних стовпи. У ніші однієї з них стоїть п'ятиметрова статуя св. Лонгіна роботи Берніні. Роль Берніні у створенні скульптурного оздоблення собору дуже велика, він працював тут із перервами майже 50 років, із 1620-го до 1670 р. У підбанному просторі над головним алтарем перебуває шедевр Берніні — величезний, заввишки 29 м балдахін (ківорій) на чотирьох кручених колонах, на яких стоять статуї янголів. Серед гілок лавра на верхніх частинах колон видно геральдичні бджоли сімейства Барберіні. Бронзу для ківорію узяли з Пантеона, розібравши за наказом папи Урбана VIII (Барберіні) конструкції, які підтримували дах портика. Крізь балдахін видно у центральній абсиді створена Берніні кафедра св. Петра. Вона містить підтримуване чотирма статуями батьків церкви крісло св. Петра, з якого ширяє у сяйві символ Святого Духа. Праворуч від кафедри — надгробок папи Урбана VIII роботи Берніні, зліва — надгробок Павла III (XVI в.) роботи Гульельмо делла Порта, одного з учнів Мікеланджело.

  • Балдахін

  • Кафедра св.Петра

  • Статуя св. Петра

[ред.] Правий неф

П'єта

У першій капелі справа перебуває шедевр Мікеланджело — мармурова П'єта (1498—1499). Після того, як зловмисником була зроблена спроба розбити статую, її захистили склом.

Поруч розташовується невеличка капела Розп'яття (чи Реліквії), у якій зберігається дерев'яне розп'яття кінця XIII — початку XIV в., приписуване П'єтро Кавалліні.

Трохи далі перебуває надгробок маркграфині Матильди Каносської, роботи Берніні з учнями; це була перша жінка, яка мала честь бути похованою у цьому соборі. У 1077 р. в Каноссі, замку маркграфині Матільди, імператор Священної Римської імперії Генрих IV, відлучений від церкви, вимолював вибачення у папи Григорія VII.

Ґрати капели св. Причастя виконано із малюнка Борроміні. Поруч із капелою — надгробок Григорія XIII. Барельєф нагадує про здійснену папою реформу — запровадження григоріанського календаря.

Трохи далі перебуває виконаний у неокласичному стилі скульптором Кановой (1792 р.) надгробок Климента XIII.

[ред.] Лівий неф

Надгробок Олександра VII роботи Берніні. Величезний інтерес представляє створений 1490-х рр. скульптором Антоніо Поллайоло надгробок Інокентія VIII, це одна з небагатьох пам'яток, що були ще за старої базиліки. Біля входу ще один твір скульптора Канови — надгробок останніх представників шотландської королівської сім'ї Стюарт.

[ред.] Цікаві факти

  • Вівтар собору св. Петра звернений на захід, а не на схід, як більшість християнських храмів.
  • Витрати на будівництво виявилися такі великі, що для їх покриття папі Леву X довелося за велику суму передати право поширювати індульгенції Альбрехту Брандербурзькому. Зловживання індульгенціями у німецьких землях викликали протест Лютера, Реформацію і подальший розкол Європи.

[ред.] Завваги

а. ^ Базиліка Нотр-дам-де-ла-пе (Ямусукро, Кот-д'Івуар) була оголошена «найбільшим християнським храмом»[4], однак, внутрішній простір церкви спроектовано таким чином, що одночасно у храмі може перебувати не більше 18 тис. людей[5], тоді як у соборі Святого Петра — до 60 тисяч[6]
б. ^ З цього періоду залишився обеліск із Геліополя

[ред.] Посилання

  1. ↑ «Світові дивовижі під дахом. Фото». 15 листопада 2011. http://life.pravda.com.ua/travel/2011/11/15/89613/. Процитовано 8 березня 2012. 
  2. ↑ «ТОП-10 найвищих церков світу», Новини Закарпаття, 12 січня 2011. Процитовано 8 березня 2012.
  3. ↑ Мар'яна Кекош (березень 2011). «Собор святого Петра в Римі». http://www.sde.org.ua/zmi/zlus/item/1652-sobor-svyatogo-petra-v-rymi.html. Процитовано 7 березня 2012. 
  4. ↑ «The biggest, longest, tallest...», The Guardian, 17 липня 2004. Процитовано 8 березня 2012.
  5. ↑ «Our Lady of Peace Basilica, Yamoussoukro». www.churchesguide.com. http://www.churchesguide.com/basilica-our-lady-of-peace-yamoussoukro.php. Процитовано 8 березня 2012. 
  6. ↑ «Vatican City and St. Peter's Basilica». www.worldstrides.org. http://www.worldstrides.org/international_sites/ITL_Vatican_City.asp. Процитовано 8 березня 2012. 

[ред.] Література

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
  • Вазари Дж. Жизнь Микеланджело Буонарроти, живописца, скульптора и архитектора флорентийского // Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев ваятелей и зодчих. Редакция и вступительная статья А. Дживелегова, А. Эфроса. — Ростов н/Д изд-во «Феникс», 1998. — 544 с. (рос.)
  • Эрпель Фриц. Микельанджело / Пер. с нем. Сергея Данильченко. — Берлин: Хеншель, 1990. — 72 с.  — ISBN 3-362-00044-4 (рос.)
  • Либман М. Я. Микеланджело Буонарроти. — М.: Советский художник, 1964. (рос.)
  • Любимов Л. Д. Искусство Западной Европы. — М.: Просвещение, 1982 (рос.)
  • Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М.: Искусство, 1983. — 451 с. : ил. (рос.)
  • Роллан Р. Жизнь Микеланджело // Жизни великих людей: Пер. с франц. В. Курелла. — М.: Известия, 1992. — С. 71 —197.:ил. — ISBN 5-206-00351-4 (рос.)
  • Шульц К. Камінь і біль: роман / З чес. пер. Д. Андрухів. — К.: Юніверс, 2006. — 688 с. — ISBN 966-8118-23-5
  • William Wallace, The Treasures of Michelangelo, Andre Deutsch, 2010. ISBN 978-0-233-00253-8 (англ.)


Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B0&oldid=9003466
Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами