Дипломатія (фільм, 2014)
Дипломатія | |
|---|---|
| фр. Diplomatie | |
| Жанр | історичний фільм, драматичний фільм[1][2] і воєнний фільм |
| Режисер | Фолькер Шльондорф[1][3][4] |
| Продюсер | Marc de Bayserd і Frank Le Witad |
| Сценарист | Фолькер Шльондорф і Cyril Gélyd[5] |
| У головних ролях |
Андре Дюссольє[3], Нільс Ареструп[3], Burghart Klaußnerd[3], Robert Stadloberd[3], Stefan Wilkeningd, Thomas Arnoldd, Jean-Marc Roulotd, Charlie Nelsond і Lucas Prisord |
| Оператор | Мішель Аматьєd |
| Композитор | Йорг Лембергd |
| Художник | Jacques Rouxeld |
| Дистриб'ютор | Mozinetd[6][7] і Netflix |
| Тривалість | 84 хв. |
| Мова | французька і німецька |
| Країна |
 Франція Німеччина |
| Рік | 2014 |
| Кошторис | 4 800 000 $ |
| IMDb | ID 3129564 |
| diplomatie.gaumont.fr | |
«Дипломатія» (нім. Diplomatie) — франко-німецький історичний драматичний фільм 2014 року, знятий режисером Фолькером Шльондорфом за мотивами однойменної п'єси[fr] Сиріла Гелі[fr][8]. Події відбуваються в Парижі 1944 року. У ній розповідається про спроби шведського дипломата Рауля Нордлінга запобігти знищенню міста німецьким генералом Дітріхом фон Хольтіцем. Прем'єра фільму відбулася на 64-у Берлінському міжнародному кінофестивалі 12 лютого 2014 року[9]. Стрічку також було показано на кінофестивалі у Тельюрайд в серпні 2014 року[10]. Фільм отримав премію «Сезар» за найкращу адаптацію на 40-й церемонії вручення премії «Сезар»[11].
Сюжет[ред. | ред. код]
Під час наближення союзних сил до Парижа, Адольф Гітлер віддає наказ генералу Дітріху фон Холтіцу про знищення міста. Інженерні групи ведуть роботи з мінування визначних пам'яток міста під керівництвом лейтенанта Хеггера та за допомоги полоненого паризького інженера на ім'я М. Ланвен. Під загрозою опиняються Ейфелева вежа, Лувр, площа Згоди, собор Паризької Богоматері, Дім Інвалідів тощо.
У ніч з 24 на 25 серпня 1944 року шведський консул Рауль Нордлінг проникає в кабінет генерала в готелі «Meurice[fr]» за допомогою таємних сходів, відпочатку побудованих для відомої куртизанки, яка там жила. В діалозі дипломат наводить аргументи про загибель невинних людей у випадку руйнування міста, просить генерала відмовитися від скоєння воєнного злочину. Генерал лишається невблаганним та сповненим рішучості щодо виконання свого обов'язку.
По місту починаються повстання парижан проти німецьких патрулів. Бої заповнюють вулиці. Холтіц розповідає, що через політику родинної відповідальності Sippenhaft[en] нацистський уряд карає родини непокірних офіцерів. Нордлінг робить спробу применшити значення цього наказу, проте Холтіц переконаний у тому, що не випадково наказ було підписано безпосередньо перед його призначенням комендантом Парижу.
Нордлінг пропонує варіант евакуації родину Холтіца за допомоги Французького руху опору, й зізнається, що не зміг би зробити вибір між порятунком сім'ї та порятунком Парижа, якби опинився на місці Холтіц. Однак, якщо той обере Париж, світ запам’ятає його як героя. Генерал м'якшає та скасовує операцію. Проте лейтенант Хеггер все одно намагається активувати вибухівку, але його застрелює Жак Ланвен.
Після падіння нацистської Німеччини Холтіц відбуває дворічний термін ув'язнення за свої попередні дії під час блокади Севастополя. Нордлінга нагороджують медаллю за порятунок Парижа, але він передає її Холтіцу, визнаючи його справжнім героєм.
У ролях[ред. | ред. код]
- Андре Дюссольє — Рауль Нордлінг[en], консул Швеції у Парижі
- Нільс Ареструп — Дітріх фон Холтіц, німецький генерал, військовий комендант Парижа
- Бурґгарт Клауснер[en] — Вернер Ебернах, німецький офіцер, гауптман
- Роберт Стадлобер[en] — Ернст фон Брессенсдорф, лейтенант
- Чарлі Нельсон[fr] — консьєрж
- Жан-Марк Руло[fr] — Жак Ланвен
- Штефан Вілкенінг[de] — Майєр, оберфельдфебель
- Томас Арнольд[de] — Хеггер, перший лейтенант
- Лукас Прісор[de] — офіцер СС
- Аттіла Борлан — офіцер СС
- Клодін Акс — покоївка
- Домінік Енгельгардт — Ганс, солдат
- Йоганнес Клауснер[de] — молодий солдат
- Шарль Морійон[de] — вартовий у передпокої
- Йохен Хагеле — солдат в оточенні
- Жан-Сіріль Дюрьє — солдат в оточенні
- Трістан Робін — Данкварт фон Арнім
Знімальна група[ред. | ред. код]
- Автори сценарію — Фолькер Шльондорф та Сиріла Гелі за мотивами однойменної п'єси
- Режисер-постановник — Фолькер Шльондорф
- Художник-постановник — Жак Руксель[fr]
- Художник по костюмах — Беттіна Маркс
- Фотограф — Мішель Аматьє[fr]
- Монтаж — Віржині Брюант
- Композитор — Йорг Лемберг[de]
- Продюсери: Марк де Байсер, Френк Ле Віта; Амелі Лача, Фелікс Меллер (співпродюсери)
Виробництво[ред. | ред. код]
- Історичний контекст
Фільм, а до того й п'єса Сиріла Гелі, багато в чому базується на історичних даних. Так, на початку серпня 1944 року Дітріх фон Холтіц був призначений генералом-командувачем та командувачем вермахту Великим Парижем та 9 серпня 1944 року оселився в готелі «Meurice» на вулиці Ріволі. 23 серпня 1944 року Гітлер наказав знищити Париж: «Париж не повинен потрапити в руки ворога або бути лише полем уламків»[12]. 25 серпня 1944 року Холтіц підписав документ про капітуляцію. Після цього потрапив у полон до союзників та був звільнений лише навесні 1947 року. Зустрічі між Холтіцем та Нордлінгом не відбулися у тому вигляді, як це зображено у фільмі. В останні дні серпня 1944 року вони домовилися про своєрідне перемир'я, щоб німці могли впорядковано відступити з Парижа, не потрапивши в засідку.
У фінальних титрах стверджується, що Нордлінг та фон Холтіц знову зустрілися 1955 року у Парижі, де консул віддав генералу свою «медаль пошани», викарбувану в одному екземплярі, на реверсі якої зазначено, «як Париж розриває свої ланцюги». Сім'я фон Хольтіца уникла кланової відповідальності, а також була врятована союзниками, які виступали проти війни.
- Літературна основа
В основі фільма — адаптована однойменна п'єса Сиріла Гелі, прем'єра якої відбулася у парижському Театр Мадлен 2011 року. Обидві головні ролі виконали актори, які згодом задіяні у фільму[13]
- Зйомки
Зйомки фільму проходили у Парижі з 19 серпня по 21 вересня 2013 року.
Французький оператор Мішель Аматьє знімав на об'єктиви RED Epic та Cooke S4. Цифровий матеріал використовувався для видів з вікон номерів.
Сценографом виступив Жак Руксель. Інтер'єр знімали в паризькій студії «Stains Studios», де була реконструйовано кімнати готелю «Meurice»[14].
- Документалістика
У фільмі режисер використав документальний кіноматеріал про руйнування Варшави та аудіоматеріал із так званого Großdeutscher Rundfunk.
- Музика
Музику до фільму написав Йорг Лемберг. Використане алегретто з Симфонії № 7 Людвіга ван Бетховена — запис Берлінського філармонічного оркестру під керівництвом Вільгельма Фуртвенглера у 1943 році.
- Реліз
Прем'єра відбулася 12 лютого 2014 року на Берлінському міжнародному кінофестивалі. Згодом фільм був представлений на міжнародних кінофестивалях, де отримав нагороди в різних категоріях.
У 2015 році «Koch Media» випустила DVD із бонусним матеріалом, включно із інтерв'ю з Фолькером Шлендорфом та майже 30 хвилиним відео про створення фільму. Медіа-портал «Schule-online» випустив цей DVD із супровідними навчальними матеріалами, для використання на шкільних уроках[15].
Сприйняття[ред. | ред. код]
Фільм був добре прийнятий критиками. Агрегатор рецензій «Rotten Tomatoes» фіксує що 93% із 45 критиків дали фільму позитивну рецензію із середньою оцінкою 7,4/10. Сайт відмічає, що «Кіноглядачі, які цінують розвиток персонажів та розумний діалог замість сюжету, «Дипломатія» щедро винагородить»[16].
Клаус Леше назвав фільм першою «розумною камерною виставою» про «наполегливість особистості»[17], Хайке Мунд в тексті для «Deutsche Welle» написав про «захоплюючу камерну виставою для кіно»[18], Ларс Фрідріх засвідчив «паризького ентузіаста Шльондорфа» для NDR як «грандіозну пізню роботу»[19]. Німецький рейтинг кіно та медіа написав про фільм як про «концентрований, захоплюючий та складний» із «чудовим уроком сили та сили дипломатії»[20].
Гаральд Єхнер у «Frankfurter Rundschau» наголосив, що тема була «насправді занадто великою для стандартів жанру камершпіле (…)» й «порятунок Парижа фактично залежав від набагато більших факторів й, зрештою, набагато більше захоплюючих». Загалом, «сміливий хід драматургічного скорочення (…) є різким, але це не тріумф»[21].
Бренда Бентієн з порталу kinocritics.com відзначила, що «театральний тур-де-форс» був «валентинкою для улюбленого Шльондорфом Парижа»[22].
Історичні неточності[ред. | ред. код]
В історичній реальності, у серпні 1944 року Дітріх фон Холтіц фактично спілкувався із Раулєм Нордлінгом щодо домовленостей про звільнення політичних в’язнів. Ці зустрічі тривали б кілька тижнів, натомість зображена у фільмі зустріч в ніч з 24 на 25 серпня 1944 року, ймовірно, не відбулася.
Також можливо, що фон Холтіц відмовився виконати наказ про знищення Парижа залдя збереження свого майбутнього у статусі в'язня[23][24]. Генерал справді сприяв знищенню Роттердама, облозі Севастополя, знищенні 50 000 євреїв. Деякі історики навіть сумніваються, що Гітлер міг вимагати знищення Парижа. З одного боку, у фільмі пояснюється, що диктатор вимагав знищити конкретні пам’ятники (наприклад, оперний театр Гарньє), що видає сентиментальний інтерес Гітлера до Парижа[23]. Інші ставлять під сумнів засоби, доступні фон Холтіцу для «зруйнування» Парижа[24]. Щоправда, гіпотеза суперечить історії звільнення Парижа, викладеній Домініком Лап'єром[fr] та Ларрі Коллінзом[fr] у книзі «Чи горить Париж?[en]», опублікованій у 1964 року[25], та адаптований під однойменний художній фільм за аналогічною назвою режисера Рене Клемана.
Нові дослідження, започатковані істориками, в основному проведені в 2000-х і 2010-х роках, вдалося здійснити завдяки зниженню рівня французьких і німецьких адміністративних архівів того часу. Ці нові дослідження дозволили переглянути роль, яку насправді відіграв генерал Дітріх фон Хольтіц у боротьбі з бажанням Гітлера знищити Париж. Свідчення генерала Леклерка вже вказувало на те, що бажання військового губернатора Великого Парижа під час арешту союзниками було головним чином врятувати власне життя[26].
Режисер історичних документальних фільмів Франсуаза Крос де Фабрік, спираючись на неопубліковані документи, виявлені в цих архівах, демонструє за допомогою розлогого звіту, зробленого в 2019 році, що ця легенда про Холтіца підтримувалася без реальних серйозних історичних підтверджень, оскільки якщо вона підтверджує, що Гітлер зробив спробу знищення французької столиці, це також натякає на відсутність справжнього бажання Холтіца протистояти цьому. Фактичною причиною, яка унеможливила виконання наказу ставали брак ресурсів й часу[27][28][29].
За твердженнями історика Фабріса Віргілі, Дітріх фон Холтіц був послідовником Адольфа Гітлера та ніколи йому не зраджував. За його твердженнями, генерал вимагав підкріплення до кінця, щоб виконати бажання свого «фюрера», яке полягало в знищенні головних пам'яток Парижа, дії, абсолютно нездійсненної через брак засобів і часу (в основному пов'язане з паризьким повстанням та швидким наближенням військ союзників), а не через гуманістичні настрої[29][30].
Нагороди й номінації[ред. | ред. код]
| Нагороди й номінації фільму «Дипломатія» | ||||
|---|---|---|---|---|
| Рік | Фестиваль | Номінація | Номінант | Результат |
| 2014 | Шанхайський міжнародний кінофестиваль | Найкращий сценарій | Сиріл Гелі, Фолькер Шльондорф | Перемога |
| 64-й Берлінський міжнародний кінофестиваль[en] | Вибірка «Berlinale Special» | Фолькер Шльондорф | Перемога | |
| Кінофестиваль Тельюрайд | ||||
| Міжнародний кінофестиваль у Вальядоліді | Найкращий актор | Нільс Ареструп | Перемога | |
| Найкращий режисер | Фолькер Шльондорф | Перемога | ||
| Золотий колосок (найкращий фільм) | Фолькер Шльондорф | Номінація | ||
| Фестиваль «Кіноманія»[en] (Монреаль) | Приз глядацьких симпатій Мела Хоппенгайма | Фолькер Шльондорф | Перемога | |
| Шверінський фестиваль мистецтва кіно «Летючий бик» | Найкращий повнометражний фільм | Фолькер Шльондорф | Номінація | |
| 2015 | 40-а церемонія вручення премії «Сезар» | Премія «Сезар» за найкращий адаптований сценарій[11] | Сиріл Гелі, Фолькер Шльондорф | Перемога |
| Найкраща чоловіча роль | Нільс Ареструп | |||
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б http://www.imdb.com/title/tt3129564/
- ↑ http://www.metacritic.com/movie/diplomacy
- ↑ а б в г д http://www.allocine.fr/film/fichefilm_gen_cfilm=195120.html
- ↑ Filmportal.de — 2005.
- ↑ Freebase Data Dumps — Google.
- ↑ http://nmhh.hu/dokumentum/166259/premierfilmek_forgalmi_adatai_2014.xlsx
- ↑ http://nmhh.hu/dokumentum/198182/terjesztett_filmalkotasok_art_filmek_nyilvantartasa.xlsx
- ↑ Diplomacy. unifrance.org. Процитовано 2 жовтня 2014.
- ↑ Berlin Film Review: 'Diplomacy'. Variety. Процитовано 15 вересня 2014.
- ↑ Telluride Announces 2014 Lineup: Reese Witherspoon in 'Wild,' 'Birdman' and Ramin Bahrani's '99 Homes' Among Highlights. Indiewire. Процитовано 15 вересня 2014.
- ↑ а б Cesar Awards: 'Timbktu' Sweeps, Kristen Stewart Makes History. The Hollywood Reporter. Процитовано 28 лютого 2015.
- ↑ Zitiert aus: Schloendorff Diplomatie Dieter Wunderlich, abgerufen am 2. März 2023
- ↑ Nathalie Simon (26 грудня 2010). André Dussollier et Niels Arestrup refont l'Histoire (фр.). Г-та «Le Figaro». Процитовано 1 вересня 2019.
- ↑ Interview with Cinematographer Michel Amathieu, AFC, on his work on Volker Schlöndorff’s «Diplomacy» AFC, 18. September 2015, abgerufen am 2. März 2023
- ↑ Lehrfilm: Diplomatie - Ein Film von Volker Schlöndorff Schulfilme online, abgerufen am 2. März 2023
- ↑ Diplomacy. Rotten Tomatoes. Процитовано 6 квітня 2018.
- ↑ Klaus Lesche (27 серпня 2014). Diplomatie – Die Geschichte der Rettung von Paris (нім.). «Das Erste». Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 3 вересня 2014.
- ↑ Heike Mund (25 серпня 2014). Premiere von Schlöndorffs «Diplomatie» (нім.). «Deutsche Welle». Процитовано 1 вересня 2019.
- ↑ Als Hitler Paris auslöschen wollte ndr.de, abgerufen am 4. November 2022
- ↑ Diplomatie (нім.). «Deutsche Film- und Medienbewertung». 1 вересня 2019.
- ↑ Ich hätte noch einen Camembert, Frankfurter Rundschau, 28. August 2014, abgerufen am 4. November 2022
- ↑ Diplomatie. KinoCritics. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 2 жовтня 2014.
- ↑ а б Les petits arrangements de «Diplomatie» avec l'Histoire (фр.). Contrechamp. Процитовано 10 травня 2017.
- ↑ а б C'est quoi la vraie histoire derrière «Diplomatie»? (фр.). Télérama. Процитовано 10 травня 2017.
- ↑ Avis de Passage. avisdepassage.com. Процитовано 10 травня 2017.
- ↑ Adrien Dansette. Von Choltitz, «sauveur de Paris»?. LeMonde.fr. Процитовано 16 квітня 2021.
- ↑ Site lcp.fr, page "Débat Doc, Août 44, Paris brûle-t-il ?", consulté le 16 avril 2021.
- ↑ Site la-croix.com, article de Nicolas Gomont "Révélations sur la Libération de Paris", consulté le 16 avril 2021.
- ↑ а б Site lemonde.fr, article d'Antoine Flandrin "«Détruire Paris, les plans secrets d’Hitler»: Paris fut bien à deux doigts de brûler", consulté le 16 avril 2021.
- ↑ Site ina.fr vidéo "1964, von Choltitz raconte comment il sauva Paris en août 1944", consulté le 16 avril 2021
Посилання[ред. | ред. код]
- Дипломатія на сайті IMDb (англ.)
- Diplomatie на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
| |||||
