Слюсаренко Захар Карпович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Захар Карпович Слюсаренко
Народження 16 вересня 1907(1907-09-16)
Зміїв, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть 6 квітня 1987(1987-04-06) (79 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна Російська імперіяСРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ  танкові війська
Освіта Орлівське бронетанкове училище (1934)
Роки служби 19321965
Партія ВКП(б)
Звання  Генерал-лейтенант
Війни / битви
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
CMNS: Слюсаренко Захар Карпович у Вікісховищі

Захар Карпович Слюсаренко (нар. 16 вересня 1907(19070916), Зміїв, Харківська губернія, Російська імперія6 квітня 1987, Київ, Українська РСР, СРСР) —радянський військовик, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант бронетанкових військ Збройних Сил СРСР.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 16 вересня 1907 року у місті Змієві (нині Харківської області України) в українській селянській родині.

Член ВКП(б) з 1929 року. Закінчив Вищу школу профруху і працював на скляному заводі.

У Червоній Армії з 1932 року.

У 1934 році закінчив Орловську бронетанкову школу.

Учасник радянського вторгнення до Польщі у вересні 1939 року[1].

На фронтах німецько-радянської війни з серпня 1941 року. До 1942 року командував танковим батальйоном на Південно-Західному і Брянському фронтах, а потім, до лютого 1944 року — 168-ю танковою бригадою на Сталінградському і окремим танковим полком на Ленінградському фронтах.

З лютого 1944 року З. К. Слюсаренко — командир 56-ї гвардійської танкової бригади 7-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту. Гвардії полковник Слюсаренко вміло керував бригадою при форсуванні на початку серпня 1944 року річки Вісли, в боях за захоплення і розширення плацдарму на лівому її березі на південь від міста Сандомир.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року, за мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, Слюсаренко Захару Карповичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4650).

За успішні дії бригади в боях за Берлін, особисту мужність і самовідданість Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року гвардії полковник Слюсаренко Захар Карпович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».

У 1949 році З. К. Слюсаренко закінчив Курси удосконалення офіцерського складу при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ, у 1957 році — Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова (Військової академії Генштабу). У 19601965 роках — заступник командувача Північною групою військ. У 1963 році йому присвоєно військове звання «генерал-лейтенант танкових військ».

З 1965 року вийшов у запас. Жив у Києві. Помер 6 квітня 1987 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Могила Захара Слюсаренка

Твори[ред. | ред. код]

  • Последний выстрел. М., 1974;
  • Сыновний долг. Киев, 1981.

Нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ятник Слюсаренку у Змієві

Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Суворова 2-го ступеня, Вітчизняної війни 1-ї та 2-го ступенів, Червоної Зірки, медалями, іноземними орденами.

За вагомі досягнення у пошуковій та краєзнавчій роботі Постановою Ради Міністрів УРСР №133 від 13 травня 1988 року Зміївській (Готвальдівська у 1976–1991 роках) середній загальноосвітній школі №1 було надано ім'я двічі Героя Радянського Союзу Захара Карповича Слюсаренка[2] [3].

Бронзовий бюст встановлений на батьківщині — в місті Змієві.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У місті Зміїв є вулиця та провулок Слюсаренка.

У місті Мерефа є вулиця Генерала Слюсаренка.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Героїчні сторінки історії. Книга пам’яті Зміївщини. Вид. 3-є, доп. / Упор. і ред. І. Я. Кулініч. Зміїв, 2010. С. 50–51.
  • Дважды Герои Советского Союза. М.: Воениздат, 1973.
  • Люди бессмертного подвига. Книга 2. М., 1975
  • Подвиги во имя Отчизны. 2-е изд., Харьков: Прапор, 1985.
  • Полях Є. В. Зміївська біографічна енциклопедія / Авт.-укл. Є. В. Полях; наук. ред. Ю. О. Коловрат-Бутенко; Зміївське наукове краєзнавче товариство. Х.: Мачулін, 2020. Т. І. С. 556–561.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Sliusarenko_Z
  2. Постанова Ради Міністрів УРСР №133 від 13 травня 1988 року. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  3. Про заклад // Офіційний сайт музейного комплексу Зміївського ліцею №1 ім. З. К. Слюсаренка.