Танк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Т-84У «Оплот».

Танк — броньована бойова машина на гусеничному шасі, зазвичай з гарматним основним озброєнням.

На ранніх етапах розвитку танкобудування іноді випускалися танки з виключно кулеметним озброєнням, а після Другої світової війни експериментували зі створенням танків з ракетним озброєнням. Відомі варіанти танків з вогнеметом.

Основною відмінністю танка від інших гусеничних бойових машин з гарматною зброєю є можливість швидко переносити вогонь у широких межах кутів піднесення та горизонтальних кутів. У переважній більшості випадків таку можливість реалізовано за рахунок встановлення гармати на башті, що обертається у горизонтальній площині, хоча є нечисленні винятки (в унікальному шведському танку Strv-103 для наведення гармати використовується поворот і нахил корпуса за допомогою регульованої гідропневматичної підвіски, на перших зразках гармата встановлювалася у спонсонах на бортах корпусу). Самохідна артилерійська установка може бути вельми схожа з танком конструктивно, але призначена для вирішення інших завдань: знищення танків супротивника із засідки чи вогневої підтримки військ з закритої вогневої позиції, а через те має інший баланс броні та озброєння[1].

Зміст

Походження назви[ред.ред. код]

Ілюстрація з журналу «Нива», 1917 р.

«В „Ниві“ нещодавно були розміщені зображення велетенського броньованого автомобіля, винайденого англійськими військовиками. Безстрашний і неприступний, прямує він усією своєю громадою в самісінький вир битви, під снаряди та кулі, вільно долає ворожі шанці, як пусті, незначні перепони та, посіявши навколо себе руйнування і смерть, спокійнісінько вертається до свого полка. Англійські солдати назвали свого нового бойового товариша „баком“ („tank“ — „тенк“).

(Журнал „Нива“, № 4 за 1917 р.)

Слово „танк“ походить від англійського слова tank, тобто „бак“ чи „цистерна“. Походження назви таке: під час відправлення на фронт перших танків британська контррозвідка пустила чутку, що в Англії російським урядом замовлено партію цистерн для питної води. І танки відправилися залізницею під виглядом цистерн (добре, що величезні розміри та форма перших танків цілковито відповідала цій версії). На них навіть написали російською „Обережно. Петроград“[2]. Назва прижилася. Цікаво, що в Росії нову бойову машину спочатку називали „баком“ (ще один варіант перекладу слова tank)[3].

Історія розвитку конструкції та бойового застосування танків[ред.ред. код]

Докладніше: Історія танків

Поява танків[ред.ред. код]

Відеохроніка танків в бою при Лангрес, Франція, під час Першої Світової Війни (1918). Зображено Renault FT-17 та британські танки, імовірно Mk V.
Британський танк Mark V

Своєю появою танки зобов'язані Першій світовій війні[4]. Після відносно короткого початкового маневреного етапу бойових дій на фронтах встановилася рівновага (т.з. «окопна війна»). Глибоко ешелоновані лінії оборони противників складно було прорвати. Звичайний спосіб підготувати наступ і уклинитися в оборону супротивника полягав у масованому використанні артилерії для руйнування захисних споруд і знищення живої сили із наступним введенням у прорив своїх військ[5]. Однак виявилося, що по переораній вибухами, із зруйнованими шляхами, ділянці «чистого прориву», яка до того ж перекривається перехресним вогнем із флангів, не вдається ввести війська досить швидко, крім того, супротивник діючими залізничними та ґрунтовими шляхами в глибині своєї оборони встигав підтягувати резерви та блокувати прорив. Також розвиток прориву утруднювався складністю постачання через лінію фронту. Ще одним фактором, який перетворював маневрену війну на позиційну, було те, що навіть тривала артпідготовка не могла повністю знищити усі дротяні загородження та кулеметні гнізда, які надалі сильно сковували дії піхоти. В результаті з'явилась думка про принципово новий транспортний засіб з високою прохідністю (домогтися якої можна було тільки за допомогою гусеничного шасі), великою вогневою силою та гарною захищеністю (хоча б проти кулеметного та рушничного вогню). Такий транспортний засіб міг би на великій швидкості долати лінію фронту та уклинюватися у глибину оборони супротивника, здійснюючи щонайменше тактичні обходи[4].

Захоплений німцями британський танк Mk.1-«самець»

Рішення про будівництво танків було прийнято в 1915 р. практично одночасно у Великій Британії[6] та Росії[7]. Остаточно перша англійська модель танка була виготовлена в 1916 р., коли пройшла випробовування, і перше замовлення на 100 машин надійшов у виробництво. Це був танк Mk.1 — досить недосконала бойова машина, яка випускалася в двох модифікаціях — «самець» (з гарматним озброєнням у бокових спонсонах) і «самиця» (тільки з кулеметною зброєю). Незабаром виявилася низька ефективність[8] кулеметних «самиць», які не могли боротися з бронетехнікою супротивника і насилу знищували вогневі точки. Тоді ж було випущено обмежену серію «самиць», у яких у лівому спонсоні, як і раніше, був кулемет, а в правому — гармата. Солдати відразу ж влучно назвали їх «гермафродитами»

Британський танк Mk.V-«самиця» у Луганську

Уперше танки (моделі Mk.1) були використані англійською армією проти німецької армії 15 вересня 1916 р. у Франції, на річці Сомма. Під час битви з'ясувалося, що конструкція танка недостатньо відпрацьована — з 49 танків, які англійці підготували до атаки, на вихідні позиції висунулися лише 32 (17 танків вийшли з ладу через несправність), а з цих тридцяти двох, що почали атаку, 5 застрягло у болоті та 9 вийшли з ладу за технічних обставин[9]. Проте, навіть ті 18 танків, що залишилися, змогли просунутися вглиб оборони на 5 км, причому втрати в цій наступальній операції виявилися в 20 разів менше, ніж звичайно.

Танк Renault FT-17 у Британському музеї

Хоча через малу кількість танків фронт не вдалося прорвати остаточно, новий вид бойової техніки показав свої можливості, і виявилося, що танки мають велике майбутнє. У перший час після появи танків на фронті німецькі вояки панічно їх боялися. Головні союзники англійців на західному фронті, французи, спромоглися розробити та виробити дуже вдалий (настільки вдалий, що його експлуатували навіть на початку Другої світової війни в арміях Польщі та Франції) легкий танк Renault FT-17. При конструювання цього танка уперше були застосовані численні рішення, що потім стали класичними. Він мав поворотну башту із встановленою на ній легкою гарматою чи кулеметом (на відміну від «спонсонного», тобто у виступах на боках корпусу, розміщення озброєння в Mk.1), низький питомий тиск на ґрунт (і, як наслідок, високу прохідність), відносно велику швидкість та гарну маневреність.

В Російській імперії одним з перших були створені танк Пороховщикова («Російський всюдихід») та колісний танк Лебеденко. Кожен з них було виготовлено лише в одному (експериментальному) екземплярі, що пояснюють або непрактичністю конструкції, або «відсталістю царського уряду». В російсько-імперській армії у Першій світовій війні не було ані вітчизняних, ані імпортних танків. Протягом громадянської війни Біла армія використовувала танки, які вони отримувала від країн Антанти у невеликій кількості[4]. Один з захоплених червоноармійцями танків Renault FT-17 навесні 1919 р. послали до Москви, де його розібрали та дослідили. Таким чином, проблему створення радянського танка було вирішено створенням танків типу М на основі конструкції французького Renault FT-17. Перший з танків типу М отримав ім'я «Борець за Свободу тов. Ленін». Протягом 19201921 рр. було виготовлено 15 танків[4]. Навесні 1921 р. у зв'язку із закінченням Громадянської війни та інтервенції проект було закрито. У бойових діях ці танки участі не брали, їх використовували на сільгоспроботах (як трактори) та на військових парадах.

Танки міжвоєнного (1919–1938 рр.) періоду[ред.ред. код]

В період між світовими війнами за розробку танків узялися і інші держави, окрім Великої Британії, Франції та Німеччини. В той же час, коли генеральні штаби та уряди великих світових держав, тверезо оцінюючи підсумки Першої світової війни, розуміли неминучість майбутньої, ще кривавішої війни[10], розроблялися і глобальні стратегії бойових дій. Стратегія, яку прийняли генштаби, надавала великого значення танковим військам та ставила відповідні завдання перед конструкторами озброєння та заводами з випуску танків.

Танк БТ-7 з десантом

У міжвоєнний період танкобудівники та військовики ще не прийшли до єдиної думки щодо оптимальної тактики застосування танків та їх конструкції, як наслідок, випускалися танки таких конструкцій, які надалі довели свою нежиттєздатність, бо були вузькоспеціалізованими і не завжди використовувалися за призначенням. Так, легкі танки були відносно слабкоброньованими, хоча часто високошвидкісними (наприклад, радянський БТ-7). Їх броня захищала лише від куль стрілецької зброї та снарядних осколків, і в той же час легко пробивалася кулями протитанкових рушниць та снарядами протитанкових гармат, починаючи з калібру 37 мм. Озброєння більшості легких танків цього періоду було також занадто слабким (калібри артилерії 25-37 мм), кількість екіпажа недостатньою (2-3 чоловіка), а умови існування — на межі фізіологічних можливостей танкістів[4]. В той же час, на початку 1930-х рр., талановитий американський танковий конструктор Дж. Крісті створив оригінальну схему незалежної підвіски. Достатньо активно розроблялися конструкції амфібійних і навіть авіатранспортабельних танків.

Безперспективними виявилися і малорухомі багатобаштові гіганти, що носили декілька різнокаліберних гармат і кулеметів, як, наприклад, французький 70-тонний Char 2C та радянський 50-тонний Т-35. Така схема вимагала надмірного збільшення екіпажа (до 10-12 чол.), що призводило до утрудненості централізованого управління вогнем у бойових обставинах та ускладнювало конструкцію. Великі розміри (особливо довжина і висота) спричиняли демаскування і, як наслідок, підвищену вразливість на полі бою. Тогочасні адаптовані карбюраторні двигуни авіаційного типу обумовили низькі тягово-динамічні якості[11] таких «супертанків», особливо при розворотах. Загалом, величезна кількість недоліків багатобаштових конструкцій призвело до фактичної неможливості виконання ними у повній мірі завдань, що стояли перед важкими танками, тому вже наприкінці 1930-х рр. багатобаштова схема фактично була відкинута танкобудівниками усіх країн. У міжвоєнний період з'явилися перші танки з дизельними двигунами, наприклад, в Японії у 1932 р. (дизель Mitsubishi, 52 к.с.). В СРСР вже в середині 1930-х рр. було розроблено програму широкої дизелізації танків усіх класів, але реально забезпечити такими моторами вдалося лише середні та важкі танки. В решті країн до 1950-х рр. дизельні мотори на танках встановлювалися порівняно обмежено.

Танки воєнного (1939–1945 рр.) періоду[ред.ред. код]

Німецький танк PzKpfw V «Пантера»
Колона радянських танків Т-34 біля Ленінграду, 1942
Роммель в Північній Африці, червень 1942 року

Друга світова війна прискорила прогрес у танкобудування. Всього за 6 років танки здійснили більший ривок, аніж за попередні двадцять. Значна частина танків отримала протиснарядне бронювання, могутні довгоствольні гармати (калібром до 152 мм), наприкінці війни з'явилися перші нічні (інфрачервоні) приціли[12] (хоча досліди з їх встановлення на танк проводилися в СРСР ще до війни), радіофікація танків почала вважатися необхідною. Тактика застосування танків також досягла високого рівня досконалості, у перший період війни (19391941 рр.) німецькі воєначальники продемонстрували усьому світові, як застосування танкових з'єднань дозволяє здійснити операції з оперативного і стратегічного оточування і швидко виграти війну (т.з. «бліцкриг»). Проте і решта держав (Велика Британія, Франція, Польща, СРСР тощо) створювали свої власні теорії тактики застосування танків, багато в чому схожі на німецьку.

Прототипи Т-34: зліва направо БТ-7, А-20, Т-34 (зр. 1940 р.), Т-34 (зр. 1941 р.)

Протягом Другої світової війни перше місце в «світовій табелі про ранги» танкобудівників займали радянські та частково, німецькі конструктори[13]. Німецька школа зробила наголос на збільшення бронювання і довжини гармат, поліпшення приладів спостереження (включаючи інфрачервоні прилади нічного бачення), а радянська школа брала переважно технологічністю та масовістю виробництва, вносячи серйозні зміни у конструкції базових типів танків (Т-34, КВ та ІС) лише за крайньої необхідності. Радянська танкова школа створила також досить вдалі моделі інших типів бронетанкової техніки, самохідні артилерійські установки та винищувачі танків. Американська школа за деякої початкової відсталості в плані компонування та технологічності все ж надолужила своє наприкінці війни за рахунок розгортання масового виробництва декількох вибраних моделей, гарної якості сталі та порохів, а також радіофікації (мінімум по дві рації на танк). Найвдалішими німецькими танками стали Pz.IV (наймасовіший), «Тигр» (PzKpfw VI «Tiger I»), та, з деякими застереженнями, «Пантера» (PzKpfw V «Panther») та «Королівський тигр» (PzKpfw VI Ausf.B Tiger II). Найкращими радянськими танками, що брали участь у Другій світовій війні, було визнано середній танк Т-34 (в різних варіаціях, у тому числі його пізніший варіант Т-34-85 з різними модифікаціями 85 мм гармат) та важкий танк ІС-2. Найкращим американським танком став M4 Sherman, який активно постачався в СРСР за ленд-лізом[14].

Танки післявоєнного періоду[ред.ред. код]

Танки післявоєнного періоду розділяють на три покоління.

Перше покоління післявоєнних танків почало створюватися ще безпосередньо за часів Другої світової війни, хоча і не брало участі у бойових діях. Це радянські середні Т-44, Т-54 та важкі танки ІС-3, ІС-4, ІС-7, Т-10 (ІС-10); американські M26 Pershing, M46 Patton 1, М47; англійський А41 Centurion та інші. Легкі танки остаточно перетворюються на спеціалізовані бойові машини: плаваючі (радянський ПТ-76), розвідницькі (американський M41 Walker Bulldog) та пізніше авіатранспортабельні (американський М551 Sheridan). Із середини 1950-х рр. середній та важкий типи танків поступаються місцем так званому «стандартному» або «основному бойовому танку». Характерними особливостями цих танків є посилене протиснарядне бронювання, гармати більшого калібру (мінімум 90 мм), включаючи гладкоствольні гармати, придатні до запуску реактивних снарядів, потужні дизельні мотори, а пізніше і перші засоби захисту екіпажа від ЗМУ. До цього типу танків (але все ще першого покоління) належать радянські Т-55 та Т-62, американський М48, англійський «Chieftain», французький АМХ-30 та інші.

Колись радянський Т-72 був росповсюдженішим у світі основним бойовим танком і навіть зараз залишається у танкових парках деяких країн.
Т72М1 «Аджея» виробництва Індії

Друге покоління післявоєнних танків створювалося в 60-х — 70-х рр. для дій в умовах застосування супротивником зброї масового ураження (ЗМУ) та з урахуванням появи нових потужних протитанкових засобів. Ці танки отримують покращене бронювання, повний комплекс захисту екіпажу від ЗМУ, насичуються електронікою (лазерні відстанеміри, балістичні обчислювачі тощо), збільшується їх вогнева потужність за рахунок використання гармат більшого калібру, починають застосовуватися високопотужні багатопаливні двигуни[15]. Радянські танки цього періоду озброюються автоматом зарядження. До танків другого покоління належать радянські Т-64 і Т-72, американський М60, західнонімецький Leopard-1 та інші. В той же час було розпочато низку великих програм з модернізації танків першого покоління до рівня танків другого покоління, наприклад, модернізація до рівня танка М60 танка М48А5 (в армії США) і М48А2G (в бундесвері).

За тактико-технічними характеристиками танків першого і другого покоління СРСР вдалося випередити своїх ймовірних супротивників, але необхідність обмеження маси та розмірів основного типу танків (через необхідність вписування в залізничний стандартний габарит) та деяке відставання в оснащенні електронікою призвели до швидкого морального старіння радянських танків першого та другого післявоєнних поколінь, що підтвердилося війнами 60-х — 90-х рр. на Близькому Сході[16].

Танки третього покоління створювалися в 70-х — 80-х рр., а до військ почали надходити у 80-х рр. Для танків цього покоління характерне використання нових, високотехнологічних засобів захисту (активний захист, динамічний захист), насиченість досконалою електронікою, на деякі моделі починають встановлювати надпотужні та компактні газотурбінні двигуни[17]. До танків цього покоління відносяться радянські та російські Т-72Б, Т-80 і Т-90, американський М1А2 «Abrams», західнонімецький Leopard-2, французький AMX-56 Leclerc та інші.

Танк США М1 Абрамс на вулицях містечка Біаж, Ірак.

Конструкція танка[ред.ред. код]

Докладніше: Конструкція танка

Компонування[ред.ред. код]

На сьогоднішній день переважна більшість танків створена за так званою класичною компонувальною схемою, основними ознаками якої є встановлення головної зброї (гармати) на башті, що обертається на 360°, та заднє розташування моторно-трансмісійного відділення. Винятками є шведський танк «Strv-103» (безбаштова схема) та ізраїльські танки «Меркава» моделі 1, 2, 3 і 4 з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення[18].

Двигун танка[ред.ред. код]

На ранніх етапах танкобудування зазвичай використовувався бензиновий карбюраторний двигун автомобільного, а пізніше авіаційного типу (включаючи мотори зірчастої компоновки). Безпосередньо перед Другою світовою війною, а також протягом її, поширилися (переважно в СРСР та США) дизельні двигуни, що стали основним типом танкових моторів в усьому світі з другої половини 1950-х рр., які пізніше були замінені на багатопаливні двигуни, а в останні два-три десятиліття і на газотурбінні двигуни (ГТД). Першим серійним танком з ГТД як основним двигуном став радянський Т-80[17].

Потужність, надійність та інші параметри танкових двигунів постійно зростали та покращувалися. Якщо на ранніх моделях задовольнялися фактично автомобільними моторами, то із зростанням маси танків у 1920-х — 1940-х рр. поширилися адаптовані авіаційні мотори[11], а пізніше і спеціально сконструйовані танкові дизельні (багатопаливні) двигуни. Для запезпечення прийнятних ходових якостей танка питома потужність його двигуна (відношення потужності двигуна до бойової маси танка) повинна бути не менше 18-20 к.с./т

Питома потужність деяких сучасних танків
Країна-виробник Модель танка Бойова маса, т Потужність двигуна, к.с. Питома потужність, к.с./т Тип двигуна
Франція Леклерк 54,6 1500 27,4 дизельний двигун
Росія Т-80У-М1 46,0 1250 27,2 газотурбінний двигун
Україна Т-84 46,0 1200 26,1 дизельний двигун
США М1А2 Абрамс 62,5 1500 24,0 газотурбінний двигун
Німеччина Леопард-2А5 62,5 1500 24,0 дизельний двигун
Ізраїль Меркава Mk.4 65,0 1500 23,1 дизельний двигун
Росїя Т-90С 46,5 1000 21,5 дизельний двигун
Ізраїль Меркава Mk.3 60,0 1200 20,0 дизельний двигун
Велика Британія Челленджер 2 62,5 1200 19,2 дизельний двигун

В 30-х — 50-х рр. 20 століття точилися суперечки між прихильниками та противниками застосування як силової установки танків двох типів двигунів внутрішнього згоряння — карбюраторних і дизельних. Ця суперечка закінчилися остаточною перемогою прихильників дизельних двигунів. В наш час основна суперечка йде між прихильниками та противниками використання на танках дизельних двигунів та ГТД. Обидва типи двигунів відрізняються власними перевагами та недоліками. В роки першої світової війни був створений паровий танк, а в 1950-х рр. в США було розроблено низку проектів атомних танків, але всі ці типи силової установки у підсумку не отримали поширення.

Переваги ГТД над дизельним двигуном:

  • менші витрати мастильних рідин;
  • менший час підготовки до запуску, особливо на морозі;
  • вихлопні гази ГТД набагато менш токсичні, їх можна прямо використовувати для обігріву танка, в той час як на танках з дизельними двигунами потрібен спеціальний теплообмінник;
  • слушніше для транспортної машини застосування крутильного моменту, коефіцієнт пристосовуваності становить 2,6. Цим коефіцієнтом визначається зменшення кількості переключень при русі пересіченою місцевістю;
  • простіша система трансмісії;
  • краща «незаглушність», тобто здатність двигуна до продовження роботи, навіть якщо танк упреться у перешкоду або застрягне у глибокій багнюці;
  • в 1,75-2 рази менше рівень демаскувальних шумів;
  • ресурс ГТД в 2-3 рази вищий, ніж у толокових двигунів, за рахунок урівноваженості та зведення до мінімуму тертних поверхонь у моторі;
  • більша компактність;
  • більша потужність за того ж розміру (маси).

Переваги дизельного двигуна над ГТД:

  • більша надійність в умовах високої запиленості. На відміну від авіаційних турбін, танкова працює коло самої землі і за хвилину пропускає крізь себе декілька кубометрів повітря, яке часто містить велику кількість піднятої танком пилюки. Звідси набагато вищі вимоги до системи очищення повітря, що поступає;
  • незначне падіння потужності за високих температур оточуючого середовища;
  • менші в 1,8 — 2 рази витрати палива, тобто, з одного боку, дешевша експлуатація, з іншого — більший запас ходу за тієї ж кількості палива, що перевозиться[19];
  • вартість дизельного двигуна до десяти раз менша;
  • краща пожежобезпечність внаслідок використання дизельного палива, яке погано займається;
  • можливість ремонту у польових умовах;
  • ще однією суттєвою перевагою є можливість запуску дизельного двигуна танка з буксира, тобто «з штовхача», тому танк з таким двигуном має більшу ймовірність продовжити виконання свого завдання за допомогою іншого танка[20];
  • дизельні двигуни менше нагріваються, тому менш помітні для тепловізора;
  • для подолання водних перешкод по дну танку з ГТД потрібна витяжна труба — викид у воду для нього неможливий.

Порівняльні військові випробовування танків Т-64А і Т-72 з дизельними двигунами 5ТДФ та В-46 відповідно і Т-80 з газотурбінним двигуном ГТД-1000Т, проведені комісією російського уряду, показали[21]:

  • Танки Т-80, номінальна питома потужність яких перевищувала показники Т-64А та Т-72 відповідно на 30% і 25%, мають перевагу за тактичними швидкостями в європейських умовах лише на 9-10%, а в умовах Середньої Азії — не більше 2%;
  • Годинні витрати палива газотурбінних танків біли вищі дизельних на 65-68%, кілометрові витрати — на 40-50%, а запас ходу за паливом менше на 26-31%; це призводило до необхідності при організації маршів передбачати можливість дозаправки танків Т-80 протягом добових переходів;
  • На висоті 3 км над рівнем моря втрата потужності у двигуна 5ТДФ досягала 9%, у В-46 — 5%, у ГТД-1000Т — 15,5%

На сьогоднішній день дизельні танки знаходяться в танкових парках 111 країн світу, а газотурбінні — в танкових парках 9 країн світу. Розробниками, виробниками та постачальниками газотурбінних танків є США та Росія. Дизельні танки складають основу танкових парків армій усіх країн світу, за виключенням США[22]. Розвиток світового танкобудування та танкового ринку в 2003–2012 рр. Визначають 25 спеціальних програм, з яких 23 відносяться до дизельних танків, і тільки 2 — до газотурбінних[23]. В Німеччині підприємство MTU Friedrichshafen в теперішній час розробляє нові високотехнологічні дизельні двигуни серії 890 четвертого покоління для майбутніх броньованих бойових машин[24]. Багато країн, які купляють танки, надають перевагу моделям з дизельним двигуном, а також вимагають заміни ГТД на дизелі як умову допущення на тендер. Так, в 2004 р. Австралія своїм майбутнім танком обрала М1А2 Abrams, але за умови, що ГТД танка в ньому буде замінено на дизельний двигун. В США навіть конкретно з експортною метою був створений танк М1А2 Abrams з дизельним двигуном[25].

Існують конструктивні рішення, що дозволяють значно покращити характеристики дизельних двигунів. В цілому, незважаючи на ствердження прихильників кожного з типів двигунів, на цей час не можна говорити про безумовну перевагу одного з них. Сучасні дизельні двигуни, як правило, багатопаливні, можуть працювати на всьому спектрі палив: бензинах усіх типів, включаючи високооктановий авіаційний бензин, реактивному паливі, дизельному паливі з будь-яким цетановим числом, але номінальним паливом у мирний час для них є авіаційний гас. Переважна більшість дизельних двигунів забезпечена системою турбонаддування, а в останні роки і проміжними охолоджувачами надувного повітря (інтеркулерами).

Ходова частина[ред.ред. код]

Усі танки мають гусеничний рушій, прототип якого був запатентований ще в 1918 р. французом Дюбоше[26]. Така конструкція ходової частини дозволяє танку без зусиль пересуватися в умовах бездоріжжя, різними типами ґрунтів. Гусениці сучасних танків сталеві, з'єднані металевим або гумометалевим шарніром (ГМШ), по яких танк їде на опорних котках (як правило, поґумованих; в сучасних танках їх кількість від п'яти до семи). В деяких моделях верхня частина гусениці, провисаючи, спирається на опорні котки, в інших використовуються спеціальні підтримувальні котки малого діаметра. Як правило, у передній частині знаходяться направляючі колеса, які спільно з механізмом натягнення забезпечують необхідний натяг гусениці. Гусениці починають рух за допомогою зачеплення їх тяговим колесом, крутильний момент на яке подається від двигуна через трансмісію. Шляхом зміни швидкості перемотування однією чи обох гусениць танк може здійснювати поворот, в тому числі і розворот на місці.

Важливим параметром є площа тієї частини гусениці, яка контактує з землею (опорна поверхня гусениці), точніше, відношення маси танка до цієї площі — питомий тиск на ґрунт. Чим він менший, тим м'якішим ґрунтом може рухатися танк, тобто тим вища його опорна прохідність.

Питомий тиск на ґрунт деяких сучасних танків
Країна-виробник Модель танка Бойова маса, т Питомий тиск на ґрунт, кг/см²
Німеччина Леопард-2 62,5 0,85
Росія Т-90 46,5 0,85
Росія Т-80У 46,0 0,85
Україна Т-84У Оплот 48 0,93
Велика Британія Челленджер-2 62,5 0,98
Франція Леклерк 54,6 1,00
США М1А2 Абрамс 62,5 1,07

Усі танки мають систему підресорювання (підвіску) — сукупність деталей, вузлів та механізмів, які пов'язують корпус машини з осями опорних котків. Система підресорювання призначена для передачі сили ваги танка через опорні котки та гусеницю на ґрунт, для пом'якшення поштовхів та ударів, які діють на корпус танка, і для швидкого гасіння коливань корпусу. Від якості системи підресорювання у великій мірі залежать середні швидкості руху танків місцевістю, влучність вогню з ходу, працездатність екіпажу, надійність та довговічність роботи обладнання танка.

Захист[ред.ред. код]

Бронювання[ред.ред. код]

Докладніше: Бронювання танків

Сучасні танки мають складну за конструкцією систему бронювання — розрізняють пасивне бронювання та активний захист.

Пасивна броня сучасних танків багатошарова, в ній використовуються найкращі сорти панцерної сталі[27], кераміки, склотекстолітів, матеріалів високої щільності (таких як збіднений уран), протинейтронна підбивка (шари полімерів з оксидом бора та іншими наповнювачами), призначена для послаблення нейтронного випромінювання ядерних вибухів, внутрішні покриття, які захищають екіпаж від уламків броні. Приклад такої броні — англійська композитна броня «Чобхем»; інші сучасні танки також мають комбіновану пасивну броню.

Крім основної броні, на танк часто встановлюються додаткові протикумулятивні екрани. Їх принцип не змінюється з часів Другої світової війни, коли радянські танкісти приварювали до броні спеціальні сітчасті екрани (помилково інтерпретовані на Заході як панцирні ліжка), тонкі листи заліза та жерсті для захисту від німецької переносної протитанкової зброї з кумулятивними боєприпасами типу «Панцершрек», «Панцерфауст» тощо. Протикумулятивний екран являє собою сітку або суцільний екран (металевий, гумотканинний чи з інших матеріалів). При потраплянні в екран кумулятивного снаряду його розривання відбувається до зустрічі з основною бронею танка, внаслідок чого сформований кумулятивний струм, перш ніж досягти броні танка, пролітає у повітрі значну відстань. При цьому стається розпад погано сфокусованого струму і пробивна здатність боєприпасу стрімко знижується[28].

В сучасних танках броньові листи розташовані під кутами до вертикалі, товщина броні сильно диференційована — передні сектори корпусу та башти захищені краще, ніж борти та кормові частини. Таку схему бронювання було прийнято в результаті аналізу пошкоджень танків — виявилося, що основна частина влучань припадає на передній сектор[29].

Слід також згадати і так звану «перфоровану броню»[30]. Така броня включає в себе пустоти, заповнені різноманітними матеріалами, такими, як «керамічна піна»

Активний захист[ред.ред. код]

Активний захист являє собою розташовані на танку системи відстрілювання спеціальних снарядів, поєднані з радіолокаційною системою локальної дії. При виявленні боєприпаса (гранати протитанкового гранатомету тощо), що наближаються до танку, подається команда на відстрілювання заряду, який при наближенні до снаряду вибухає, формуючи хмару уламків, що знищують або, щонайменше, сильно послаблюють дію боєприпаса.

Піонерами в розробці та впровадженні систем активного захисту стали радянські танкобудівники. Перший комплекс активного захисту «Дрозд» встановлювався на танку Т-55АД, який було узято на озброєння в 1983 р.[31]

Застосування систем активного захисту дозволяє значно (в 2-3 рази і більше)[32] підвищити живучість танків.

Динамічний захист[ред.ред. код]

Докладніше: Динамічний захист

Динамічний захист являє собою розташовані безпосередньо в броньовому листі (вбудований динамічний захист) або на ньому, в спеціальних контейнерах (навісний динамічний захист), один чи декілька (як правило — два) елементів ДЗ. Елемент динамічного захисту складається з двох металевих пластин і тонкого шару вибухової речовини (ВР), розміщеного між ними. При пробиванні шару ВР кумулятивним струмом він ініціює, енергія вибуху ВР надає пластинам високу швидкість розлітання. Розташовані під кутом до кумулятивного струму пластини, розлітаючись, взаємодіють з ним, в результаті чого відбувається наступне:

  • Кумулятивний струм багаторазово пробиває тонку пластину, яка під час свого руху підставляє струму ще не пробиті ділянки. Таким чином, більша частина енергії струму витрачається на пробивання нових ділянок тонкої броньової пластини;
  • Пластина, рухаючись під кутом до кумулятивного струму, б'є по ньому і дестабілізує потік струму, розпилює його, чим ще більше збільшує ефект протидії.

Навісний динамічний захист призначений тільки для зниження дії кумулятивних снарядів, в той час як вбудована допомагає знизити втрати танків від усіх видів[33] протитанкових снарядів.

Система захисту екіпажа від зброї масового ураження[ред.ред. код]

Система захисту екіпажа від зброї масового ураження охоплює повну герметизацію танка, фільтри повітря, що надходить, насоси, які створюють надмірний тиск у танку (підпір), компоненти броні, що захищають від нейтронного випромінювання тощо.

Такий захист дозволяє захищати екіпаж від уражальних факторів ядерного вибуху (таких, як радіоактивне зараження місцевості, нейтронне випромінювання), хімічної зброї та ін.

Системи оптико-електронного заглушення[ред.ред. код]

Наведення сучасних керованих протитанкових засобів може здійснюватися як оператором[34], так і самостійно, за допомогою систем автоматичного наведення[35]. Системи оптико-електронного заглушення захищають танк, вносячи завади у систему управління коректовуваними снарядами (ракетами тощо), що керуються за допомогою лазерного променя або радіо, збиваючи системи наведення снарядів. Прикладом такої системи є комплекс оптико-електронного заглушення «Штора».

Системи встановлення димових завіс[ред.ред. код]

Дими являють собою щільні аерозолі. Завдяки своїм якостям вони значно утруднюють проходження світла у видимому діапазоні. Це дозволяє сховати танк від візуального спостереження та спостереження за допомогою технічних засобів, таких, як лазерні, інфрачервоні приціли (і таким чином утруднити прицілювання по ньому), значно знизити ефективність самонавідних та коректовуваних снарядів, ракет та інших боєприпасів, які використовують для наведення та управління інфрачервоні, телевізійні та лазерні канали.

У сучасних танків для встановлення димових завіс використовуються 2 основних методи:

  • Спеціальні димові гранатомети (приклад — димові гранатомети «Туча» на російських танках);
  • Система термодимової апаратури. Принцип дії такої системи полягає в поданні палива до випускного колектору двигуна танка, який грає роль випарника, викиді утвореної разом з відпрацьованими газами парогазової суміші в атмосферу, де вона конденсується та перетворюється на аерозоль дизельного палива[36].

Інші системи зниження помітності танка[ред.ред. код]

Для зменшення помітності танків застосовуються різноманітні методи, в тому числі камуфляжне пофарбування, системи зниження помітності в інфрачервоному діапазоні, зменшення шумності, захисні екрани, спеціальні радіопоглинальні матеріали, які знижують ймовірність виявлення танка за допомогою радіолокації. Приклад подібного камуфляжу — комплект «Накидка».

Перспективні системи захисту танка та екіпажа[ред.ред. код]

Конструктори постійно намагаються покращити захищеність танків. Окрім розвитку описаних вище засобів захисту (нові, міцніші види броні, надійніші та швидші системи активного захисту тощо) розглядаються і нові, перспективні методи. Одним з них є «електрична броня». Суть такого методу захисту полягає в тому, що броня розподіляється на два шари із розташованим між ними шаром ізолятора. Внутрішня частина заземлена, в той час як на зовнішню подається електричний заряд. Протитанковий снаряд, пробивши зовнішній шар броні, досягає внутрішнього і таким чином викликає замикання. Потужний електричний розряд знищує снаряд[37].

Озброєння[ред.ред. код]

Танкова гармата[ред.ред. код]

Докладніше: Танкова гармата
Нарізна 100-мм танкова гармата

Основною зброєю танка є танкова гармата. У більшості випадків вона використовується для стрільби прямою наводкою по настильній траєкторії (на відміну від самохідних артилерійських установок). Сучасні танкові гармати мають великий калібр (від 105 до 125 мм, на перспективних зразках до 152 мм), можуть бути як нарізними, так і гладкоствольними.

Застосування автоматів заряджання дозволяє не тільки скоротити танковий екіпаж на одну особу (відсутній заряджаючий), але і підвищити темп стрільби. Танкові гармати мають широкий діапазон боєприпасів, призначених для ураження як броньованих та захищених цілей, так і піхоти. Основні типи танкових боєприпасів такі:

  • Уламково-фугасні — призначені для ураження як броньованої, так і неброньованої техніки, а також живої сили супротивника, руйнування будівель та фортифікаційних споруд.
  • Кумулятивні — для ураження бронетехніки;
  • Підкаліберні бронебійні (в тому числі з відокремним піддоном) — для ураження бронетехніки
  • Спеціальні типи (такі, як димові снаряди тощо).

Останнім часом використовуються і коректовувані снаряди[38].

Гарматне озброєння деяких сучасних танків
Країна-виробник Модель танка Модель гармати Тип гармати Калібр гармати, мм Наявність автомату заряджання
Франція Леклерк CN-120-26 (довжина жерла 52 калібри) гладкоствольна 120 +
Росія Т-90 2А46М (гармата—пусковий пристрій) гладкоствольна 125 +
Росія Т-80У-М1 2А46М-1 (гармата—пусковий пристрій) гладкоствольна 125 +
Україна Т-84У Оплот КБА3 (гармата—пусковий пристрій) гладкоствольна 125 +
США М1А2 Абрамс M256 (німецька, виготовлена за ліцензією, довжина жерла 44 калібри) гладкоствольна 120 -
Німеччина Леопард-2А5 L44, удосконалений варіант Rh-M-120, довжина жерла 55 (за іншими даними, 52) калібрів гладкоствольна 120 -
Ізраїль Меркава Mk.4 MG-253 гладкоствольна 120 -
Ізраїль Меркава Mk.3 MG-251 гладкоствольна 120 -
Велика Британія Челленджер-2 L30E4 нарізна 120 -

Типовий танковий боєприпас калібру 120 м містить в собі 4-7 кг бездимного пороху, забезпечуючи початкову швидкість 800 — 1000 м/с для каліберних снарядів[39][40] і 1400 — 1800 м/с для підкаліберних[41].

Кулемет[ред.ред. код]

Як правило, сучасні танки мають мінімум два кулемети[42], один з яких спарений з гарматою, що дозволяє вести з нього точний ефективний вогонь в будь-яких умовах, використовуючи прицільні пристрої гармати, другий встановлений на башті та використовується як зенітний (для боротьби з гелікоптерами супротивника) і для вказування цілей. На деяких моделях танків (Т-90С) зенітний кулемет керується дистанційно[43][44], з башти, що знижує ризик для екіпажу його використання, а також дозволяє застосовувати його для самозахисту танка проти піхоти.

Ракетна зброя[ред.ред. код]

Незважаючи на численні спроби сконструювати суто ракетний танк (з ракетним озброєнням замість гарматного), великого поширення вони не здобули. Єдиний на сьогоднішній день суто ракетний танк — радянський ІТ-1 — так і залишився експериментальним. Суто ракетною надалі стали робити лише більш легкоброньовану техніку.

Однак на деяких танках ракетне озброєння використовується як додаткове до гарматного. Практично одночасно в СРСР і США були створені ракети, здатні запускатися з танкової гармати: в СРСР — 9К112-1 «Кобра» для Т-64[45], в США ПТКР (протитанкова керований ракетний комплекс) «Шиллела» для танків М60А2[46]. Однак ПТКР «Шиллела» не мала серйозних переваг у далекості перед звичайними танковими снарядами і тому вдосконалення прицільних комплексів зробило її непотрібною[47]. Радянські ж інженери спромоглися практично вдвічі збільшити далекість «танкових ракет», зробивши їх грізною зброєю проти будь-якої сучасної техніки.

Після розпаду СРСР, радянські розробки в цій сфері залишилися не тільки у російських, але й в українських виробників військової техніки. Сучасні моделі українських і російських танків озброєні гарматою, здатною вести вогонь не тільки артилерійськими снарядами, але й керованими ракетами (розробленими Тульським КБ Приладобудування комплексами керованої зброї 9К116 «Кастет», 9К119 «Рефлекс», 9К120 «Свирь», а також українськими «Комбат» (копія «Рефлекса») та «Стугна» (копія «Кастета»).

Вогнеметний танк США у В'єтнамській війні

Це високоефективна зброя, здатна з високою точністю (для цілі типу «танк» більше 80%) уражати бронетехніку супротивника на великих відстанях (до 5 км), в тому числі і таку, яка має динамічний захист[48].

Інша зброя[ред.ред. код]

Деякі моделі танків мають встановлені автоматичні міномети, які застосовуються не тільки для навісної стрільби, але й для розкидання протипіхотних мін.

Надходять відомості, що новітні моделі китайських танків озброєні лазерною зброєю, яка здатна уражати сітківку ока[49]. При цьому необхідно усвідомлювати, що звичайний танковий лазерний приціл-далекомір також здатний викликати осліплення на дистанціях 100 чи більше метрів. Згадуючи про засліплюючу лазерну зброю слід зазначити, що вона (а також інші засоби засліплення живої сили супротивника), заборонена ООН[50].

Під час Другої світової війни на танки встановлювалися вогнемети. Вони могли бути як основною зброєю (розташовувалися на місці головної гармати), так і допоміжними (знаходитися на місці кулемета)

Командування, контроль і зв'язок[ред.ред. код]

Командування і контролювання танків на полі битві завжди було специфічною проблемою, особливо у сфері комунікацій, але в сучасних арміях ці проблеми частково вирішені за рахунок мережевих, інтегрованих систем, які полегшують зв'язок і сприяють кращій обізнаності у ситуації.

Системи зв‘язку у першій половині XX ст.[ред.ред. код]

Броньовані перегородки, шум двигуна, ворожа місцевість, пилюка та дим, і необхідність діяти потайки серйозно заважають комунікації та призводять до відчуття ізоляції у невеликих танкових підрозділах, індивідуальних бронемашинах та екіпажів танка. У першій світовій війні для посилання до штабів рапортів про стан речей використовували поштових голубів, яких випускали через смотрові щілини, а комунікація між танками велася за допомогою ручних сигналів, семафорних прапорців (які вживалися Червоною армією навіть протягом Другої світової війни) чи вербально, якщо дозволяла відстань[51].

Сучасні системи зв‘язку[ред.ред. код]

На сучасному полі битви внутрішній зв'язок та з'єднання з радіомережею забезпечує інтерком, вбудований у шолом, а на деяких танках зовнішній передавач, встановлений позаду танка, забезпечує зв'язок з піхотою.

Недавнім нововведенням у розвитку бронетехніки та військової науки стала доктрина «мережецентрованої війни» (англ. Network-centric warfare), або доктрина можливостей мережі (англ. Network Enabled Capability). Вона заключається в збільшенні об'єднання даних з системи контролю вогню, лазерного далекоміру, глобальної системи позиціонування (GPS) та розвідування місцевості через надійне військове електронне обладнання з мережею поля бою для відображення усієї відомої інформації про ворожі цілі та дружні підрозділи на моніторах танка.

Дані датчиків можуть надходити від сусідніх танків, літаків, безпілотних літальних апаратів чи (в майбутньому) піхоти. Це удосконалить обізнаність командира танку у ситуації та його можливість управляти танком на полі бою, знаходити та знищувати цілі. На додачу до полегшення проблеми рапортування через автоматичний запис усіх наказів і дій, накази посилаються мережею з текстом та графічними зображеннями.

Тактика застосування танків[ред.ред. код]

Танки здатні виконувати дуже широке коло воєнних завдань, однак основними сферами його застосування є безпосередня підтримка піхоти, протитанкові операції та розвиток проривів. Саме останнє застосування танків найефективніше — танкові з'єднання вводяться у ділянку, де прорвано оборону супротивника і завдяки своїй високій мобільності, вогневій потужності та значній автономності можуть рухатися вглиб оборони, перерізаючи шляхи постачання, руйнуючи об'єкти військової інфраструктури, знищуючи штаби та вузли зв'язку, блокуючи вузлові елементи (такі, як розгалуження шляхів). У сприятливих умовах танкові з'єднання можуть здійснити оточення супротивника (саме тактиці глибоких танкових клинів, ідеологом був Гейнц Гудеріан, Третій Рейх зобов'язаний своїми швидкими перемогами в перший період Другої світової війни, т.з. бліцкригами)[52][53].

Однак, незважаючи на високу універсальність танка і його чудові бойові можливості, танк не в змозі виконати будь-яке завдання. Наприклад, у битвах в населених пунктах танк може діяти виключно при щільній підтримці мотострілецьких військ (піхоти). Так, наприклад, через неправильне застосування танкові війська Російської Федерації на початку першої чеченської кампанії зазнали значних втрат у техніці та особовому складі[54]. Також погано танк протистоїть загрозі з повітря.

Класифікація танків[ред.ред. код]

На сьогоднішній день танки заведено ділити на дві групи:

  • Основні бойові танки, ОБТ (англ. main battle tank, MBT) — танки, призначені для вирішення основних бойових завдань. Вони поєднують високу мобільність, захищеність та вогневу потужність;
  • Легкі танки. Сюди включають усі танки, призначені для вирішення спеціальних завдань. Як правило, вони відрізняються від ОБТ меншою захищеністю (легка броня, часто на основі алюмінієвих сплавів), часто (але не завжди) слабшим озброєнням. Такі танки можуть бути авіатранспортабельними (для сил швидкого реагування), розвідницькими, плаваючими, можуть працювати як винищувачі танків тощо.

Останнім часом йде неявне відродження кулеметних танків у вигляді БМПТ — бойової машини підтримки танків, створеної на основі танка та призначеної для боротьби з гранатометниками, що засіли на верхніх поверхах будівель, гелікоптерами, піхотою та легкими машинами з ПТКР.

Перспективи розвитку танків[ред.ред. код]

Танкові війська є і залишаються[55] основною ударною силою в наземних операціях. Унікальне сполучення рухливості, захищеності та вогневої потужності дозволяє їм вирішувати широкий спектр завдань Все це означає, що танкові війська не тільки не відімруть у недалекому майбутньому, але будуть активно удосконалюватися[56]. Можна припустити такі напрями удосконалення танків:

1) удосконалення озброєння. Окрім запланованого переходу на потужні гармати калібром 140 мм (найближча перспектива), проводяться розробки електромагнітних та електротермохімічних гармат, які дозволяють досягти найвищої початкової швидкості снаряда в 4000 — 5000 м/с, що значно підвищить бронебійність снаряду. Гармати такого калібру, можливо, вимагатимуть переходу від унітарних боєприпасів до боєприпасів роздільного заряджання. З'являтимуться все досконаліші системи наведення та виявлення, керування вогнем;

2) удосконалення захисту. Тут тенденція не тільки до вдосконалення складу пасивної броні, але й, в першу чергу, до покращення систем динамічного та активного захисту, можлива поява електричної броні. Активно розвиватимуться різноманітні системи встановлення завад, оптико-електронного заглушення та інших засобів, які дозволяють боротися з високоточною зброєю;

3) удосконалення компонівної схеми. В наш час конструктори практично вичерпали резерв удосконалення класичної компонівної схеми. Пропонуються різні нові конструктивні схеми, наприклад, з розбиттям танка на ізольовані бойовий відсік та відсік керування[57], двоскладовий танк тощо.

4) удосконалення системи керування під час битви. Танки майбутнього на полі битви будуть пов'язані за допомогою комп'ютерних мереж, що дозволить покращити тактику їх застосування[58].

Головні тактико-технічні характеристики сучасних основних бойових танків[ред.ред. код]

Тактико-технічні характеристики сучасних основних бойових танків
M Бойова маса (загальна вага танка в бойовому стані) в тоннах V Максимальна швидкість (по шосе) в кілометрах на годину
L Довжина (загальна довжина танка з гарматою вперед) в міліметрах L_{k} Запас ходу по шосе (без встановлення додаткових баків) в кілометрах
L^w Ширина (від гусениці до гусениці, без бортових екранів) в міліметрах B Кількість пострілів з основної гармати
H Висота (по даху башти) в міліметрах C Калібр основної гармати в міліметрах
W Потужність силової установки (двигуна) танка в кінській силі На озброєнні Рік прийняття на озброєння першої моделі
N Питома потужність (відношення потужності W до маси M танка) Активний захист Відсутність чи наявність систем активного захисту (APS)
E Екіпаж танка (чоловік) Динамічний захист Відсутність чи наявність систем динамічного захисту (ERA,NxRA,SLERA)



Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Історія розвитку та створення бойових бронемашин (рос.)
  2. Перші танки Великої Британії. Серія МК(рос.)
  3. „Лохань“ — бронированное чудовище во время наступления лезет в окопы» Малюнок і текст з «Всеобщего русского календаря на 1918 г.»(рос.)
  4. а б в г д Уроки танкобудування. Перше покоління танків (рос.)
  5. Австро-угорські штурмові формування періоду першої світової війни (рос.)
  6. Перші танки: шлях у безвихідь(рос.)
  7. Російський тип танка (рос.)
  8. Бій танків з танками(рос.)
  9. 15 вересня в історії newsinfo.ru (рос.)
  10. Перша світова війна(рос.)
  11. а б …І танки наші швидкі(рос.)
  12. Бронетанкова техніка Енциклопедія «Кругосвет»(рос.)
  13. Броня міцна, але плаваємо погано «Российская газета» про рейтинг військової техніки Military(рос.)
  14. Бронетанковий ленд-ліз до СРСР у роки Другої світової війни(рос.)
  15. Основний танк Т-64(рос.)
  16. Т-62. Поставки за кордон(рос.)
  17. а б Основний бойовий танк Т-80 Музей техніки(рос.)
  18. Теорія та історія розвитку компонування танка(рос.)
  19. The World's Best Tanks. — 1999 (англ.).
  20. Що краще за дизель? «Независимое военное обозрение» (рос.)
  21. «Техника и вооружение». — 2005. — № 4. (рос.)
  22. Jane's Armour and Artillery. — 2003–2004. (англ.)
  23. Military Vehicles Forecast. — Forecast International/DMS, 2003. (англ.)
  24. Jane's International Defense Review. — February 2005. (англ.)
  25. Jane's Armour and Artillery. — 2004–2005. (англ.)
  26. Перші проекти «Моделист-Конструктор» № 7 за 1990 рік (рос.)
  27. Сталі та сплави з кольоровими металами Тугоплавкі сплави (рос.)
  28. Протикумулятивний екран Бронетанкова енциклопедія (рос.)
  29. Лінкори танкови атак «Моделист-конструктор» (рос.)
  30. Super Bainite — перфорована броня від британських вчених «Наука 21 век» (рос.)
  31. Танку ПТКР не страшний — активний захист танків Воєнний парад 1997 вереснь-жовтень (рос.)
  32. Комплекси активного захисту танків ГУП КБП (рос.)
  33. Вбудований комплекс динамічного захисту (ВДЗ) типу «Контакт-5» (ДЗ другого покоління) НДІ Сталі (рос.)
  34. Протитанковий ракетний комплекс 9К115-2 «Метис-М» Інформаційна система — Ракетна техніка (рос.)
  35. Американський ПТРК «Джавелін» (рос.)
  36. Основний бойовий танк «Оплот» Характеристики захисту «ХКБМ им. А. А. Морозова» (рос.)
  37. Броня танка майбутнього — перспективи розвитку бронезахисту Сталь і вогонь: сучасні та перспективні танки (рос.)
  38. Задумлива зброя — коректовувані снаряди «Популярная механика»(рос.)
  39. 125MM APERS AND SPECIAL ROUNDS (англ.)
  40. 125MM HEAT-FS ROUNDS (англ.)
  41. 125-мм бронебійнй підкаліберні боєприпаси (рос.)
  42. Озброєння та боєприпаси ОБТ і БМП деяких зарубіжних країн «Военное дело» (рос.)
  43. 7.62 мм Танковий Кулемет ПКТ ORUGIE.ru Енциклопедія озброєння (рос.)
  44. Основний бойовий танк Т-90 «Владимир» Army.lv (рос.)
  45. Комплекс керованого танкового озброєння 9К112 «Кобра» Сталь і вогонь: сучасні та перспективні танки (рос.)
  46. Бронетанкова техніка США. «Зарубежное военное обозрение» № 8 за 1984 р. (рос.)
  47. М-60 в строю та в битвах журнал «Техника и вооружение» № 8/2000 (рос.)
  48. Комплекс керованого озброєння 9К119М «Рефлекс-М» Сталь і вогонь: сучасні та перспективні танки (рос.)
  49. ZTZ99 (Type 99) Main Battle Tank (англ.)
  50. Хронологія угод та договорів ООН про роззброювання та нерозповсюдження, що мають історичне значення Офіційний сайт (англ.)
  51. Wright 2002, Tank: The Progress of a Monstrous War Machine (англ.)
  52. Гейнц Гудеріан мав синдром Наполеона. Танковий бліцкриг закінчився під Москвою (рос.)
  53. Бліцкриг як технологія війни «Популярная механика» (рос.)
  54. Танки. Грозний. Як це було Сталь і вогонь: Сучасні та перспективні танки (рос.)
  55. Інтерв'ю з Головнокомандуючим Сухопутними військами РФ Бол­дирьовим В. А. Газета «Военно-промышленный курьер» (рос.)
  56. Чи мають танки майбутнє? Сталь і вогонь: сучасні та перспективні танки (рос.)
  57. Т-95 Сталь і вогонь: сучасні та перспективні танки (рос.)
  58. Розробка основних бойових танків четвертого покоління за кордоном Сталь і вогонь: сучасні та перспективні танки (рос.)

Посилання[ред.ред. код]