Киренаїка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Киренаїка в сучасній Лівії

Кирена́їка — історична область сучасної Лівії, розташована на північному сході країни.

Ядро Киренаїки складає найвище і найнаселеніше в Лівії вапнякове плато Барк-ель-Байда, яке розташоване поблизу середземноморського побережжя і досягає висоти 910 м. Піднесені частини плато порослі густим чагарником, там збереглися і залишки лісів.

Осадів досить для вирощування деяких культур, однак населені місцевості тут займають меншу площу, ніж в Тріполітанії. Південніше за плато Барк-ель-Байда тягнеться велике, але нижче піщане плато — велика Лівійська пустеля. На її західній околиці розосередилися оазиси. Найпівденніші з них — оазиси Куфра, віддалені на 800 км на південь від плато Барк-ель-Байда і приблизно на таку ж відстань на схід від Феццану.

Між оазисами Куфра і південним кордоном Лівії на 480 км тягнеться пустеля.

Історія[ред.ред. код]

На початку 2011 року — 16 лютого в у місті Бенгазі, під час мирної маніфестації, стався інцидент, який спровокував заворушення по всій країні, що стало продовженням так званої «Арабської весни», яка охопила багато країн арабського світу[1]. Країна розділилася на дві частини: східну — приблизно відповідну історичної області Кіренаїка, і західну — столиця Тріполі і околиці. Над територією, відповідної Кіренаїка, глава країни Муаммар Каддафі втратив контроль, що змусило його застосувати війська, аж до авіації.

6 березня 2012 року східна Лівія проголосила напівавтономію. Керівники місцевих племен зібралися на конгрес і ухвалили створити регіон Барка (арабська назва Киренаїки) з центром в Бенгазі. Місцеві політики створили перехідну раду регіону на чолі з Ахмед Зубейр аль-Сенуссі, членом Національної перехідної ради. Автономія мала би полягати у створенні незалежних від Триполі міністерств, зокрема нафтового і внутрішніх справ, а також створенні незалежного бюджету. За центральною владою мали би залишитися повноваження в сфері міжнародних стосунків та національної безпеки. Національна перехідна рада Лівії виступила проти такої ініціативи[2].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]