Пустеля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пустельні регіони:
   Пустелі
   Напівпустелі
   Тундра
   Льодовики

Пусте́лі — тип ландшафту, що характеризується рівнинною поверхнею, розрідженістю або абсолютною відсутністю флори, а з фауни присутні лише специфічні та притаманні лише їй види.

Загальний опис[ред.ред. код]

Розрізняють піщані, кам'янисті, глинисті та солончакові пустелі. Окремо виділяють снігові пустелі у Антарктиді та Арктиці. Найвідоміша кам'яниста пустеля світу — Сахара, що займає всю північну частину африканського континенту. Близькі до пустель так звані напівпустелі, які є перехідним типом ландшафту від пустелі до степів чи савани.

Пустелі поширені в помірному поясі Північної півкулі, субтропічних і тропічних поясах Північної та Південної півкуль. Характеризуються посушливими (аридними) умовами зволоження (річна сума опадів менше 200 мм, а в екстрааридних районах — менше 50 мм; коефіцієнт зволоження, що відображає співвідношення опадів і випаровування, становить 0—0,15). У рельєфі переважає складне поєднання нагір'їв, дрібносопковика та острівних гір із структурними рівнинами пластів, стародавніми річковими долинами і замкненими озерними западинами.

Ерозійний тип рельєфоутворення сильно послаблений, широко поширені еолові форми рельєфу. Переважно територія пустель безстічна, іноді їх перетинають транзитні річки (наприклад, Сирдар'я, Амудар'я, Ніл, Хуанхе та інші); багато пересихаючих озер і таких, що часто змінюють свої береги й розміри (наприклад, Лобнор, Чад, Ейр та інші), характерні періодично пересихаючі водотоки. Ґрунтові води часто мінералізовані. Ґрунти розвинені слабко, характеризуються переважанням в ґрунтовому розчині водорозчинних солей над органічними речовинами, звичайна сольова кора. Рослинний покрив розріджений (відстань між сусідніми рослинами від декількох десятків сантиметрів до декількох метрів і більше) і покриває зазвичай менше 50% поверхні; у надпосушливих умовах флора практично відсутня. До утворення пустель може призвести процес аридизації та спустелювання — складних кліматичних змін, що призводять до зниження зволоженості територій.

Піщані пустелі населені з рослин в основному колючими чагарниками, з тварин — плазунами і дрібними степовими тваринами, які заходять сюди із совїх звичних територій — степів. У піщаних пустелях над місцями залягання підземних вод зустрічаються оази — «острівці» з густою рослинністю і водоймищами.

Сніжні пустелі в основному знаходяться за полярними колами і населені тваринами, стійкими до холоду.

Класифікація пустель[ред.ред. код]

Чорна пустеля в Єгипті
Піщані дюни пустелі в області Тадрарт-Акакус на заході Лівії

Залежно від характеру ґрунтів розрізняють декілька типів пустель:

  • піщані — на рихлих відкладеннях древньоалювіальних рівнин;
  • лесові — на лесових відкладеннях підгірних рівнин;
  • суглинні — на слабокарбонатних покривних суглинках рівнин;
  • глинисті — на низькогір'ях, складених соленосними мергелями і глинами;
  • глинисті такирові — на підгірних рівнинах і в стародавніх дельтах річок;
  • галечні та піщано-галечні — на гіпсованих плато і підгірних рівнинах;
  • щебнисті гіпсовані — на плато і молодих підгірних рівнинах;
  • кам'янисті — на низькогір'ях та дрібносопковиках;
  • солончакові — в засолених пониженнях рельєфу і вздовж морського узбережжя.

Утворення і поширення пустель[ред.ред. код]

В основі формування, існування та розвитку пустель знаходиться нерівномірність розподілу тепла і вологи, а також географічна зональність планети.

Зональний розподіл температур і атмосферного тиску зумовлює специфіку циркуляції повітряних мас атмосфери і формування вітрів. Пасати, що переважають в екваторіально-тропічних широтах, визначають стійку стратифікацію атмосфери, перешкоджають вертикальним рухам повітряних потоків і пов'язаного з ними утворенню хмар і випаданню опадів. Хмарність вкрай незначна, в той час як приплив сонячної радіації найбільший, що призводить до крайньої сухості повітря (відносна вологість в літні місяці становить близько 30%) і виключно високих річних температур. В субтропічному поясі величина сумарної сонячної радіації зменшується, але на материках розвиваються малорухомі депресії термічного походження, що викликають різку посушливість. Середня температура в літні місяці сягає +30 °C, максимальна — +50 °C. Найбільшою сухістю в даному поясі відрізняються міжгірні западини, де річна кількість опадів не перевищує 100-200 мм.

У помірному поясі умови для формування пустель виникають у внутрішньоконтинентальних районах, таких як Центральна Азія, де кількість опадів не перевищує 200 мм. Центральна Азія відгороджена від циклонів і мусонів гірськими підняттями, що тягне за собою утворення в літні місяці баричної депресії. Повітря відрізняється великою сухістю, високою температурою (до 40 °C і більше) і сильною запиленістю. Зрідка проникаючі сюди повітряні маси з циклонами з океанів і Арктики швидко прогріваються і висушуються.

Саме характер загальної циркуляції атмосфери разом з місцевими географічними умовами створюють кліматичну обстановку, що формує на північ і південь від екватора, між 15° і 45° широти, зону пустель. До цього також додається вплив холодних течій тропічних широт (Перуанська течія, Каліфорнійська течія, Бенгельська течія, Канарська течія, Західно-Австралійська течія). Прохолодні, насичені вологою морські повітряні маси, викликають температурну інверсію, призводять до утворення прибережних прохолодних і туманних пустель зі ще меншим випаданням опадів у вигляді дощу.

Виникнення, розвиток і географічний розподіл пустель обумовлюється наступними факторами: високими значеннями сонячної радіації і випромінювання, малою кількістю опадів, що випадають або їх повною відсутністю. Останнє, в свою чергу, обумовлюється широтою місцевості, умовами загальної циркуляції атмосфери, особливостями орографічної будови суші, материковим або приокеанічним положенням місцевості.

Рельєф[ред.ред. код]

Формування рельєфу пустель відбувається під впливом вітрової та водної ерозії. Пустелям властивий ряд однотипних природних процесів, які є передумовами їх морфогенезу: ерозія, водна акумуляція, вивітрювання і еолові накопичення піщаних мас.

Водна ерозія[ред.ред. код]

Водотоки в пустелі бувають двох типів: постійні і тимчасові. До постійних відносяться деякі річки, як наприклад Колорадо, Ніл, які беруть свій початок за межами пустелі і будучи повноводними не пересихають повністю. Тимчасові, або епізодичні, водотоки виникають після інтенсивних злив і швидко пересихають. Більшість водотоків несуть мул, пісок, гравій і гальку, і саме ними створені багато частин рельєфу пустельних областей.

Під час стікання водотоків з крутих схилів на рівнинну місцевість, відбувається відкладення наносів біля підніжжя схилів і формування конусів виносу - віялоподібних скупчень наносів з вершиною, зверненою вгору по долині водотоку. Такі утворення широко поширені в пустелях Південного Заходу США. Близько розташовані конуси можуть зливатися між собою, утворюючи похилу підгірну рівнину, яка носить місцеву назву «бахада» (ісп. bajada - схил, спуск). Вода, що швидко стікає по схилах, розмиває поверхневі відкладення і створює промоїни та яри, часом утворюючи т. зв. бедленди. Такі форми, що утворюються на крутих схилах гір і столових височин, характерні для пустельних областей усього світу.

Вітрова ерозія[ред.ред. код]

Вітрова ерозія (еолові процеси) створює різноманітні форми рельєфу, найтиповіші саме для пустельних областей. Вітер, захоплюючи частинки пилу, переносить їх як по самій пустелі, так і далеко за її межами. Пісок, який переносить вітром, діє на виступи гірських порід, виявляючи відмінності в їх щільності і твердості. Так виникають химерні форми, що нагадують шпилі, башти, арки та вікна. Часто вітром з поверхні видаляється весь дрібнозем, і залишається лише мозаїка відполірованої, місцями різнобарвної, гальки, т. зв. «пустельна бруківка». Такі поверхні, чисто «виметені» вітром, широко поширені в Сахарі і Аравійській пустелі.

В інших районах пустелі відбувається накопичення принесених з вітрами піску і пилу. Таким чином відбувається формування піщаних дюн. Пісок, який утворює такі дюни, переважно складається з кварцових частинок, але піщані дюни в природному національному пам'ятнику Вайт-Сандс («Білі піски», англ. White Sands National Monument) в штаті Нью-Мексико в США утворені білим гіпсом. Утворення дюн відбувається в місцях, де повітряний потік зустрічає на своєму шляху перешкоду. Накопичення піску починається з підвітряного боку перепони. Висота більшості дюн становить від метрів до декількох десятків метрів, також відомі дюни, що досягають у висоту 300 м. Якщо дюни не закріплені рослинністю, то з часом відбувається їх зміщення в напрямку панівних вітрів. При русі дюни пісок переноситься вітром вгору по пологому навітряному схилу і обсипається з гребеня підвітряного схилу. Швидкість руху дюн в середньому становить 6-10 метрів на рік.

Особливий вид дюн носить назву барханів. Вони мають серповидну форму, з крутим і високим підвітряним схилом і витягнутими в напрямку вітру загостреними «рогами». У всіх районах поширення дюнного рельєфу спостерігається безліч западин неправильної форми. Деякі з них створені вихровими потоками повітря, інші утворилися просто в результаті нерівномірного відкладення піску.

Долина монументів (Аризона, Юта (США)) - рельєф створений вивітрюванням.

Флора[ред.ред. код]

Видовий склад рослинності пустель бідний та вельми своєрідний. Нерідко спостерігається часта зміна рослинних угрупувань, їх комплексність, що обумовлено будовою поверхні пустель, малою різноманітністю ґрунтів, часто змінюваними умовами зволоження. Разом з цим в характері розподілу і екології пустельної рослинності різних континентів багато загальних рис, що виникають у рослин в схожих умовах проживання: сильна розрідженість, бідний видовий склад, що простежується іноді на великих просторах.

Для внутрішньоматерикових пустель помірних поясів типовими видами рослин є представники склерофітового типу, зокрема безлисті чагарники і напівчагарники (наприклад, саксаул, джузгун, ефедра, солянка, полин та інші). Важливе місце у фітоценозах південної підзони пустель цього типу займають трав'янисті рослини — ефемери та ефемероїди. У субтропічних і тропічних внутрішньоматерикових пустелях Африки та Аравії також переважають ксерофітові чагарники і багаторічні трави, але тут з'являються і сукуленти. Зовсім позбавлені рослинності масиви барханних пісків і площі, вкриті солевою кіркою.

Багатшим рослинним покривом відрізняються субтропічні пустелі Північної Америки та Австралії (за великою кількістю рослинної маси вони стоять ближче до пустель Середньої Азії) — ділянок, позбавлених рослинності, тут майже немає. По глинистих пониженнях між грядами пісків переважають низькорослі акації та евкаліпти; для галечно-щебнистих пустель характерні напівчагарникові солянки — лобода, верболіз та інші. У субтропічних і тропічних приокеанічних пустелях (наприклад, Західна Сахара, Наміб, Атакама, Каліфорнія, Мексика) панують рослини сукулентного типу. Для солончаків пустель помірного, субтропічного і тропічного поясів характерно багато загальних видів. Це — галофітові і сукулентні напівчагарники і чагарники (наприклад тамарикс, селитрянка та інші) і однорічні солянки (солянка, сведа та інші).

Значно відрізняються від основної рослинності пустель фітоценози оаз, тугаїв, великих річкових долин і дельт. Для долин пустельно-помірного поясу Азії характерні чагарники листопадних дерев — турангових тополь, джиди, верби, карагачі; для долин річок субтропічних і тропічних поясів — вічнозелені рослини — пальми та олеандри.

Фауна[ред.ред. код]

Пустельна фауна різноманітна, але вона набагато бідніша, ніж фауна зон, багатих вологою, наприклад лісової фауни. Фауни різних пустельних біотопів розрізняються по складу і багатству. Найбагатша фауна закріплених пісків, особливо з деревною і чагарниковою рослинністю; найбідніша фауна голих рухомих пісків і широких кам'янистих (щебнистих) пустель. Умови існування в пустелях дуже суворі: довготривала відсутність води, сухість повітря, сильна інсоляція, зимові морози при дуже малому сніжному покрові або абсолютної його відсутності. Тому тут мешкають головним чином спеціалізовані форми (з пристосуваннями як морфо-фізіологічними, так і в образі життя й поведінці).

Для пустель характерні тварини, що швидко пересуваються. Це, насамперед, пов'язане з пошуками води (водопої віддалені) і корму (трав'яний покрив розріджений), а також із захистом від переслідування хижаками (укриття в пустелях відсутні). У зв'язку з необхідністю укриття від ворогів і суворими кліматичними умовами у низці тварин сильно розвинені пристосування для риття в піску (щітки з подовженого пружного волосся, шипики і щетина на ногах, які служать для відгортання і відкидання піску; різці, а також гострі кігтики на передніх лапах — у гризунів). Вони споруджують підземні притулки (нори), часто дуже великі, глибокі і складні (наприклад піщанка велика), або здатні швидко закопуватися в зрихлений пісок (ящірки круглоголовки, деякі комахи). Є швидко бігаючі форми (особливо копитні). Багато пустельних плазунів (ящірки і змії) також здатні дуже швидко пересуватися.

Фауні пустель властиве «пустельне» забарвлення — жовті, ясно-бурі і сірі тони, що робить багато тварин малопомітними в піску та камінні. Велика частина пустельної фауни влітку веде нічний спосіб життя, що спричинено значними температурами вдень. Деякі впадають в сплячку, причому у окремих видів (наприклад, у ховрахів) вона починається в розпал спеки (літня сплячка, безпосередньо перехідна в зимову) і пов'язана з вигоранням рослин і нестатком вологи. Дефіцит вологи, особливо питної води, — одна з головних труднощів в житті усіх мешканців пустелі. Одні з них п'ють регулярно й багато і у зв'язку з цим пересуваються у пошуках води на значні відстані (наприклад, рябки) або на суху пору року переселяються ближче до води (так, як і копитні). Інші користуються водопоєм рідко або зовсім не п'ють, обмежуючись вологою, що отримується з їжі. Значну роль у водному балансі багатьох представників пустельної фауни відіграє метаболічна вода, що утворюється в процесі обміну речовин (великі запаси накопиченого жиру, наприклад, у верблюдів).

Пустельна фауна характеризується відносно великим числом видів ссавців (головним чином гризуни, копитні), плазунів (особливо ящірок, агам і варанів), комах (двокрилих, перетинчастокрилих, прямокрилих) і павукоподібні.

Господарське використання пустель[ред.ред. код]

В пустелях розвинене пасовищне тваринництво, хоча і в незначній мірі. Землеробство можливе тільки за допомогою зрошування і практикується в основному в долинах великих річок. Багато пустель багаті корисними копалинами (особливо в Середній Азії), проводиться в основному видобуток нафти і природного газу. У заплавах і дельтах великих річок, що перетинають пустелі (наприклад, Волга та Ахтуба, Сирдар'я, Амудар'я та інші), широко практикується поливне землеробство (овочівництво, рисівництво, бавовництво, а місцями і виноградарство).

Сприятливі умови для пасовищного тваринництва (вівчарство, верблюдівництво) є в піщаних пустелях (Каракуми, Кизилкум, Приаральські Каракуми, Сариєсік-Атирау та інші), оскільки завдяки високому рівню залягання ґрунтових вод (опади просочуються в ґрунт, не встигаючи випаруватися) рослинність тут багатша, ніж в прилеглих глинистих пустелях. В таких пустелях є велика кількість колодязів і артезіанських свердловин для водопою худоби, біля них організовані численні зимівлі худоби, а міжбарханні пониження рельєфу слугують укриттям від сильних вітрів, запорошених буревіїв, завірюх. Таким чином, піщані пустелі активно і цілорічно використовуються для випасу худоби.

Практикується пасовищне тваринництво і в глинистих пустелях, хоча в цілому умови тут менш сприятливі: ґрунтові води залягають глибше, колодязів для допою небагато, але існують тимчасові водотоки і пересихаючі річки, що наповнюються водою в основному у весняний період. Найсуворіші природні умови спостерігаються в кам'янистих і щебнистих пустелях (плато Устюрт, півострів Мангишлак, захід Туркменістану): тут практично недоступні ґрунтові води, число колодязів дуже мале, взагалі немає річкової мережі. Тому в таких регіонах сільське господарство практично відсутнє, і щільність населення найнижча в порівнянні з іншими типами пустель.

Екологія[ред.ред. код]

Завдяки віддаленості від цивілізаційного прогресу і сталого клімату, пустелі зберегли унікальні екологічні системи. У деяких країнах ділянки пустель включені до складу національних заповідників аби зберегти їхні унікальні ландшафти. З іншого боку, людська діяльність поблизу пустель (вирубка лісу, перекриття річок) призводить до їхнього розширення. Запустелення — один з найгрізніших, глобальних і швидкоплинних процесів сучасності. У 1990-их роках запустелення стало загрожувати близько 3,6 мільйонів гектар найбільш посушливих земель. Запустелення може відбуватися в різних кліматичних умовах, але особливо бурхливо воно протікає в спекотних та посушливих районах. У XX столітті стали робитися спроби зупинити запустелення методом озеленення, будівництва водопроводів і каналів. Проте воно залишається однією з найгостріших екологічних проблем всього людства.

Сьогодні на площі територій, що схильні до утворення пустель, проживає близько 850 мільйонів осіб. Пустелі швидко розвиваються (до 5 — 7 млн га на рік) у тропічних районах Африки, Азії і Південної Америки, а також в субтропіках Мексики. Найбільшими темпами запустелення характеризується найбільша пустеля світу Сахара.

Найбільші пустелі світу[ред.ред. код]

Назва Площа, тис. км² Пересічна висота, м Абсолютний максимум температур, °С Абсолютний мінімум температур, °С Середньорічна кількість опадів, мм.
Середня Азія та Казахстан
Каракуми 350 100 — 500 + 50 −35 70 — 100
Устюрт та Мангишлак 200 200 — 300 + 42 −40 80 — 150
Кизилкум 300 50 — 300 + 45 −32 70 — 180
Приаральські Каракуми 35 400 + 42 −42 130 — 200
Бетпак-Дала 75 300 — 350 + 43 −38 100 — 150
Муюнкум 40 100 — 660 + 40 −45 170 — 300
Центральна Азія
Такла-Макан 271 800—1500 + 37 −27 50 — 75
Алашань 170 800 — 1200 + 40 −22 70 — 150
Бейшань 175 900 — 2000 + 38 −24 40 — 80
Ордос 95 1100 — 1500 + 42 −21 150—300
Цайдам 80 2600 — 3100 + 30 −20 50 — 250
Гобі 1050 900 — 1200 + 45 −40 50 — 200
Іранське нагір'я
Деште-Кевір 55 600 — 800 + 45 −10 60 — 100
Деште-Лут 80 200 — 800 + 44 −15 50 — 100
Регістан 40 500 — 1500 + 42 −19 50 — 100
Аравія та Близький Схід
Руб-ель-Халі 60 100 — 500 + 47 −5 25 — 100
Великий Нефуд 80 600 — 1000 + 54 −6 50 — 100
Дехна 54 450 + 45 −7 500 — 100
Сирійська пустеля 101 500 — 800 + 47 −11 100 — 150
Африка
Сахара 7000 200 — 500 + 59 −5 25 — 200
Лівійська пустеля 1934 100 — 500 + 58 −4 25 — 100
Нубійська пустеля 1240 350 — 1000 +53 −2 25
Наміб 150 200 — 1000 + 40 −4 2 — 75
Калахарі 600 900 + 42 −9 100 — 500
Карру 120 450 — 750 + 44 −11 100 — 300
Індостан
Тар 300 350 — 450 + 48 −1 150 — 500
Тхал 26 100 — 200 + 49 −2 50 — 200
Північна Америка
Великий Басейн 1036 100 — 1200 + 41 −14 100 — 300
Мохаве 30 600 — 1000 + 56,7 −6 45 — 100
Сонора 355 900 — 1000 + 44 −4 50 — 250
Чіуауа 100 900 — 1800 + 42 −6 75 — 300
Південна Америка
Атакама 90 300 — 2500 + 30 −15 10 — 50
Патагонська пустеля 400 600 — 800 + 40 −21 150 — 200
Австралія
Велика Піщана пустеля 360 400—500 + 44 + 2 125 — 250
Пустеля Гібсона 240 300 — 500 + 47 0 200 — 250
Велика пустеля Вікторія 350 200 — 700 + 50 −3 125 — 250
Пустеля Сімпсона 300 0 — 200 + 48 −6 100 — 150

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]