Дорійці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дорі́йці (грец. Δωριείς) — одне з чотирьох головних племен стародавніх греків (також іонійці, ахейці та еолійці).

За переказами дорійці спочатку жили в європейській Греції, біля Олімпу і Осси, в фессалійській місцевості Гестіейє і в Доріді біля Ети. Близько 1100 року до н. е., під керівництвом гераклідів, завоювали Пелопонес (переселення дорійців), завдавши при цьому нищівних ударів ослабленим центрам Ахейської Греції — Мікенам, Тиринфу, Пілосу. Арголіда, Лаконія, Мессенія стали повністю дорійськими. Вони зайняли також частину південного берегу Малої Азії з прилеглими островами (азійська Доріда) та деякі острови Егейського моря, наприклад, Мелос і Феру. На Криті дорійці з тих часів складали основну частину населення.

Основні держави дорійців: Спарта, поліси Крита, Аргос. На західному березі Еллади, в Сицилії та південній Італії вони заснували колонії, які досягли невдовзі високого розквіту. Мегара колонізувала Босфор, Понт Евксінський (Чорне море) і Сицилію. Із Фери вийшли дорійські поселення в Кіренаіці. Найбільш чітко проявився характер дорійського племені в Спарті.

Дорійці вирізнялися мужнім та рівним характером. Їхній діалект, за античними оцінками, поступався у «гнучкості та м'якості» іонічному. Їхні племенні особливості виявилися переважно у мові, музиці (див. дорійський лад), поезії та архітектурі.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • О.Müller. Die Dorier. — Breslau, 1844;
  • Шмидт Р. В. Античное предание о дорийском переселении // Вестник древней истории, 1938, № 2 [3];
  • Казаманова Л. Н. Очерк социально-экономической истории Крита в V—IV вв. до н. э. — М., 1964;
  • Колобова К. М. Из истории раннегреческого общества (о. Родос IX—VII вв. до н. э.). — Л., 1951.