Муаммар Каддафі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Муаммар бен Мухаммед Абу Меньяр Абдель Салям бен Хамід аль-Каддафі
معمر القذافي‎

Народився 13 вересня 1942
на південь від міста Сирт
Національність Лівія Лівія
Проживання Лівія
Відомий лідер Лівійської Джамахірії
Діяльність політика
Звання полковник
Віросповідання іслам

Муа́ммар Кадда́фі (англ. Muammar Qaddafi, араб. معمر القذافي) — лідер Лівії з 1969 року. Повне ім'я — Муаммар бен Мухаммед Абу Меньяр Абдель Салям бен Хамід аль-Каддафі.

Зміст

[ред.] Ранні роки

Народився 13 вересня 1942 року (за іншими даними в 1940 або 1944) в бедуїнському шатрі в 30 км на південь від міста Сирт в бедуїнській родині, що належала до племені аль-каддафа. Його батько кочував із місця на місце, пас верблюдів і кіз. Мати з трьома старшими дочками вели домашнє господарствм. Згадуючи своє дитинство та юність, Каддафі зізнався одного дня:

« Я виріс у чистому оточенні, не зараженому інфекціями сучасного життя. Я усвідомив умови, в яких жив мій народ, і переніс страждання, яких він зазнав під гнітом колоніалізму. Молодь у нашому суспільстві поважала людей похилого віку, ми вміли відрізняти добро від зла.[1]  »

Каддафі залюбки розповідає про те, яким чудовим було його дитинство:

« Ми, бедуїни, насолоджувалися свободою серед природи, все було первісно чистим. Між нами й небом не було жодних перешкод.[2]  »

Організатором і керівником демонстрації був Каддафі. За це його заарештували, а потім вислали з міста. Продовжувати навчання довелося в Місураті. Там він вступив до місцевого ліцею, який успішно закінчив 1963 року.[3]

Школярем брав участь у підпільній політичній організації, проводив антиколоніальні демонстрації проти Італії. У 1961 році військовий курсант Муаммар створив підпільну організацію, що ставила за мету скинути монархію, як у сусідньому Єгипті. У жовтні того самого року в місті Себха почалася молодіжна демонстрація на підтримку Алжирської революції. Вона відразу ж переросла в масовий антимонархічний виступ.

1964 року Муаммар Каддафі закінчив юридичний факультет Лівійського університету й вступив до Військової академії, як він згодом казав, «щоб принести в Лівію політичні зміни». У тому ж році на березі моря в невеликому селищі Толмейта під керівництвом Каддафі відбувся перший з'їзд молодих лівійських офіцерів, що розділяли гасла єгипетської революції 1952 року: «Свобода, соціалізм, єдність»[4].

Здібного випускника відправили підвищувати кваліфікацію до Великої Британії. Уперше він став відомим в арабському світі, направивши свій підрозділ (без санкції короля Лівії Ідріса I) на допомогу Насеру в шестиденну війну 1967 року.

[ред.] Революція аль-Фатех

Докладніше у статті: Революція аль-Фатех


Рано вранці 1 вересня 1969 році загони членів ОСОЮС під керівництвом створеного в ході підготовки до повстання Ради революційного командування у складі 12 офіцерів на чолі з Каддафі одночасно почали виступи в Бенгазі, Тріполі і інших містах країни. Вони швидко встановили контроль над основними державними і військовими об'єктами. Всі під'їзди до американських баз були заздалегідь блоковані..[5]

Багато років опісля Каддафі згадував:

« Можливо, я і грав домінуючу роль в нашому русі, але це було до години «ікс». Після цього я, мабуть, був скоріш одним з рядових учасників перевороту. 31-го з'явився тоді в Бенгазі, в казармах Гар Юнєє. Початок виступу був призначений на 2 години 30 хвилин ранку одночасно по всій країні, за винятком найдальших гарнізонів. Всім бойовим групам було поставлено завдання опанувати намічені для них об'єкти не пізніше 4 години 30 хвилин. Могарейф і Абдель Фаттах повинні були захопити радіостанцію Бенгазі і звідти керувати операціями. Я повинен був також передати в ефір наше перше комюніке, заготовлене заздалегідь, а також прийняти необхідні контрзаходи на випадок можливих ускладнень (іноземна інтервенція або спроби чинити опір усередині країни).

У призначений час, узявши з собою двох солдатів, я в джипі попрямував до радіостанції. За мною попрямувала в автомашинах «група захоплення». По дорозі якась колона машин перетнула нам шлях. Я зупинився, щоб з'ясувати, в чому справа. Виявилось, що Харрубі, захопивши казарми Бірка і узявши там командування в свої руки, вирішив попрямувати в поліцейську школу, щоб нейтралізувати її, оскільки там міг бути організовано опір. Ми спокійно продовжували рух. І не запізнилися. Радіостанція була захоплена о 4 годині ранку. З висоти «свого» об'єкту я поглянув на місто і побачив,як від порту у бік Бенгазі йдуть колони вантажівок з солдатами. Я зрозумів, що наш план здійснюється.[6]

  »

Рано вранці в ефір вийшло відоме «Комюніке № 1», що починалося словами 27-річного полковника Муамара Каддафі:

« Громадяни Лівії! У відповідь на потаємні сподівання і мрії, переповнюючи ваші серця, у відповідь на ваші безперестанні вимоги змін і духовного відродження, вашу тривалу боротьбу в ім'я цих ідеалів, прислухаючись до вашого заклику про повстання, віддані вам армійські сили узяли на себе це завдання і повалили реакційний і корумпований режим.[7]  »

Каддафі також звернувся до «іноземних друзів», які знаходилися в країні, із закликом продовжувати свою діяльність, обіцяючи їм захист з боку озброєних сил. Він відзначив, що події в країні є внутрішньою справою Лівії, не направлені проти будь-якої держави і не торкнуться міжнародних угод і договорів.

[ред.] На чолі держави

Одним з перших заходів очолюваного Муамаром Каддафі нового керівництва країни була евакуація іноземних військових баз з лівійської території. Каддафі тоді сказав[8]:

« Або іноземні бази зникнуть з нашої землі, і у такому разі революція продовжуватиметься, або ж, якщо бази залишаться, революція загине.  »

У квітні 1970 році було завершено виведення військ з бази ВМС Англії в Тобруці, в червні — з найбільшої в регіоні американської військово-повітряної бази Уїлус-Філд, в передмісті Тріполі. Кроки, що послідували за цим: видалення з країни італійських колоністів, поетапна націоналізація власності іноземних нафтових монополій, банків, страхових компаній, перехід на планове господарювання, розробка програм соціального розвитку.

Режим Каддафі в 1970-1990-і роки мав багато загального з іншими аналогічними пост-колоніальними режимами в Африці і на Близькому Сході. Багата природними ресурсами, але зубожіла, відстала, трайбалістська Лівія, з якої в перші роки правління Каддафі виганяли атрибути західного життя, була оголошена країною особливого напрямку розвитку. Офіційна ідеологія (див. нижче) була сумішшю крайнього етнічного націоналізму, переорієнтованого на плановий соціалізм, державного ісламу і військової диктатури «лівого» толку з Каддафі на чолі при декларованій колегіальності управління і «народовладді». Не дивлячись на це, а також на те, що Каддафі в різний час підтримував різні радикальні політичні течії, усередині країни його політика в ці роки була відносно помірної. Опорою режиму були армія, держапарат і сільське населення, для якого ці інститути були фактично єдиним механізмом соціальної мобільності.

У 2000-х роках бродіння в середовищі лівійської еліти, що сформувалася, втрата всіх союзників і небажання Каддафі йти на відкриту конфронтацію із Західним світом привели до деякої лібералізації економіки, а потім і політичного життя країни. До Лівії були допущені закордонні компанії, підписані контракти про будівництво газопроводу до Італії (стосунки між колишньою колонією і метрополією до цього були украй натягнутими). В цілому, Лівія, хоча і з великою затримкою пішла по шляху Єгипту Хосні Мубарака. Зміни економічного і політичного курсу, що супроводилися грамотною пропагандою, дозволили Каддафі залишитися при владі і уникнути долі Анвара Садата або Саддама Хусейна.

[ред.] «Джамахірія» — Третя світова теорія

Муаммар Каддафі підтримував тісні зв'язки з єгипетським президентом Гамалем Абдель Насером. Обидва лідери намагалися побудувати соціалістичне суспільство, засноване на ісламі, моралі і патріотизмі. Проте погіршення стосунків з Єгиптом після смерті Насера і зближення його наступника Садата з США і Ізраїлем спонукало Каддафі на початку 70-х років сформулювати свою власну ідеологію.

Своєрідна концепція суспільного розвитку, висунута Каддафі, викладена в його головній праці — «Зеленій книзі», в якої ідеї ісламу сплітаються з теоретичними положеннями росіян анархістів Кропоткіна і Бакуніна. Джамахірія (офіційна назва державного ладу Лівії) у перекладі з арабського означає «владу народних мас». Саїд Гафуров вказував[9]:

« Цікаво відзначити, що семантика слова «Джамахірія» пов'язана з поняттями, які Кропоткін вважав первісними формами анархізму. Наприклад, він відзначав, що український історик Костомаров використовував поняття «народовладдя», що сповна може бути вдалим перекладом арабського слова — новоутворення Джамахірія на українську мову.  »

У березні 1977 року на надзвичайній сесії ВНК, відбувшийся в Себхі, була прийнята Декларація, яка проголосила нову назву країни «Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія» (СНЛАД), що її законодавство ґрунтується на Корані, а її політичний устрій на прямому народовладді. Рада революційного командування і уряд розпускалися. Замість них створювалися нові інститути, відповідні «джамахірійській» системі.

Зелена книга

Загальний народний конгрес оголошувався найвищим органом законодавчої, а утворений їм замість уряду Вищий народний комітет — виконавчої влади. Міністерства замінювалися народними секретаріатами, на чолі яких створювалися органи колективного керівництва, — бюро. Амбасади Лівії в інших країнах також перетворилися в народні бюро. Глави держави в Лівії, відповідно до принципу народовладдя, не існує. Проте найвищий законодавчий орган — Загальний народний конгрес — не зміг вибрати свого голову. У генеральний секретаріат ВНК були вибрані Каддафі (генеральний секретар) і четверо його найближчих соратників — майор Абдель Салам Ахмед Джеллуд, генерали Абу Бакр Юнес Джабер, Мустафа аль-Харрубі і Хувейлді аль-Хмейді.[10]

Рівно за два роки п'ятірка керманичів пішла у відставку з державних посад, поступившись їх професійним управлінцям. З того часу Каддафі офіційно іменується Лідером лівійської революції, а вся п'ятірка вождів — Революційним керівництвом. У політичній структурі Лівії з'явилися Революційні комітети, покликані проводити через систему народних конгресів політичну лінію революційного керівництва. Муаммар Каддафі офіційно є лише лідером лівійської революції, хоча його реальний вплив на процес ухвалення політичних, економічних і військових рішень насправді високий.

Муаммар Каддафі виступає за демократичне вирішення палестіно-ізраїльського конфлікту шляхом створення єдиної арабо-єврейської держави під умовною назвою «Ізратіна».[11][12]

[ред.] Переслідування опозиціонерів

Не дивлячись на здійснення великих перетворень, на заході Муаммара Каддафі вважали ще одним диктатором арабського світу. Проте за перші сім років правління полковника в Лівії, по деяких відомостях, не було жодної страти. Ситуація змінилася на початку 1980-х років. Каддафі розпочав переслідування опозиціонерів не лише на території Лівії, але і за її межами. Відбулося декілька вбивств, що викликали міжнародний скандал. [13] Лівійські спецслужби знищили як реальних, так і передбачуваних «ворогів» Лівійської Арабської Джамахірії.[14] Сам Каддафі одного дня заявив[15]:

« Мій народ має право знищити противників усередині і за межами країни. навіть у денний час.  »

На відміну від інших керманичів Сходу лідер лівійської революції проявляв величезну поблажливість до дисидентів. У 1988 році Муаммар Каддафі розпорядився зламати бульдозером браму в'язниці Фурнаш в Тріполі і звільнити 400 ув'язнених. За декілька днів він попривселюдно розірвав «чорні списки» осіб, підозрюваних в дисидентській діяльності.[16]

[ред.] Вигнання людей

Муамар Каддафі неодноразово виганяв десятки тисяч своїх одноплемінників, в основному єгиптян і «палестинських» арабів, а також декілька десятків тисяч негрів. Вигнання супроводилося публічним лінчуванням лівійськими арабами негрів і масовими погромами[1]. 7 жовтня 1970 з Лівії були вигнані італійські поселенці. Цей день був оголошений «вдень помсти».

У 2001 році лівійський лідер закликав мешканців Африки вигнати білих з Чорного континенту. На його думку, за тривале використання природних ресурсів біла раса повинна виплатити корінному населенню Африки грошову компенсацію.[17]

[ред.] Замахи і змови

Муаммар Каддафі пережив не один замах на своє життя. Він був одним з тих лідерів, чиє життя знаходилося в постійній небезпеці. У 1979 році організація ісламських фундаменталістів, що базувалася в Каїрі засудила Каддафі і низку його соратників до смерті. Лівійський опозиціонер Мухаммед Йоссеф Магаріф організував «Національний Фронт Порятунку Лівії», метою якого було оголошено скидання режиму і вбивство Каддафі. Окрім них загроза життю полковникові Каддафі виходила і від зовнішніх сил. Так в 1981 році Муаммар Каддафі і президент Судану Джафар Німейрі попривселюдно засудили один одного до смерті.[13] До найбільш відомих спроб замаху і змов проти Каддафі можна віднести:

  • У червні 1975 під час військового параду була здійснена невдала спроба обстріляти трибуну, на якій знаходився лідер революції Муаммар Каддафі.
  • У липні 1975 група реакційних офіцерів на чолі с О. Мохейші зробила спробу військового перевороту, але змова провалилася. Керівники змовників втікли за кордон.
  • У лютому 1996 сталася чергова спроба замаху на Муаммара Каддафі, санкціонована британською розвідкою Мі-6, коли він їхав на джипі в колоні машин поблизу міста Сирта. Під однією з машин вибухнула бомба, встановлена членами Ісламської групи, загинули декілька охоронців Каддафі. Але змовники переплутали машину лівійського лідера, і Каддафі не постраждав.[18]

[ред.] Посилання

  1. ↑ Муаммар Каддафі
  2. ↑ Ъ — Бедуїн світової революції
  3. ↑ Каддафі — керманич Лівії. Син бедуїна — батько нації
  4. ↑ Муаммар Каддафі
  5. ↑ KM.RU Дос'є. Моаммар Каддафі
  6. ↑ Військовий переворот Каддафі
  7. ↑ 100 великих змов и переворотів
  8. ↑ 100 великих диктаторів. — М.: Віче, 2002. — 656 з.
  9. ↑ СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ МУАММАРА КАДДАФІ і ТРАДИЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО АНАРХІЗМУ (На прикладі філософії П. А. Кропоткина). Спроба порівняльного аналізу М. «Альтернативы» № 2. 2001
  10. ↑ Іслам і політика — Інститут релігії і політики new
  11. ↑ Каддафі хоче створити державу Ізратіна. А потім скинути євреїв в море Вісті 4 березня 2002
  12. ↑ Муаммар аль-Каддафі Ізратіна. Біла книга
  13. ↑ а б Муаммар Каддафі
  14. ↑ MUAMMAR QADHAFI
  15. ↑ Gaddafi: Obsessed By а Ruthless, Messianic Vision
  16. ↑ The Guardian profile: Muammar Gadafy
  17. ↑ Африканський союз — мрія або реальність?
  18. ↑ Спецслужби Лівії

[ред.] Ресурси інтернету

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B0%D0%BC%D0%BC%D0%B0%D1%80_%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D0%B4%D0%B0%D1%84%D1%96
Особисті інструменти