Геродот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Геродот
дав.-гр. Ἡρόδοτος Ἁλικαρνᾱσσεύς
Herodotus Massimo Inv124478.jpg
Народився між 490 і 480 до н. е.
Галікарнас
Помер близько 425 до н. е.
на Калабрії або в Пеллі, Македонія
Діяльність історик Давньої Греції V століття до н. е.
Відомий «батько історії»
Батько Лікс

Геродо́т Галікарн́аський (грец. Ἡρόδοτος), (між 490 і 480 до н. е. — близько 425 до н. е.) — давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.

Життя[ред.ред. код]

Відомостей про Геродота небагато. За свідченнями Діонісія Галікарнаського, Геродот народився в малоазійському місті Галікарнас незадовго до походу Ксеркса в Грецію (бл. 484 до н. е.) і дожив до Пелопоннеської війни (431 до н. е.). Він походив з багатої і знатної родини, що мала великі торговельні зв'язки. Разом із дядьком Паніассом брав участь у боротьбі проти царя Лігдама II. Після поразки Геродот був змушений залишити батьківщину і переселився на острів Самос. У 464 до н. е. Геродот відправився в подорож, початковою метою якої був збір точних відомостей про греко-перські війни. Результатом стало велике дослідження про народи, про які греки в той час ще мало що знали. Традиція приписує Геродоту тривалі подорожі країнами Сходу: він відвідав Єгипет, де піднявся по Нілу на південь аж до острова Елефантини (поблизу суч. Асуана), був у Месопотамії, Палестині, Фінікії, добирався до великих просторів північного узбережжя Чорного моря, відвідав грецькі колонії на території сучасної України, оглянув більшу частину північного узбережжя Африки та більшість островів Середземного моря, відвідав Персію. Сам Геродот описує як очевидець особливості суворішого, ніж у Греції, клімату Скіфії, йому відоме планування Вавилона і те, яким способом зведені його стіни, наводить дані про відстані між єгипетськими містами в долині Нілу і докладно розповідає про звичаї єгиптян.

В середині 440-х до н. е. Геродот кілька років провів в Афінах, де він (як і в інших містах материкової Греції) виступав з публічними читаннями окремих книг «Історії». Приховану полеміку з Геродотом можна знайти в його молодшого сучасника Фукідіда, який підкреслював, що його власна праця позбавлена вигадок, не настільки приємна для слуху і створена не для того, щоб звучати у швидкоплинному змаганні.

У 444-443 до н. е. Геродот разом з філософом Протагором Абдерським і архітектором Гіпподамом Мілетським взяв участь у заснуванні загальногрецької колонії Турії на півдні Італії (звідси його прозвання Турієць). «Історія» обривається описом облоги Сеста (478 до н. е.) і виглядає незавершеною; на підставі чого вважається, що Геродот помер між 430 і 424 до н. е.

Творчість[ред.ред. код]

Монументальна праця Геродота присвячена історії греко-перських воïн і описові країн і народів, що воювали з персами, — перший історичний твір стародавнього світу, що дійшов до нас, і одночасно перший в історії античної літератури пам'ятник художньої прози. Геродот уперше співвідніс події грецької історії з ширшою, всесвітньою перспективою. Спочатку він мав назву «Історія» (гр. дослідження, вишукування); у III ст. до н. е. олександрійські вчені розділили його на 9 книг, давши кожній з них ім'я однієї з дев'яти муз:

  • І. Кліо.
  • ІІ. Евтерпа.
  • ІІІ. Талія.
  • IV. Мельпомена.
  • V. Терпсіхора.
  • VI. Ерато.
  • VII. Полігімнія.
  • VIII. Уранія.
  • IX. Калліопа.

Виклад подій греко-перських воєн об'єднує у Геродота окремі географічні й етнографічні нариси, так звані логоси. Геродот починає оповідання розповіддю про долю Лідійського царства і переходить до історії Мідії до воцаріння Кира, у зв'язку з походами Кира описує Вавилон і звичаї його жителів, а також плем'я массагетів, що жили за рікою Аракс. Історія завоювання Єгипту Камбісом дає йому привід розповісти про цю країну: так складається знаменитий єгипетський логос; історія невдалого походу Дарія на скіфів переростає в опис способу життя і традицій племен, що населяли причорноморські степи.

Це перший опис Скіфії і народів, що її населяють, який дійшов до нас. Опис створений головним чином на розпитах знаючих осіб з числа грецьких колоністів (немає доказів, що Геродот побував у кримських і приазовських містах). Характеристику скіфських рік Геродот починає з Істра (Дунаю), що «тече через усю Європу, беручи початок в землі кельтів». Він вважає Істр найбільшою з відомих рік, до того ж завжди повноводною, влітку й взимку. Після Істра найбільша ріка — Бористен (Дніпро). Геродот правильно вказує, що тече вона з півночі, але нічого не говорить про дніпровські пороги, отже, не знає про них. «Біля моря Бористен — уже могутня ріка. Тут до нього приєднується Гіпаніс (Південний Буг), що впадає в той самий лиман». Геродот дав відомості про західні береги Чорного моря від устя Дністра до Босфору і більшої частини узбережжя Балканського півострова.

У своїх описах Геродот переказує багато міфів про походження скіфського народу; у яких значна роль відводиться Гераклові. Опис Скіфії він закінчує розповіддю про шлюби скіфів з войовничими жінками з племені амазонок, чим і можна, на його думку, пояснити скіфський звичай, що полягає в тому, що дівчина не може вийти заміж, поки не уб'є ворога.

В екзотичній фауні Північної Африки його цікавить почасти незвичайність зовнішнього вигляду і поведінки тварин, але ще більше характер зв'язків, що виникли між людиною і тваринами. Цей взаємозв'язок у Єгипті набагато тісніший, ніж у Греції, і накладає на людину незвичайні зобов'язання. Геродот замислюється над «договором», укладеним єгиптянином з кішкою, ібісом і крокодилом, і його дослідження дозволяють йому зробити разючі відкриття не щодо тварини, а щодо людини. Його картина Єгипту, хоч якою б чудесною або неповною вона не була, все-таки в основному підтверджується сучасними істориками або, у всякому разі, вважається ними правдоподібною.

Подібні описи окремих місцевостей і народів зближають «Історію» із працями іонійських вчених-логографів і, зокрема, з творами Гекатея Мілетського, на які Геродот неодноразово посилається. Однак, на відміну від логографів, у канву історичного оповідання Геродот включає епізоди-новели, близькі усним переказам, що існували серед східних народів. Віра у всемогутність долі, широта історичної і просторової перспективи, неспішність оповідання додають «Історії» епічного характеру. Геродота називали «великим наслідувачем Гомера».

Твір Геродота пронизує тема мінливості долі і заздрості божества на щастя людей. Подібно Есхілу в трагедії «Перси», Геродот засуджував перських царів за надмірну зухвалість і прагнення порушити світовий порядок, що звелів персам жити в Азії, а еллінам у Європі. Іонійське повстання 500 до н. е., Геродот вважав проявом необачності і гордині. При описі війн Геродот використовував спогади очевидців, матеріали написів, записи оракулів; він відвідував місця боїв, щоб точніше реконструювати хід битв. Неодноразово він відзначав заслуги роду Алкмеонідів, до якого належав Перікл.

Геродота звинувачували в перекручуванні історії, поговорювали, що він намагається вигородити Афіни за рахунок Спарти, і в тому, що це так і було, немає ніяких сумнівів. І все-таки одна з найкращих якостей Геродота — це його широта і неупередженість. Ми не знайдемо в нього і тіні зневаги до інших народів.

Стиль Геродота ясний і простий, мова поетична. Твір призначався для читання вголос, публічного або сімейного, і аж ніяк не для усамітненого вивчення. При читанні Геродота виникає така повнота сприйняття древнього світу, якої не зміг дати жоден інший античний твір.

«Історія» Геродота посідає 28 рядок у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[1].

Спадок[ред.ред. код]

Римський оратор Марк Туллій Цицерон назвав Геродота «батьком історії» (Pater historiae). Цей титул дотепер неодмінно додається до імені великого грека. Світ в описі Геродота запаморочливо різноманітний, людське щастя — мінливе. Мудрі, простодушні і вигадливі розповіді про країни, міста, долі і звичаї — невичерпне джерело для нових літературних творів. Збережені численні грецькі рукописи наступних століть відображають безперервну рукописну традицію, що сходить до античних видань тексту. В епоху Відродження Лоренцо Валла (1479) переклав «Історію» на латинську мову.

Література[ред.ред. код]

Тексти і дослідження[ред.ред. код]

  • В серії «Loeb classical library» видана у 4 томах (№ 117—120).
  • В серії «Collection Budé» «Історія» Геродота видана у 11 томах (включаючи томи з введенням і з вказівником).
  • Дьячан Ф. Н. Геродот і його музи. Ч. 1. — Варшава, 1877. — 237 с.
  • Клингер В. П. Казкові мотиви в історії Геродота. — Київ, 1903. — 222 с.
  • Лур'є С. Я. Геродот. — М.-Л., 1947. перевид.: М.: URSS, 2009.
  • Доватур А. И. Оповідальний і науковий стиль Геродота. — Л.: Видавництво ЛГУ, 1957. — 201 с.
  • Дитмар А. Б. Від Скіфії до Елефантини. Життя і подорожі Геродота. — М.: Географгиз, 1961. — 87 с.(Серія: Надзвичайні географи

і мандрівники).

  • Борухович В. Г. Історична концепція єгипетського логоса Геродота. // Античний світ і археологія. Вип. 1. — Саратов, 1972.
  • Кузнецова Т. И., Міллер Т. А. Антична епічна історіографія: Геродот. Тит Лівій. — М.: Наука, 1984. — 213 с.
  • Суриков И. Е. Геродот. (Серія: Життя надзвичайних людей. Вип. 1374). — М.: Молодая громада, 2009. — 408 с. — ISBN 978-5-235-03226-2

Скіфські оповідання Геродота:[ред.ред. код]

  • Надеждин Н. И. Геродотова Скіфія, пояснена через зрівняння з місцевостями. — Одеса, 1842. — 114 с.
  • Рибаков Б. А. Геродотова Скіфія: Історико-географічний аналіз. — М.: Наука. 1979. — 248 с.

перевид.: М.: Эксмо; Алгоритм, 2010. — 272 с. — ISBN 978-5-699-42815-1.

  • Доватур А. И., Каллістов Д. П., Шишова И. А. Народи нашої країни в «Історії» Геродота. Тексти, переклади, коментарі. — М.: Наука. 1982. (у виданні дуже детальна бібліографія)
  • Нейхардт А. А. Скіфське оповідання Геродота в вітчизняній історіографії. — Л.: Наука. 1982. — 240 с.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]