Клара Лемліх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клара Лемліх
Народилася 28 березня 1886(1886-03-28)[1]
Городок, Кам'янець-Подільська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла 12 липня 1982(1982-07-12)[1][2][3] (96 років)
Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
Країна  США
 Російська імперія
Діяльність профспілкова діячка, активістка за права жінок, текстильний працівник, суфражистка
Знання мов їдиш і англійська
Членство Wage Earner’s Suffrage Leagued, International Ladies' Garment Workers' Uniond і Women's Trade Union Leagued
Партія Комуністична партія США
Діти Irving Charles Velsond

Клара Лемліх Шавельсон (англ. Clara Lemlich Shavelson; нар. 28 березня 1886, Городок, Кам'янець-Подільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія (нині Хмельницька область) — пом. 12 липня 1982) — американська соціалістка, одна з лідерок робітничого руху початку XX століття. Очолювала «Повстання 20 тисяч» — масовий страйк робітників швейної промисловості Нью-Йорка в 1909 році. Потрапивши до чорних списків через свою профспілкову діяльність, вона стала членом Комуністичної партії США і активісткою руху із захисту прав споживачів. В останні роки життя в будинку престарілих вона допомагала персоналу організуватися в профспілка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки на Поділлі[ред. | ред. код]

Клара Лемліх народилася 28 березня 1886 року в містечку Городок на території сучасної Хмельницької області в єврейській родині. Виховувалась серед людей, що переважно говорили на ідиш, юна Лемліх навчилася читати російською, писала листи за неписьменних сусідів і шила петлиці, аби зібрати гроші для придбання книг[4]. Після того, як один з сусідів познайомив її з революційною літературою, Лемліх стала переконаною соціалісткою. Вона емігрувала до Сполучених Штатів Америки зі своєю родиною в 1903 році[5], після Кишинівського погрому[6].

У робітничочому русі в США[ред. | ред. код]

Після прибуття до Нью-Йорка Лемліх знайшла роботу в швейній промисловості[7]. На початку століття умови праці там лише погіршилися. Лемліх разом зі своїми колегами протестувала проти довгого робочого дня, низької заробітної плати і принизливого ставлення керівництва до підлеглих[8]. Лемліх вступила до Міжнаціональної профспілки дамських кравців[9].

Лемліх швидко зарекомендувала себе серед колег, очоливши кілька страйків виробників сорочок і кинувши виклик керівництву профспілки, передусім чоловічому, щоб організувати робітниць легкої промисловості[10]. За спогадами сучасників, у ній поєдналися чарівність (вона була відома своїм співочим голосом) і особиста хоробрість (поліція заарештовувала її 17 разів і зламала їй 6 ребер; наприклад, у 1909 році вона повернулася на пікет з кількома зламаними ребрами[5] після того, як найняті роботодавцями гангстери напали на пікетників)[11].

Лемліх стала відома завдяки мітингу, що відбувся у Купер-Юніон 22 листопада 1909 року[5], з метою згуртування підтримки страйкарів фабричних робітниць компаній Triangle Shirtwaist і Leiserson[12]. Протягом двох годин провідні діячі американського робітничого руху і соціалістичні лідери Нижнього Іст-Сайда в загальних рисах говорили про необхідність солідарності, а президент Американської федерації праці Семюель Гомперс звично закликав до обережності. Бажаючи реальних дій, а не просто слів, Лемліх забігла на сцену і сказала емоційну промову на ідиш:

Я вислухала всіх ораторів, і в мене більше немає терпіння на розмови. Я працівниця, одна з тих, хто страйкує проти нестерпних умов. Я втомилася від виступаючих, що проголошують загальні фрази. Ми тут, аби ухвалити рішення, страйкувати чи ні. Я пропоную резолюцію про оголошення загального страйку - негайно![13]

Натовп захоплено підтримав пропозицію і проголосував за загальний страйк, вимовивши видозмінену традиційну єврейську клятву: «Якщо я зраджу нашій справі, то нехай у мене всохне рука, якою я зараз присягаю». Приблизно 20 000 із 32 000 зайнятих у галузі вийшли на страйк протягом наступних двох днів. Ця подія стане відомо як «Повстання двадцяти тисяч». Ведені Кларою Лемліх дівчата-пікетувальниці співали єврейські, російські та італійські пісні, протистоячи найнятим господарями бандитам, штрейкбрехерам і поліції (за місяць затримала 732 страйкувальниць). Лемліх грала провідну роль у залученні інших робітників, виступаючи на мітингах, поки не втратила голос.

Незабаром загальний страйк у легкій промисловості підтримали 60 тисяч працівників інших сфер. Страйк тривав до 10 лютого 1910 року, закінчившись підписанням колективних угод з профспілками майже у всіх цехах, крім Triangle Shirtwaist.[5].

Протягом наступного року Triangle Shirtwaist стала синонімом «потогінники». 25 березня 1911 року в результаті пожежі на фабриці загинули майже 150 швейних робітників. Лемліх обшукала склад зброї, куди були доставлені тіла загиблих від пожежі або падіння з висоти, у пошуках зниклої двоюрідної сестри. Газетний репортер став свідком її сміху крізь сльози, коли вона її не знайшла[14].

Боротьба за загальне виборче право[ред. | ред. код]

Потрапивши до чорних списків у текстильній галузі (ніхто з роботодавців не хотів брати на роботу лідерку робітничочого протесту) і вступивши у протиріччя з консервативним керівництвом ILGWU, Клара Лемліх присвятила себе боротьбі за виборче право для жінок. Як і її товариші Роуз Шнайдерман і Полін Ньюман, Лемліх представляла загальне виборче право як необхідне для поліпшення життя працюючих жінок як на робочому місці, так і поза ним.

У жінок-соціалісток Лемліх, Ньюман і Шнайдерман були як політичні, так і особисті розбіжності із суфражистками з вищого і середнього класу, які очолювали рух за виборчі права. Менш ніж через рік після призначення Лемліх на посаду звільненої працівниці в кампанії за загальне виборче право в 1911 році, Мері Берд звільнила її з не зовсім зрозумілих причин.

Лемліх продовжила свою діяльність з боротьби за загальне виборче право, заснувавши разом з Шнайдерман, Леонорою О'Рейлі та іншими швачками Лігу виборчих прав найманих працівниць — пролетарську альтернативу суфражистським організаціям середнього класу. В той же час, хоча Ліга брала в члени лише жінок з робітничочого класу, вона входила до американської Національної асоціації жіночих виборчих прав — організації, альтернативою якої вона себе бачила, а не до Жіночого комітету Соціалістичної партії Америки.

Ліга суфражисток найманого працівника припинила своє існування, проте, після успішного мітингу в Купер Юніон, на якому виступили Лемліх, Шнайдерман та інші, Клара Лемліх продовжувала свою виборчу діяльність у Жіночій профспілкової лізі, в той час як Шнайдерман, вийшов з WTUL бо, перейшов працювати до ILGWU, перш ніж повернутися в WTUL кілька років потому. Інші активісти, такі як Полін Ньюман, працювали під егідою Соціалістичної партії, яка підтримувала виборче право, хоча багато хто серед керівників вважали, що це відволікає від більш нагальних справ класової боротьби.

Комуністична партія і захист інтересів споживачів[ред. | ред. код]

Лемліх вийшла за Джо Шавельсона в 1913 році. Вона стала матір'ю Ірвінга Чарльза Велсона, Марти Шавельсон Шаффер та Рити Шавельсон Маргулес. Переїхавши в робітничий район у східному Нью-Йорку, а потім на Брайтон-Біч, вона присвятила себе вихованню дітей і спробам органайзінга домогосподарок.

Цим намагалися займатися і до неї: єврейські домогосподарки в Нью-Йорку бойкотували кошерних м'ясників на знак протесту проти високих цін у перші роки двадцятого століття, а Бруклінський союз мешканців боровся з виселенням. Після вступу до Комуністичної партії, яка не приділяла особливу увагу організації споживачів, Лемліх і Кейт Гітлоу, спробували організувати союз домогосподарок, який би займався не лише проблемами споживачів, але й житлом з освітою. Їх організація також зібрала гроші і організувала допомогу страйкуючим в Пассаїку, штат Нью-Джерсі, під час запеклої страйку 1926 року.

У 1929 році, після того, як Комуністична партія створила Комісію у справах жінок, Лемліх заснувала Об'єднану раду жінок робітничого класу (UCWCW), яка у процесі діяльності відкрила майже 50 філій в Нью-Йорку, а також відділення у Філадельфії, Сіетлі, Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско і Детройті. Організація була сформована з членів Компартії США, але не змушувала безпартійних членів Ради приєднуватися до партії.

UCWCW очолив масовий бойкот м'ясних магазинів на знак протесту проти високих цін на м'ясо в 1935 році, закривши більше 4000 м'ясних магазинів у Нью-Йорку. Страйк став загальнонаціональним, і UCWCW отримав підтримку за межами єврейської та афроамериканської громад, якої він не мав у Нью-Йорку.

У наступні роки UCWCW перейменував себе на Прогресивні жіночі ради (англ. Progressive Women's Councils/PWC) у рамках політики «народних фронтів» того часу. Хоча партія припинила підтримку рад і публікацій, призначених для жінок, в 1938 році, Лемліх продовжувала брати активну участь у роботі PWC і була місцевою лідеркою організації після її приєднання до Міжнародного товариства робітників (англ. International Worker's Order/IWO) у 1940-х роках. Поради організували навіть більш широкі бойкоти проти високих цін у 1948 та 1951 роках, перш ніж звинувачення в залежності від Комуністичної партії підкосили їх на початку 1950-х років. IWO був розпущений штатом Нью-Йорк у 1952 році.

Пізні роки[ред. | ред. код]

Клара Лемліх продовжувала свою діяльність у складі Федерації єврейських жіночих клубів імені Емми Лазарус, збирала кошти для організації «Червоний Маген Давид», протестувала проти ядерної зброї, проводила кампанії за ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй про геноцид, виступала проти війни у В'єтнамі і створила союз з афро-американською жіночою організацією за громадянські права Sojourners for Truth. Лемліх також брала активну участь у діяльності рад безробітних і в створенні Ради Емми Лазарус, яка підтримувала права орендарів у боротьбі проти примусових виселень.

Лемліх залишалася непохитною членкинею Комуністичної партії, засуджуючи суд і страту Розенбергів. Її паспорт був анульований після поїздки до Радянського Союзу в 1951 році. Вийшовши на пенсію в 1954 році, вона довго боролася, щоб її отримати. Після смерті другого чоловіка вона переїхала до Каліфорнії, щоб бути поруч зі своїми дітьми і родичами.

У 1960-х роках, оселившись в єврейському будинку в Лос-Анджелесі, вона переконала його штат організуватися в профспілку, а також приєднатися до бойкоту солідарності з профоб'єднанням Об'єднані сільськогосподарські робітники.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Cohen S. Shavelson, Clara Lemlich (28 March 1886–12 July 1982) // American National Biography Online / S. Ware — [New York]: Oxford University Press, 2017. — ISSN 1470-6229 — doi:10.1093/ANB/9780198606697.ARTICLE.1501411
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Orleck, Annelise. Clara Lemlich Shavelson. Jewish Women's Archive. Архів оригіналу за 21 Червня 2020. Процитовано 11 травня 2014. Clara Lemlich was born in 1886 in Gorodok, Ukraine, to deeply religious parents.
  5. ↑ а б в г Dwyer, Jim (22 березня 2011). Triangle Fire: One Woman Who Changed the Rules. The New York Times. Архів оригіналу за 23 Травня 2012. Процитовано 1 Березня 2020.
  6. ↑ Orleck, Annelise. Clara Lemlich Shavelson. Jewish Women's Archive. Архів оригіналу за 21 Червня 2020. Процитовано 11 травня 2014. By the time the Kishinev pogrom of 1903 convinced her parents to immigrate to the United States, seventeen-year-old Clara was a committed revolutionary.
  7. ↑ Interview with Clara Lemlich « International Ladies’ Garment Workers’ Union. labormovement.blogs.brynmawr.edu. Архів оригіналу за 22 Листопада 2019. Процитовано 30 липня 2017.
  8. ↑ Cornell University - ILR School - The Triangle Factory Fire - Testimonial - Life in the Shop by Clara Lemlich. trianglefire.ilr.cornell.edu. Архів оригіналу за 4 Березня 2020. Процитовано 30 липня 2017.
  9. ↑ Biography:Clara Lemlich. Triangle Fire. PBS: American Experience. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 11 травня 2014. Appalled by these circumstances, Lemlich joined the executive board of a local chapter of the International Ladies' Garment Workers' Union (ILGWU), a relatively new organization gaining momentum in the fight for workers' rights.
  10. ↑ Triangle Shirtwaist Fire - AFL-CIO. www.aflcio.org. Архів оригіналу за 24 Березня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
  11. ↑ November 22, 1909 – Clara Lemlich Launches the Shirtwaist Makers Strike. Legal Legacy (англ.). 22 листопада 2015. Архів оригіналу за 1 Березня 2020. Процитовано 6 січня 2019.
  12. ↑ Clara Lemlich sparks "Uprising of the 20,000". This Week in History. Jewish Women's Archive. Архів оригіналу за 31 Жовтня 2019. Процитовано 11 травня 2014. Thus, in Yiddish, 23-year-old Clara Lemlich addressed a crowd of thousands of restless laborers at New York City’s Cooper Union on November 22, 1909.
  13. ↑ Biography: Clara Lemlich. Triangle Fire. PBS. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 11 травня 2014.
  14. ↑ Clara Lemlich and the Uprising of the 20,000 - The Economic Populist. www.economicpopulist.org. Архів оригіналу за 1 Березня 2020. Процитовано 30 липня 2017.

Література[ред. | ред. код]

  • Shavelson, Clara Lemlich. «Remembering the Waistmakers General Strike», 1909, Ed. by Morris U. Schappes, Jewish Currents (November 1982).
  • Orleck, Annalise. Common Sense and a Little Fire: Women and Working-Class Politics in the United States, 1900—1965, Chapel Hill: University of North Carolina Press 1995.
  • Markel, Michelle. Brave Girl, New York: Balzer + Bray 2013.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клара_Лемліх&oldid=41005587