Їдиш

Їдиш
Поширена в:	Ізраїль, США, Канада, Молдова, Україна, Білорусь, Росія, Румунія, Німеччина, Литва та ін.
Регіон:	Центральна та Західна Європа, Північна Америка
Носії:	рідна мова від 1.8 млн до 3 млн.
Класифікація:	Індо-Європейська  Германська   Західно-германська    Верхньонімецька мова
Офіційний статус
Офіційна:	Єврейська автономна область, Росія Мова національної меншини:  Боснія і Герцеговина  Нідерланди  Польща  Румунія  Швеція  Україна
Регулює:	Де юре не регулюється, де факто регулює YIVO (Дослідницький інститут мови їдиш)
Коди мови
ISO 639-1	yi
ISO 639-2	yid
ISO 639-3	yid — загалом ydd — для східної їдиш yih — для західної їдиш

Їдиш (ייִדיש, також трапляється написання ідиш אידיש) — єврейська мова з групи германських мов, що нею послуговуються переважно євреї ашкеназі (центрально- та західноєвропейські євреї). Мова в сучасній германістиці вважається одним з діалектів німецької мови. Застосовує гебрейську абетку.

Сьогодні їдишем володіє понад як 2 млн. людей, переважно в Європі, Ізраїлі та США. До масового знищення євреїв під час Другої світової війни нею розмовляло 11—12 мільйонів осіб.

Етимологія

Їдиш (мова) — слово з мови їдиш (їдиш jidiš), яке походить від нововерхньонімецької jũdisch «єврейський», пов'язаного з Jude «юдей, єврей», що зводиться через лат. Jũdaeus і грецьке Ίουδαίος до гебрейського Y^ehűdhĩ.
Див. також етимологію: Єврей.

Історія виникнення та розвитку

Їдиш склався на ґрунті верхньонімецьких діалектів у взаємодії з семітським (давньоєврейським) і слов'янським елементами.

Їдиш почав формуватися в XII—XIII століттях, коли ним розмовляли євреї областей навколо річки Рейн. У цей час у різних куточках Німеччини вже були великі єврейські поселення, що їхні мешканці послуговувалися в побуті німецькою мовою з використанням низки давньоєврейських слів і виразів. З давньоєврейської мови до розмовної мови середньоверхньонімецькими діалектами ввійшла також низка словотворчих моделей і службових слів.

Крім того, в мовленні німецьких євреїв рейнських міст і Південної Німеччини, що підтримували тісні стосунки з містами Італії та Франції, побутували також запозичення з романських мов.

Євреї жили переважно в містах, зазвичай в окремих кварталах, жили з ремества, крамарства, лі́карства, підприємництва, фінансових операцій тощо. Внаслідок цього, а також через численні гоніння, євреї часто переїжджали з місця на місце, осаджуючи нові селища. У мовленні євреїв відмінності місцевих німецьких діалектів стиралися набагато швидше, ніж у мовленні німців, переважна маса котрих мешкала в селах феодально подрібненої країни. У справі зближення діалектів значним був чинник друкарства, що набуло в євреїв значного розвитку. Зацікавлені в найширшому розповсюдженні своїх видань, автори й видавці прагнули уникати діалектних висловів або супроводжували їх перекладом іншими діалектами.

Виходячи з цього, їдиш (що раніше називався «їдиш-тайч», «івре-тайч») став різнитися від німецьких говірок не лише наявністю семітизмів, але й своєрідною інтеграцією германських слів, граматичних форм і низки фонетичних особливостей, що стало найважливішою спонукою для самостійного розвитку мови. Цей процес був складний і тривалий. Почався він у Німеччині, а продовжився в слов'янських і деяких інших країнах.

Шляхи розвитку їдишу й німецької мови особливо стали розходитися з XVI століття. Значні групи євреїв осідали на теренах Польщі, Литви, Галичини, Поділля, Волині та деяких містах Білорусі. Відбувалося подальше змішування єврейських говірок, посилився вплив давньоєврейської та слов'янських мов, згодом виникли нові територіальні діалекти їдишу, котрі сприяли самостійному розвиткові літературної мови — нового їдишу, що виник на ґрунті цих діалектів.

З другої половини XVIII століття на теренах Західної Європи їдиш поступово витісняється місцевими літературними мовами, але натомість він зберігається й надалі розвивається в Польщі, Литві, Білорусі, Україні, Молдові, Румунії, де було зосереджене компактне єврейське населення.

Наприкінці XVIII й на початку XIX століття починається новий етап розвитку мови їдиш. Він пов'язаний з поширенням ідей Просвітництва (Гаскали), світської освіти й літератури, зрозумілої народові. Значний внесок у зближення літератури з живим мовленням народу зробили просвітники М. Левін (Лефін), Х. Гурвіц, І. Аскельфельд та інші.

У 30-ті роки XVIII серед українських євреїв виникає релігійно-містичний рух хасидизм. Його прибічники також удалися до використання народних говірок для проповідування хасидизму. Елементи, що раніше мали грубу конотацію чи вважалися нелітературними, широким потоком вливаються в писемність і літературну мову. Значно зросла кількість слов'янізмів у мові їдиш.

Від середини XIX століття разом з українськими, польськими, російськими та іншими лексемами та словоформами до їдишу проникає велика кількість інтернаціоналізмів. Усе це призвело до збагачення мови, але також і до невиправданого запозичення викривлених німецьких слів, невдалого калькування з російської та польської мов.

Засновник класичної літератури їдишу Ш.-Я. Абрамович (Менделе Мойхер-Сфорім) мусив чимало попрацювати над очищенням мови від зайвих форм, надаючи їй більшої виразності й краси. Багато зробили в цьому напрямі Шолом-Алейхем і Перец. Друга половина XIX століття характеризується збагаченням і розвитком їдишу.

Теорія слов'янського походження

У 1991 році професор мовознавства Тель-Авівського університету Пол Векслер на основі дослідження структури й словника їдишу висунув гіпотезу, що зараховує їдиш до групи слов'янських мов, а не германських. Пізніше, в книжці «Ашкеназійські євреї: слов'яно-тюркський народ у пошуках єврейської ідентифікації» Векслер запропонував переглянути всю теорію походження ашкеназів — східноєвропейського єврейства, шо використовувало їдиш. Він розглядає їх не як нащадків вихідців з Близького Сходу, а як місцевий європейський народ, що походить від нащадків західних слов'ян — лужицьких сорбів, полабів та ін. Пізніше Векслер долучив до числа можливих предків східноєвропейських євреїв також хазарів і численних слов'ян, що жили в Київській Русі в IX—XII століттях.

Теорія Векслера не мала широкої підтримки в науковому співтоваристві, але його висновки багато що змінили в германоцентричних поглядах теорії походження мови їдиш. Останнім часом багато дослідників відкидають «рейнську гіпотезу» походження їдишу й разом з Векслером вважають, що їдиш склався на слов'янських землях у Богемії та на Дунаї і роль слов'янської складової значніша, аніж вважалось досі.

Абетка

Буква	Вимова	Назва
א	—	штумер алеф
אַ	а	пасех алеф
אָ	о	комец алеф
ב	б	бейс
בֿ	в	вейс
ג	ґ	ґімл
ד	д	далед
ה	г	гей
ו	у	вов
וּ	у	мелупн вов
ז	з	заєн
ח	х	хес
ט	т	тес
י	й, і	юд
יִ	і	хірек юд
כּ	к	коф
כ ך	х	хоф, ланґер хоф
ל	л	ламед
מ ם	м	мем, шлос мем
נ ן	н	нун, ланґер нун
ס	с	самех
ע	е	аїн
פּ	п	пей
פֿ ף	ф	фей, ланґер фей
צ ץ	ц	цадек, ланґер цадек
ק	к	куф
ר	р	рейш
ש	ш	шін
שׂ	с	сін
תּ	т	тоф
ת	с	соф

Букви, назви яких написано зі словом "ланґер", пишуться тільки в кінці слова.

Буквосполучення (Диграфи)

буква	звучання	назва
װ	в	цвей вовн
זש	ж	заєн-шін
טש	ч	тес-шін
ױ	ой	вов-юд
ײ	ей	цвей юдн
ײַ	ай	пасех цвей юдн

Приклад

«Заповіт» Т. Шевченка їдишем (переклав Давид Гофштейн)

צװאה אַז כ׳װעל שטאַרבן, איר באַהאַלטן זאָלט די בײנער מײַנע צװישן ברײטע מילדע סטעפּעס ,אין מײַן הײם אוקראַיִנע ,די ברײטפּאָלעדיקע לאָנקעס בערג און דניעפּר דער גרױסער זאָלן זען זיך – ס׳זאָל זיך הערן, .װי ער רעשט, דער רױשער װעט אַ טראָג טאָן פֿון אוקראַיִנע בלוט פֿון שׂונאס גלידער ביז צום ים דעם בלױען, – דעמאָלט – װעל איך באַרג און נידער אַלץ פֿאַרלאָזן און זיך לאָזן ביז די הימלען טראָגן – לױבגעזאַנגען. און ביז דעמאָלט .כ׳קאָן קײן גאָט פֿאַרמאָגן ,מיך באַהאַלט, שטײט אױף מיט צאָרן ,קײטן רײַסט מיט פֿײַער און מיט שׂונאס בײזע בלוטן !רײַך באַשפּרענקט די פֿרײַהײט אין געזינד אין גרױסן, נײַעם מיט אַ פֿרײַען װילן ניט פֿאַרגעסט אױך מיך דערמאַנען .מיט אַ װאָרט אַ שטילן

Джерело: Українська бібліотека

Джерела

• Фалькович Е. Бесіди про єврейську мову // Советіш геймланд. — 1974. — № 1. [мовою їдиш].
• Широких К., Кержнер А., Файнер М. Маме-лошн (Рідна мова). Посібник із вивчення мови їдиш. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2007. — 88 с.