Клаус Шенк фон Штауффенберґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Клаус Шенк фон Штауффенберґ
нім. Claus Schenk Graf von Stauffenberg
Клаус Шенк фон Штауффенберґ
Клаус Шенк фон Штауффенберґ
Народився 15 листопада 1907(1907-11-15)
Німецька імперія Німецька імперія Єттінген
Помер 21 липня 1944(1944-07-21) (36 років)
Берлін
Країна Третій Рейх Третій Рейх
Звання полковник Вермахту
Нагороди
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу

Клаус Шенк фон Штауффенберґ (нім. Claus Schenk Graf von Stauffenberg), повне ім'я Клаус Філіпп Марія Шенк фон Штауффенберґ (*15 листопада 1907, Єттінген, Баварія[1] — †21 липня 1944, Берлін) — полковник Вермахту, граф. Учасник змови 20 липня 1944 року (відомої як операція Валькірія) проти Адольфа Гітлера. Втратив на війні праву руку, око і два пальці лівої руки.

Походження[ред.ред. код]

Уродженець Швабії. Мав двох братів: Бертольда та Александра. Належав до одного з найстаріших та найшляхетніших східно-німецьких родів.[2] Батько Клауса — Альфред Шенк Граф фон Штауффенберґ, останній оберхофмаршал Королівства Вуртемберг. Мати — Кароліна з дому Укскулл-Гілленбранд. Серед предків Штауффенберґа кілька славних прусаків, зокрема Август фон Гнейсенау. Його прізвище пов'язане з місцевістю родового маєтку: горою та замком Штауффен Берґ. У молоді роки Клаус фон Штауффенберг належав до кола Стефана Георге й залишався учнем видатного поета протягом усього життя.

Служба у війську[ред.ред. код]

Будучи яскравим студентом, у дев'ятнадцять років Штауффенберг став офіцером-курсантом. Клаус закінчив гімназію і у 1926-му розпочав службу у війську. У 1938-му році скінчив академію Генерального штабу у чині ротмістра та приєднався до Генерального штабу в якості офіцера-інтенданта у складі 1-ї легкої дивізії генерала Еріха Хофнера, що в листопаді 1939 року була перейменована у шосту танкову дивізію. У 1940-му році отримав призначення до Генерального штабу сухопутних військ, де прослужив до 1943 р. Декілька разів вирушав на східний фронт в якості інспектора.[3] На початку Другої світової війни Штауффенберг був офіцером Баварського кавалерійського полку, брав участь в окупації Судетської області Чехословаччини, у польській та французькій кампаніях. У лютому 1943 р. був призначений начальником штабу 10-ї танкової дивізії у Північний Африці, що входила до складу Африканського корпусу фельдмаршала Ервіна Роммеля. 7 квітня того ж року отримав поранення під час атаки американських винищувачів, що обстріляли його автомобіль. Два місяці пролежав у шпиталі з тяжкими пораненнями: втратив праве око, праву долоню та два пальці на лівій долоні,[4] також отримав ушкодження коліна та вуха. Незважаючи на тяжке каліцтво вже у вересні 1943 року повернувся до війська. У червні 1944 року отримав звання полковника та посаду у штабі сухопутних військ, де керував розподіленням поповнення армії. Неодноразово зустрічався із фюрером, доповідав про ситуацію із резервними військами.

Заколот[ред.ред. код]

Участь у змові[ред.ред. код]

До участі в русі опору Клауса підштовхнув його дядько Ніколаус Граф фон Укскулл-Гілленбранд. Однак сам Клаус вважав, що після успішного походу німецької армії до Польщі у 1939 році, говорити про усунення Гітлера було зарано.[5] Однак пізніше, отримавши тяжкі поранення в Тунісі та згодом після цього повернувшись до армії, Штауффенберг усвідомив, що Гітлер веде Німеччину до катастрофи. Бажаючи врятувати країну від ганьби та безчестя, він приєднався до учасників змови проти фюрера. Спершу Штауффенберґ не мав можливості розбудовувати конспіративну мережу. Однак після підвищення до звання полковника Клаус опинився у Головному Штабі Збройних Сил, що розташовувався на Бендлерштрассе в Берліні. Тоді одним з його начальників був генерал Фрідріх Ольбріхт — заприсяжений член руху опору. У Головному Штабі розпочалась таємна підготовка. Члени руху опору мали намір втілити у життя план «Валькірія», що мав дозволити Головному Штабові Збройних Сил взяти під свій контроль Рейх у випадку заворушень. За реалізації цього плану зв'язок з найвищим командування армії мав би бути заблокований. За іронією долі цей план був схвалений Адольфом Гітлером і мав стати ключовим заходом для позбавлення фюрера влади. Участь Штауффенберґа у змові покладала на нього наступні функціональні обов'язки: постійно перебувати у Головному Штабі Збройних Сил, телефоном координувати дії військових на території цілого Рейху з метою проведення швидких арештів очільників політичних організацій, таких як Служба Безпеки та Гестапо. Він був єдиним заколотником, що мав постійний доступ до Гітлера під час його зустрічей зі старшинами. Клаус погодився особисто виконати замах на фюрера. Замах відбувся у бараку для нарад у штабі найвищого військового керівництва — Вовчому Лігві 20 липня 1944 року.

Заколот[ред.ред. код]

На 20 липня 1944 року була запланована чергова нарада, присвячена ситуації на фронтах. До цього моменту учасники змови генерал-майор Геннінг фон Тресков та його підлеглий майор Йоахім Кун, за освітою військовий інженер, підготували для замаху дві вибухівки та вмонтували їх у портфель Штауффенберга. Встановити детонатори і таймер мав сам Штауффенберг безпосередньо перед замахом. Клаус фон Штауффенберг був запрошений до польової ставки Верховного командування німецької армії «Вольфшанце» неподалік Растенбургу, що у Східній Пруссії, де він повинен був зробити доповідь щодо формування резервних частин. Виклик на нараду завізував генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, керівник Верховного командування вермахту та головний радник Гітлера з військових питань. Перед тим як вилетіти до ставки фюрера, Клаус фон Штауффенберг зустрівся зі своїм братом Бертольдом та мовив наступне: «хто знайде в собі мужність зробити це, увійде в історію як зрадник, але якщо він відмовиться це зробити, то буде зрадником перед власним сумлінням».

Штауффенберґ прибув на місце разом зі своїм ад'ютантом Вернером фон Хафтеном. Обидва попрямували до будівлі поблизу бараку. Там, посилаючись на каліцтво, полковник мав перевдягнутись. Клаус встиг активувати та поставити до особистого портфелю лише один пакунок вибухівки. Невдовзі до приміщення спробував зайти інший старшина, кваплячи полковника Штауффенберґа на нараду, що вже розпочалась. Зважаючи на ці події в портфелі опинилась лише одна вибухівка. Переступивши поріг бараку, де вже відбувалась нарада Адольфа Гітлера зі старшинами, Клаус поставив портфель із вибухівкою під стіл недалеко від фюрера і швидко залишив приміщення, посилаючись на невідкладний телефонний дзвінок.[6] Під час наради один з її учасників перечепився через портфель. Старшина підняв його з підлоги та поставив за ніжку дубового столу, подалі від Гітлера. Штауффенберґ, залишаючи на авто місце замаху, помітив потужний вибух, який ствердив його в думці, що жоден з учасників наради не лишився живим. У наслідок вибуху загинуло чотири особи, чимало старшин отримали поранення, Гітлер зазнав легких опіків.

Чимале значення відіграв сам будинок, в якому відбувся замах. Штауффенберг розраховував, що нарада проходитиме в одному з підземних бункерів. Але через сильну спеку незадовго до наради місце останньої змінили. Учасники наради перейшли до окремого бараку з великими розчахнутими вікнами замість герметично закритого бетонованого бункера. Відтак на момент вибуху хвиля знесла дерев'яний дах, що значно послабило вибухову потенцію заряду. Якби вибух відбувся у мурованому бункері, як це було заплановано учасниками замаху, Гітлер та старшини мали б загинути від шаленого тиску, спричиненого вибухом бомби навіть невеликої потужності.

Кульмінація[ред.ред. код]

Штауффенберґ та його ад'ютант Вернер фон Хафтен швидко залишили Вовче Лігво та вирушили на місце, з якого вони мали відлетіти до Берліна літаком Heinkel He 111.[7][8] Будучи впевненим, що замах пройшов успішно, Штауффенберг приїхав до Растенбургу і звідти вилетів у Берлін, де повідомив генералу Фрідріху Ольбріхту, що Гітлер мертвий, і став наполягати на приведенні в дію плану «Валькірія». Однак командуючий резервом сухопутних військ генерал-полковник Фрідріх Фромм, який повинен був підписати план, вирішив сам пересвідчитися в загибелі Гітлера та зробив дзвінок до ставки. Дізнавшись про провал змови, він відмовився від участі в ній, за що і був заарештований учасниками. Намагаючись втілити свій план, Штауффенберг особисто телефонував командирам частин та з'єднань у Німеччині та на окупованих територіях, переконуючи їх виконувати накази нового керівництва — генерал-полковника Людвіга фон Бека та генерал-фельдмаршала Віцлебена — та провести арешти офіцерів СС та гестапо. Однак в результаті кваплення та невпевнених дій змовників вони не змогли виконати запланованого, не встановили контроль над стратегічними пунктами в столиці. В результаті вже ввечері батальйон охорони військової комендатури Берліна, що зберігав вірність фюрерові, контролював основні будівлі в центрі Берліна, а ближче до півночі захопив будівлю штабу резерву сухопутних військ на Бендлерштрассе.

Клаус довідався про невдалий замах лише по приземленню у Берліні. Гітлер виступив по радіо і спростував чутки про свою смерть. Клаус фон Штауффенберг, його брат Бертольд та інші змовники були схоплені. Генерал-полковник Фромм, якого було випущено з-під арешту, негайно розпочав засідання військового суду й оголосив смертний вирок п'ятьом учасникам опору, серед яких був і Штауффенберг.

Страта[ред.ред. код]

Генерал Фрідріх Фромм, командувач Резервної Армії, наказав заарештувати заколотників, оголосив смертний вирок Фрідріху Ольбріхту, Клаусу фон Штауффенберґу, Альбрехту Мєрц фон Квірнхайму та Вернеру фон Хафтену за зраду вітчизні.[9] Вирок був спішно винесений засіданням військового трибуналу, який складався з самого Фромма та його підлеглих:

« Іменем Фюрера військовий трибунал, очолений мною, оголосив вирок: полковник фон Мєрц, генерал Ольбріхт, полковник, ім'я якого не будемо згадувати, та сержант фон Хафтен засуджені до смертної кари  »

[10][11][12]

У заарештованих було відібрано зброю, за винятком Людвіка Беха, котрому дозволили залишити пістолет «для приватних цілей».[13] Засуджуючи заколотників до смертної кари Фрідріх Фромм намагався згладити свій власний слід в цій історії.[14] Сам Фромм, з наказу Гімлера, був заарештований на день пізніше страти заколотників. Присуд смерті, що його виніс Народний судовий трибунал було виконано 19 березня 1945 року.[15] Засуджені Фроммом до смертної страти заколотники були розстріляні на смертному плацу Бендлерблоку.[16] Розстріляні були: Фрідріх Ольбріхт, Клаус фон Штауффенберґ, Альбрехт Мєрц фон Квірнхайм та Вернер фон Хафтен. Клаус Шенк фон Штауффенберґ в останні секунди життя вигукнув: «Хай живе священна Німеччина!».[17][18]

Під час страти ад'ютант Вернер фон Хафтен заступив собою фон Штауффенберґа, який загинув декількома хвилинами пізніше.[19]

Генерал Людвіг Бех здійснив невдалу спробу самогубства.[20] Фромм віддав наказ добити Беха.[21]

Фромма мучили докори сумління через страту своїх приятелів-конспіраторів. Відтак задля полегшення моральних страждань він віддав наказ поховати їх з належними військовими почестями. До трун страчених воїнів навіть поклали відзнаки та медалі. Однак вже наступного дня тіло фон Штауффенберґа було викопано, відзнаки були відібрані, а рештки тіла спалені.

Старший брат Клауса фон Штауффенберґа, Бертольд Граф Шенк фон Штауффенберґ, який також був центральною фігурою в русі опору, був невдовзі страчений через повішення.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Одразу після закінчення війни учасники змови в Німеччині, в тому числі й Клаус фон Штауффенберг, тривалий час вважалися зрадниками. Це було наслідком того, що під час судових засідань їх піддавали публічній ганьбі та приниженням.

Невдовзі по війні Бендлерблок став місцем вшанування пам'яті учасників німецького антинацистського руху спротиву. Тепер тут експонується понад 5000 світлин та документів, які розповідають про діяльність руху опору в період панування Адольфа Гітлера. На самому плацу, де стратили німецьких офіцерів, тепер збудовано меморіал: плити з іменами героїв та символічний пам'ятник молодій людині із зв'язаними руками.

20 липня у сучасній Німеччині оголошено днем жалоби. В цей день щорічно проводяться урочисті заходи. На місці страти фон Штауффенберга та його прибічників проводиться прийняття присяги військовослужбовцями, а з 2004 року за Клаусом фон Штауффенбергом був офіційно закріплений статус героя Опору.

На його честь також названо астероїд 8171 Штауффенберґ[22].

У кінематографі[ред.ред. код]

Кадр з фільму The Plot To Kill Hitler
  • Змова проти Гітлера (The Plot To Kill Hitler) (Югославія — США, 1990; режисер: Лоуренс Шіллер (Lawrence Schiller); автор сценарію: Стівен Елкінс (Steven Elkins); у головних ролях: Бред Девіс (Brad Davis), Мадолін Сміт Осборн (Madolyn Smith Osborne), Хельмут Грім (Helmut Griem), Айан Річардсон (Ian Richardson) та ін.) — історичне відтворення спроби кількох німецьких вищих офіцерів командування вбити Адольфа Гітлера та взяти під свій контроль уряд Третього Рейху. Під час зйомок фільму була допущена неточність: під час перегляду сцени таємної нічної зустрічі фельдмаршала Ервіна Роммеля (Хельмут Грім) та Клауса фон Штауффенберга (Бред Девіс) на уніформі Роммеля можна побачити Нагрудний знак ближнього бою. Насправді Роммель цю нагороду не отримував. Фільм було випущено 30 січня 1990 року в США.
  • Штауффенберг (Stauffenberg) (Німеччина, 2004; автор сценарію і режисер: Джо Байєр (Jo Baier); у головних ролях: Себастьян Кох (Sebastian Koch), Ульріх Тукур (Ulrich Tukur), Крістофер Бухгольц (Christopher Buchholz) та ін.) — прем'єра кінострічки відбулась 25 лютого 2004 року в Німеччині. За сюжетом, після першої атаки літака в північноафриканській пустелі новий офіцер, з яким у Штауффенберга одразу зав'язалася дружба, був убитий у вантажівці зв'язку. Штауффенберг настільки обурений подією, що бере рамку з фотографією Адольфа Гітлера та кидає її на підлогу. У наступній сцені автомобіль Штауффенберга тягне машину неназваного генерала, який дає Штауффенбергові деякі заключні рекомендації. Традиційний золотий візерунок на червоному комірі генерала проведений не в ту сторону, а пов'язка, що має бути на лівій руці, знаходиться справа.
  • Операція «Валькірія» (Valkyrie) (США — Німеччина, 2008; режисер: Брайан Сінгер (Bryan Singer); автори сценарію — Крістофер Маккуоррі (Cristopher McQuarrie), Натан Александр (Nathan Alexander); у головних ролях: Том Круз (Tom Cruise), Кеннет Брана (Kenneth Branagh), Том Уїлкінсон (Tom Wilkinson) та ін.). За основу кінострічки було взято фільм The Plot To Kill Hitler (1990). В процесі зйомок була допущена неточність: під час перестрілки в коридорах будівлі, що відбувалася перед арештами, можна почути дзвін на кам'яній підлозі, при цьому гільзи не викидаються. Фільм вийшов 25 грудня 2008 року в США.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Курт Финкер. Заговор 20 июля. Дело полковника Штауффенберга. — М. Изд. «Прогресс», стр.25 (рос.)
  2. Niektóre źródła podają, iż miał czworo rodzeństwa. Oprócz urodzonych w 1905 bliźniaków Bertholda i Alexandra miał brata bliźniaka Konrada, zmarłego następnego dnia po narodzinach. Por. Nina Schenk, Hrabina von Stauffenberg — Portret, wyd. Świat Książki, 2009, s. 146. (пол.)
  3. Валерий Бердяев. Клаус Шенк ФОН ШТАУФФЕНБЕРГ (рос.)
  4. Ian Kershaw: Hitler. 1936–1945 Nemesis. W.W. Norton&Comapny Ltd., 2001, s. 668. ISBN 0-393-04994-9. (англ.)
  5. Nina Schenk, Hrabina von Stauffenberg — Portret, wyd. Świat Książki, 2009, s. 70 (пол.)
  6. Владимир Тимофеевич Рощупкин. Перебитые крылья «Валькирии» (рос.)
  7. Stauffenberg, Claus Philip Maria Schenk (фран.)
  8. Oswald Bauernschubert. Einer der Letzten, die Stauffenberg lebend sahen (нім.)
  9. Harry Horstmann: Operation Walküre: Claus Schenk Graf von Stauffenberg. Books on Demand, 2008, s. 198. ISBN 3-8370-6295-3. (нім.)
  10. Peter Hoffmann: The history of the German resistance, 1933–1945. McGill-Queen's Press — MQUP, 1996, s. 507. ISBN 0-7735-1531-3. (англ.)
  11. Peter Hoffmann: Stauffenberg: a family history, 1905–1944. McGill-Queen's Press, 2008, s. 277. ISBN 0-7735-2595-5. (англ.)
  12. Тут довільно перекладено з англійської: In the name of the Führer a court martial convened by me has pronounced sentence: Colonel von Mertz, General Olbricht, the Colonel whose name I will not mention, and Lieutenant von Haeften are condemned to death.
  13. Peter Hoffmann: The history of the German resistance, 1933–1945. McGill-Queen's Press — MQUP, 1996, s. 507. ISBN 0-7735-1531-3. (англ.)
  14. Robert S. Wistrich: Who's who in Nazi Germany. Routledge, 2001, s. 69. ISBN 0-415-26038-8. (англ.)
  15. Robert S. Wistrich: Who's who in Nazi Germany. Routledge, 2001, s. 69. ISBN 0-415-26038-8. (англ.)
  16. Peter Hoffmann: Stauffenberg: a family history, 1905–1944. McGill-Queen's Press, 2008, s. 277. (англ.)
  17. Peter Hoffmann: Stauffenberg: a family history, 1905–1944. McGill-Queen's Press, 2008, s. 277. (англ.)
  18. Довільний переклад з німецької: Es lebe das heilige Deutschland.
  19. Peter Hoffmann: The history of the German resistance, 1933–1945. McGill-Queen's Press — MQUP, 1996, s. 507. ISBN 0-7735-1531-3. (англ.)
  20. Harry Horstmann: Operation Walküre: Claus Schenk Graf von Stauffenberg. Books on Demand, 2008, s. 198. ISBN 3-8370-6295-3. (нім.)
  21. Peter Hoffmann: The history of the German resistance, 1933–1945. McGill-Queen's Press — MQUP, 1996, s. 507. ISBN 0-7735-1531-3. (англ.)
  22. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]