Heinkel He 111

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Heinkel He 111
Bundesarchiv Bild 101I-343-0694-21, Belgien-Frankreich, Flugzeug Heinkel He 111.jpg
Heinkel He 111H
Тип середній бомбардувальник
Розробник Heinkel Flugzeugwerke
Головний конструктор Ернст Гайнкель
Перший політ 24 лютого 1935
Кінець експлуатації 1945 (Люфтваффе)
1958 (Іспанія)[1]
Статус не експлуатується
Основні експлуатанти Люфтваффе
Роки виробництва 1935–44
Вироблено 32 прототипи
12 цивільних літаків
808 до війни
5,656 літаків (1939–45)
Загалом: 6,508.[2]
Варіанти CASA 2.111

Heinkel He 111 — німецький літак розробили Зігфрід і Вальтер Гюнтери на початку 1930 в порушення Версальських домовленостей. Часто описується як «Вовк в овечій шкурі»,[3][4] видавався за вантажний літак, але його призначенням було забезпечити Люфтваффе швидким середнім бомбардувальником.

Можливо найупізнаваний німецький бомбардувальник через своєрідний, засклений «ніс-теплицю» у формі кулі, літак був головним і найчисленнішим бомбардувальником Люфтваффе під час ранніх стадій Другої світової війни. Він непогано проявив себе під час битви за Британію, коли проявилося його слабке захисне обладнання, відносно низька швидкість і низька маневровість.[4] Менше з тим, він довів здатність наносити значну шкоду. Із продовженням війни He 111 використовували для різних типів завдань на кожному фронті європейського театру бойових дій. Як стратегічний бомбардувальник під час битви за Британію, як торпедоносець під час битви за Атлантику і як середній бомбардувальник і вантажний літак на Західному, Східному і Середземноморському фронті.

Незважаючи на постійні покращення, Heinkel He 111 застарів під час останнього етапу війни. Його планували замінити проектом Люфтваффе бомбардувальник B, але затримки і зрештою скасування проекту примусили Люфтваффе продовжити використання He 111 до завершення війни. Виробництво припинили в 1944, в той час перевагу віддали винищувачам. Після зникнення німецьких бомбардувальних сил, He 111 слугував як транспорт.[4]

Дизайн Хейнкеля використали після війни в іспанському CASA 2.111. Іспанія отримала партію He 111H-16s в 1943 відповідно до угоди щодо ліцензійного виробництва іспанської версії. Конструкція значно різнилась лиш в силовій установці. Нащадки літака продовжували служити до1973.

Проектування і розробка[ред.ред. код]

Проектні рішення[ред.ред. код]

Heinkel He 111 в польоті

Після поразки у першій Світовій війні, згідно з Версальськими угодами Німеччині заборонили створювати ВПС. Озброєння Німеччини розпочалось в 1930х і спочатку трималось в таємниці, бо порушувало Угоди. Так і початкова розробка віськових бомбардувальників маскувалось під розробку цивільних вантажних літаків.

На початку 1930х Ернст Гайнкель вирішив збудувати найшвидший у світі пасажирський літак, така ціль була скептично сприйнята німецькою літакобудівною промисловістю, а ткакож політичним керівництвом. Гайнкель довірив розробку Зігфріду і Волтеру Гюнтерам. В червні 1933 Альберт Кессельрінг відвідав офіс Гайнкеля.[5] Кессельрінг був головою адміністрації Люфтваффе: на той час Німеччина не мала державного міністерства авіації лише комісаріат, Luftfahrtkommissariat.[5] Кессельрінг сподівався створити нові повітряні сили поза межами ВПС у Рейхсвері[5] і переконав Гайнкеля перенести своє виробництво з Вармунде в Росток і перейти до масового виробництва із 3,000 робітниками, які б займались випуском першого He 111. Гайнкель почав новий проект для цивільного використання на відповідь до нових американських зразків Lockheed 12, Boeing 247 і Douglas DC-2.[5]

Одномоторний Heinkel He 70 Blitz («Блискавка») зійшов з конвейєра 1932 і зразок почав негайно бити рекорди. В його звичайній версії на чотири пасажири його швидкість сягала 380 km/h (230 mph), обладнаний 447 kW (600 hp) двигуном BMW VI.[6] Еліптичні крила, які Гюнтери вже використовували в спортивному літаку Bäumer Sausewind до свого доєднання до Гейнкеля стали властивістю, яку використовували багато наступних розробок. Рішення привернуло увагу Люфтваффе, яке шукало літак з подвійними бомбардувально-вантажними можливостями.[7]

He 111 є двомотрним різновидом Blitz'а, він успадкував багато рис попередника, включно з поєднанням еліптичного крила з інвертованим крилом типу «чайка» і часто звався як Doppel-Blitz («Подвійний блискавка»). Коли Dornier Do 17 замінив He 70, Гайнкель потребував двомоторний дизайн у відповідь своєму супернику.[6] Гайнкель витратив 200,000 годин на його розробку.[8] Довжина фюзеляжу збільшилась до трохи більше 17.4 м (з 11.7 м) і розмах крил до 22.6 м (з 14.6 m).[6]

«Вівця»: ранні цивільні варіанти[ред.ред. код]

He 111C[ред.ред. код]

Першим прототип, He 111 V1 (W.Nr. 713, D-ADAP), вперше злетів 24 лютого 1935.[9] За ним з'явились обладнані для цивільних потреб V2 і V4 в травні 1935. V2 (W.Nr. 715, D-ALIX) використовував бомбову нішу як чотиримісний відсік для курців, з іще шістьма сидіннями позаду них у хвості фюзеляжу. V2 заступив на службу в Deutsche Luft Hansa 1936, разом із шістьма іншими новопобудованими літаками відомими під версією He 111C.[10] He 111 V4 був відкритий для закордонної преси 10 січня 1936.[10] Нацистська пропаганда роздула його характеристики, заявивши максимальну швидкість 400 км/г, насправді вона становила близько 360 км/г.[11] He 111 C-0 став комерційним різновидом і взяв форму прототипу V4. Перша машина була призначена D-AHAO «Dresden». Була обладнана двигуном BMW VI і її льотова дальність становила (в залежності від ємності баків) від 1,000 км до 2,200 км[11], а максимальна швидкість 310 км/г.[12] Розмах крил C серії становив 22.6 м.[12] Розмір фюзеляжа становив 17.1 м у He 111 V1, але змінився в C до 17.5 м. Jumo 205 дизельна силова установка замінила BMW VI. Попри це, максимальна швидкість коливалась у межах 220–240 км/г. Вона злегка збільшилась із використанням двигуна BMW 132.[12]

Головна проблема полягала в силових установках. He 111 споряджався BMW VI двигуном із глікольним охолодженням. Німецька авіація потерпала від нестачі двигунів з потужністю більшою ніж 600 кінських сил.[13] Двигуни належної якості передавались для потреби військовиків, Luft Hansa вимушена була покладатись на BMW VI або 132s.[12]

He 111G[ред.ред. код]

He 111G був покращеною версією і мав багато відмінностей від попередника. Для спрощення виробництва вирівняли провідну частину крила, як у версії бомбардувальника. Вибір двигунів був таким BMW 132, BMW VI, DB 600 і DB601A.

He 111G був найпотужнішою як і найшвидшою комерційною версією.[14] G-0 отримав BMW VI 6.0 ZU. Подальші варіанти отримували різні двигуни. Наприклад, G-3 споряджався BMW 132. G-4 був обладнаний DB600G, в G-5 отримав DB601B з найвищою швидкістю 410 км/г. На початку 1937 року, вісім G варіантів несли службу в Luft Hansa. Найбільша кількість He 111s на службі в Luft Hansa становила 12. He 111 діяв по всій Європі та літав до Південної Африки. Комерційні розробки припинились на He 111G.[14]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Cruz Air Enthusiast September/October 1998, p. 35.
  2. Nowarra 1980, p. 233.
  3. Heinkel He 111. Network Projects Production. 1993.
  4. а б в Mackay 2003, p. 7.
  5. а б в г Nowarra 1980, p. 26.
  6. а б в Mackay 2003, p. 8.
  7. Mackay 2003, p. 9.
  8. Regnat 2004, p. 26.
  9. Dressel and Griehl 1994, p. 32.
  10. а б Nowarra 1980, p. 30.
  11. а б Regnat 2004, p. 14.
  12. а б в г Regnat 2004, p. 17.
  13. Nowarra 1980, p. 28.
  14. а б Regnat 2004, p. 21.