Генріх Гіммлер
Ге́нріх Гі́ммлер (нім. Heinrich Himmler; *7 жовтня 1900, Мюнхен — †23 травня 1945), один з головних політичних і військових діячів нацистської Німеччини, Рейхсфюрер СС.
Дитинство і юність [ред.]
Народився 7 жовтня 1900 р. в Мюнхені у сім'ї баварського вчителя, таємного радника по відомству освіти Гебхарда Гімлера. Крім нього, в родині було ще два брати: старший Гебхард і молодший Ернст. Згідно з сімейною легендою, брати Генріха Гімлера були технократами, далекими від політики, однак у 2005 році його внучата племінниця Катрін Гімлер випустила книгу про нього і його братів з жорсткою критикою нацизму, де показала, що це далеко не так.
Своє ім'я отримав на честь покровителя сім'ї Віттельсбахського принца Генріха, шкільним вчителем якого був Гімлер-старший. Принц погодився стати хрещеним батьком і опікуном свого тезки.
Маючи такого знатного покровителя, Гімлер з дитинства мріяв про те, що стане полководцем переможної армії. Спочатку він хотів вступити на службу в військово-морський флот, але його не взяли через короткозорість. Тоді він вирішив служити в сухопутних військах. Щоб Гімлер зміг піти на службу, його батько звернувся по допомогу до своїх високопоставлених покровителів. Незабаром було отримано позитивну відповідь Управління двору:
Банкірський дім «І. Н. Оберндерфер», Сальваторштрассе, 18, уповноважений перерахувати вам 1000 рейхсмарок з 5% воєнної позики. Прийміть цю суму як дар вашому синові Генріху від його хрещеного батька — що раптово пішов від нас його королівської високості принца Генріха.
Наприкінці 1917 року Гімлер був зарахований у 11-й піхотний полк «Фон дер Танн». Після піврічної початкової підготовки в Регенсбурзі Гімлер проходив навчання в школі підпрапорщиків у Фрайзінгу (з 15 червня до 15 вересня), потім з 15 вересня до 1 жовтня — на кулеметних курсах в Байройтi, а через два місяці демобілізувався. Попри те, що Гімлер не зміг взяти участь у бойових діях, згодом він розповідав про свої «фронтові подвиги».
Кар'єра [ред.]
Збирався стати професійним офіцером, але після закінчення військового училища на фронт не потрапив, бо на той час 1-а світова війна вже закінчилась. Гімлер вступив до одного з найчисельніших підрозділів «Корпусу добровольців». Потім вчився на сільськогосподарському факультеті Технічного інституту в Мюнхені, де зблизився з націоналістично настроєними ветеранами 1-ї світової війни. Під час «Пивного путчу» 1923 р. Гімлер був прапороносцем, ніс т. зв. «бойовий стяг рейху». Деякий час він був секретарем Грегора Штрассера — лідера соціалістичного крила нацистської партії. В серпні 1925 р. Гімлер вступив у відновлену Гітлером НСДАП і був призначений гауляйтером Баварії. В 1928 р. Гімлер одружився з дочкою прусського землевласника Маргарет Боден, яка була старшою за нього на сім років.
6 січня 1929 р. за розпорядженням Гітлера Гімлер став рейхсфюрером СС. Створюючи свій «чорний орден», Гімлер намагався зробити його продовжувачем середньовічних традицій лицарства і надати йому відповідні атрибути: срібні персні з зображенням черепа, почесні мечі, рунічну символіку і т. д. Ним був розроблений містичний ритуал вступу до СС, присвоєння чергових звань і навіть рекомендація членам СС одружуватись зі «зразковими дружинами». Згідно з інструкцією, вони повинні були мати нордичні риси обличчя, гарно знати історію, володіти іноземними мовами, вміти їздити верхи, плавати, керувати автомобілем, стріляти з пістолета. Крім того, вони зобов'язані були зразково вести домашнє господарство і вміти готувати. Після відповідного екзамену кандидатка у дружини члена СС отримувала диплом. Гімлер вважав, що керівні кадри НСДАП і СС повинні мати можливість покинути своїх дружин і обрати нових згідно зі згаданим еталоном.
Як Гітлер, так і Гімлер були однієї думки про те, що після війни слід ввести легалізоване двожонство для стимулювання народжуваності. Гімлер говорив: «Якщо та гарна кров, яка лежить в основі нашого народу, не буде примножуватися, то ми не зможемо встановити панування над світом… Народ, який має в середньому по чотири сини у сім'ї, може зважитись на війну, бо якщо двоє загинуть, то двоє продовжать свій рід. Керівники ж, які мають одного або двох синів, при прийнятті будь-якого рішення будуть вагатись. На це ми не можемо піти».
З 1931 р. Гімлер займався створенням власної секретної служби — СД, на чолі якої він поставив Рейнхарда Гейдріха. В 1933 р. Гімлер був призначений керівником поліції Мюнхена. За наказом Гітлера він створив перший концентраційний табір в Дахау. 20 квітня 1934 Герінг призначив Гімлера шефом прусського гестапо. 17 червня 1936 Гітлер підписав декрет, яким Гімлер призначався верховним керівником усіх служб німецької поліції. Всі служби поліції, як воєнізовані, так і цивільні, переходили під його контроль. Під керівництвом Гімлера також створювались війська СС.
В 4 жовтня 1943 року у місті Познань Гімлер виголосив промову перед найвищими офіцерами СС, в якій, зокрема, звучали сентенції антислов'янського змісту та заклики до жорстокого ставлення щодо населення окупованих територій. Ця промова була введена у якості звинувачувального документа 1919-PS під час засідань Нюрнбергзького процесу та наступних судових процесів щодо злочинів, скоєних функціонерами Третього Рейху. Автентичність її не раз підтвержували як підсудні, так і свідки під час судових дебатів. Початок повного тексту промови Гімлера перед вищими офіцерами СС знаходиться на 110 сторінці 29 тому матеріалів Нюрнбергзького процесу.
З 1943 р. Гімлер стає замість Фріка імперським міністром внутрішніх справ, а після провалу Липневої змови 1944 р. командувачем Резервної армії. Починаючи з літа 1943 р., з огляду на очевидну близьку поразку Німеччини, Гімлер через своїх довірених осіб почав здійснювати контакти з представниками західних спецслужб з метою укладення сепаратного миру. Гітлер, дізнавшись про це напередодні краху Третього рейху, усунув Гімлера з НСДАП як зрадника і позбавив його усіх чинів і зайнятих постів. Покинувши рейхсканцелярію, Гімлер рушив до датського кордону, де планував сховатись, загубившись у натовпі біженців.
Зранку 23 травня 1945 р. (за іншими даними — 21 травня) на мосту Бервеверде біля Люнебурга був затриманий англійською військовою поліцією і разом з іншими підозрюваними направлений у табір № 031. Після трьох днів допитів він зізнався, що справді є рейхсфюрером СС і вимагав зустрічі з фельдмаршалом Б. Монтгомері. Під час повторного обшуку покінчив життя самогубством, роздавивши сховану у нього в роті ампулу з ціанистим калієм. Тіло Гімлера кремовано, а попіл розвіяно в лісі поблизу Люнебурга.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Heinrich Himmler |
- Heinrich Himmler in den Akten der Reichskanzlei
- Manfred Wichmann: Heinrich Himmler, Biografie auf LeMO
- Biografie Himmlers bei Shoa.de verfasst von der Redaktion shoah.de. Link eingesehen 6. Mai 2010.
- 152 Originaldokumente des Simon Wiesenthal Centers L. A. Institute of Documentation Israel Tuviah Friedman
- Official records of the Nuremberg trials (The Blue series) in 42 volumes from the records of the Library of congress
|
|||||||||||
.svg){kind=small}
