Кнорін Вільгельм Георгійович
| Вільгельм Георгійович Кнорін латис. Vilhelms Vilis Knoriņš | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 5 травня 1927 — 1 грудня 1928 | |||
| Попередник: | Олександр Криницький | ||
| Наступник: | Ян Гамарник | ||
| Народження: |
17 (29) серпня 1890 Лігатне, Цесісський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія (нині Лігатненський край, Латвія) | ||
| Смерть: |
29 липня 1938 (47 років) Москва, РРФСР, СРСР | ||
| Поховання: | Розстрільний полігон «Комунарка» | ||
| Національність: | латвієць | ||
| Країна: | Російська імперія, Білоруська РСР і СРСР | ||
| Ступінь: | доктор історичних наук | ||
| Партія: | РСДРП (з 1910) | ||
| Діти: | Yury Knorind і Maya Knorinad | ||
.svg)
Вільгельм Георгійович Кно́рін (уроджений Кноріньш, латис. Vilhelms Vilis Knoriņš; 17 (29) серпня 1890, Лігатне, Цесісський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія (нині Лігатненський край, Латвія) — розстріляний 29 липня 1938, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний і державний діяч латвійського походження, історик і публіцист. Член ЦВК СРСР. Член Центральної ревізійної комісії ЦК ВКП(б) (1925—1927). Член ЦК ВКП(б) (1927—1937). Доктор історичних наук (1935). Жертва Сталінського терору.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в родині шевця в містечку Лігатне (за іншими даними — в містечку Пальтемале Ризького повіту або на хуторі Цієлі Скуєнської волості Венденського повіту) Ліфляндської губернії. З 1902 по 1904 рік — пастух у містечку Пальтемале Ризького повіту. У 1905-1906 роках — робітник ватної фабрики Віссендорфа Вольмарського повіту Ліфляндської губернії.
З серпня 1906 по червень 1910 року — учень Вольмарської вчительської семінарії Ліфляндської губернії.
Член РСДРП з травня 1910 року.
У серпні 1910 — травні 1913 року — вчитель парафіяльного училища села Гросс-Рооп Вольмарського повіту. У серпні 1913 — серпні 1914 року — вчитель товариства викладачів Ризької торгової школи.
Під час Першої світової війни з серпня 1914 по березень 1917 року служив солдатом 50-го запасного батальйону та 32-го тилового евакуаційного пункту російської армії в Двинську, Варшаві, Пінську, Бихові, Полоцьку, Слуцьку, Мінську, воював на Західному фронті. Був співробітником соціал-демократичних газет у Петрограді, Ризі та Лібаві.
Після Лютневої революції 1917 року брав участь в організації Мінської ради робітничих і солдатських депутатів та створенні більшовицьких організацій на Західному фронті. З травня 1917 по 1918 рік — редактор газети «Звязда» і секретар Мінської ради. У вересні — листопаді 1917 року — член Мінського військово-революційного комітету. У листопаді 1917 року — член Військово-революційного комітету Західного фронту і Північно-Західної області.
У травні 1918 — січні 1919 року — секретар Північно-Західного обласного комітету РКП(б) у Смоленську.
З 31 грудня 1918 по 4 березня 1919 року року — секретар Президії Центрального бюро Комуністичної партії (більшовиків) Білорусі. З лютого до серпня 1919 року — член Ради оборони й секретар ЦК КП Литви і Білорусі. 8 березня 1919 — 5 вересня 1920 року — секретар Політичного бюро (Президії) ЦК КП Литви і Білорусі. 3 вересня 1919 — 5 вересня 1920 року — член Бюро нелегальної роботи ЦК КП Литви і Білорусі.
Із серпня 1919 до червня 1920 року — окружний військовий комісар Смоленського військового округу.
У липні — 9 серпня 1920 року — голова Мінського губернського комітету РКП(б). З 30 липня по 13 грудня 1920 року — заступник голови Військово-революційного комітету РСР Білорусі.
9 серпня — 11 листопада 1920 року — голова Тимчасового Центрального бюро КП(б) Білорусі. 26 листопада — 18 грудня 1920 року — секретар Центрального бюро КП(б) Білорусі. Одночасно, 26 листопада 1920 — 10 травня 1921 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦБ КП(б) Білорусі. 2 березня — 10 травня 1921 року — секретар Центрального бюро КП(б) Білорусі. 10 травня 1921 — 11 травня 1922 року — відповідальний секретар Центрального бюро КП(б) Білорусі.
У травні 1922 — 1923 року — заступник завідувача обліково-розподільного відділу ЦК РКП(б). З 1923 по 10 березня 1924 року — завідувач обліково-розподільного відділу ЦК РКП(б). У березні 1924 — 8 липня 1925 року — завідувач інформаційного відділу ЦК РКП(б).
У березні 1925 — січні 1926 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Московського комітету РКП(б).
27 січня 1926 — травень 1927 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦК ВКП(б).
5 травня 1927 — 1 грудня 1928 року — 1-й секретар ЦК КП(б) Білорусі та член Бюро ЦК КП(б) Білорусі.
У 1928 — липні 1935 року — член виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. З листопада 1928 по червень 1930 року — член Середньоєвропейського бюро та завідувач інформаційно-пропагандистського відділу Комуністичного Інтернаціоналу в Мінську. З червня 1930 по серпень 1935 року — завідувач Середньоєвропейського секретаріату Комуністичного Інтернаціоналу в Москві. У квітні 1931 — липні 1935 року — кандидат у члени президії та секретар виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу.
У 1932—1935 роках — директор Історико-партійного Інституту червоної професури. У ці ж роки розглядався як можливий глава Комінтерну.[1]. Керівник колективу авторів-укладачів «Короткого курсу історії ВКП(б)». Одночасно, з 1932 по 1934 рік — член редакційної колегії газети «Правда», з 1934 по червень 1937 року — член редакційної колегії журналу «Большевик».
У серпні 1935 — червні 1937 року — заступник завідувача відділу партійної пропаганди і агітації ЦК ВКП(б).
22 червня 1937 року заарештований органами НКВС[2]. Утримувався в Лефортовській тюрмі. Справу вів Олександр Лангфанг[3]. Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР 28 липня 1938 року до страти, розстріляний наступного дня. Похований на полігоні «Комунарка» біля Москви.[4].
30 листопада 1955 року посмертно реабілітований. Поновлений в членах КПРС рішенням КПК при ЦК КПРС 23 грудня 1955 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Г. Димитров і Кремлівські вожді. 1934–1948 рр. (Свідчення щоденника Г. М. Димитрова) [Архівовано 13 січня 2005 у Wayback Machine.].
- ↑ «Завтра мене вже не буде». Зі спогадів, залишених Мільдою Кноріною (1907–1977) [Архівовано 15 грудня 2007 у Wayback Machine.] «Горизонт», № 8 (90), Рига
- ↑ VI. Чому вони не зізнавались. Архів оригіналу за 17 Червня 2012. Процитовано 25 Липня 2012.
- ↑ Розстрільні списки. Архів оригіналу за 31 Січня 2011. Процитовано 25 Липня 2012.
Джерела[ред. | ред. код]
- Кноріньш Вільгельм Георгійович (29.08.1890-29.07.1938) [Архівовано 25 Серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Вільгельм Кнорін [Архівовано 7 Жовтня 2012 у Wayback Machine.] hrono.ru
- Кнорін, Кноріньш Вільгельм Георгійович [Архівовано 26 Березня 2012 у Wayback Machine.]
- Кнорін Вільгельм Георгійович (Кноріньш; 1890–1938) [Архівовано 24 Березня 2013 у Wayback Machine.]
- Вільгельм Георгійович КНОРІН 1890–1939 [Архівовано 29 Квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Кнорін (Кноріньш) В. Г. (1890–1938) [Архівовано 21 Червня 2014 у Wayback Machine.]
- Промова В. Г. Кноріна на XVII з'їзді ВКП(б) [Архівовано 21 Червня 2014 у Wayback Machine.]
- Knope Е., Vilis Knorinš literaturas kritikis, Rïga, 1970.
| |||||||
.svg)