Населення Латвії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Латвійці)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Населення Латвії M:
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 1,875,757 млн осіб
Густота 31,7 особи/км²
Коефіцієнт міграції 6,26 ‰
Природний рух
Природний приріст -1,06 %
Народжуваність 10 ‰
Фертильність 1,5 дітей на 1 жінку
Смертність 14,31 ‰
Смертність немовлят 5,36 ‰
Вікова структура
 • до 14 років 14,86 %
 • 15–64 років 66,16 %
 • старіші за 65 років 18,98 %
Середня тривалість життя 74,23 року
 • чоловіків 69,62 року
 • жінок 79,07 року
Статева структура
загалом 0,85 чол./жін.
при народженні 1,05 чол./жін.
до 15 років 1,05 чол./жін.
15–64 років 0,98 чол./жін.
після 65 років 0,48 чол./жін.
Етнічні групи
Нація латиші
Найбільший етнос латиші
Нацменшини росіяни, білоруси, українці, поляки
Мови
Офіційна латиська
Також у побуті російська, польська, українська, білоруська

Населення Латвії. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,986 млн осіб (147-ме місце у світі)[1]. Чисельність латвійців стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 10 ‰ (194-те місце у світі), смертність — 14,31 ‰ (5-те місце у світі), природний приріст — -1,06 % (231-ше місце у світі) .

Історія[ред. | ред. код]

Згідно з даними першого офіційного перепису, проведеного в Латвії у складі Російської імперії 1897 року, латиші становили 68,34 % від загальної чисельності населення, що загалом нараховувало 1 930 тисяч; росіяни — 8 %, євреї — 6,36 %, балтійські німці — 7,12 %, білоруси — 4,12 % поляки — 3,37 %[2][3][4]. Решта — литовці, ліви, естонці, цигани і представники інших національностей[5]. 5 традиційних національних громад Латвії, сформованих до Першої світової війни: латиші, росіяни, поляки, євреї (нечисленні після голокосту, двох хвиль масової репатріації в Ізраїль, а також еміграції в США і Німеччини), німці (нечисленні після вимушеної репатріації до Німеччини в 1939-1941 роках). Частка росіян постійно зростала з кінця XIX століття і до розпаду СРСР 1991 року, особливо інтенсивно в радянський період.

Сьогодні латиші складають трохи більше 62 % населення Латвії. 24,7 % налічують росіяни — найбільша національна меншина Латвії[6]. У деяких великих латвійських містах (напр. Даугавпілс, Рига і Резекне) латишів проживає менше, ніж представників інших національностей разом узятих — росіян, українців, білорусів, поляків та ін. Сьогоднішній національний склад населення Латвії багато в чому є результатом масової імміграції за радянських часів, яка призвела до скорочення частки латишів з 77 % (1 467 035 осіб) 1935 року до 52 % (1 387 757 осіб) 1989 року[7].

Природний рух[ред. | ред. код]

Відтворення[ред. | ред. код]

Народжуваність у Латвії, станом на 2015 рік, дорівнює 10 ‰ (194-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,5 дитини на одну жінку (195-те місце у світі)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 26,4 року (оцінка на 2011 рік)[1].

Смертність у Латвії 2015 року становила 14,31 ‰ (5-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року був негативним і становив -1,06 % (депопуляція) (231-ше місце у світі)[1].

Природний рух населення Латвії в 1920—2015 роках[8][9]

Вікова структура[ред. | ред. код]

Віково-статева піраміда населення Латвії, 2016 рік (англ.)

Середній вік населення Латвії становить 43,3 року (18-те місце у світі): для чоловіків — 39,5, для жінок — 46,6 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 74,23 року (123-тє місце у світі), для чоловіків — 69,62 року, для жінок — 79,07 року[1].

Вікова структура населення Латвії, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 14,86 % (151 296 чоловіків, 143 968 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 10,47 % (107 301 чоловік, 100 779 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 42,25 % (414 648 чоловіків, 424 745 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 13,44 % (117 851 чоловік, 149 063 жінки);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 18,98 % (122 507 чоловіків, 254 547 жінок)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред. | ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 4,2; коефіцієнт розлучуваності — 2,2; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 52 (дані за 2010 рік)[10]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 30,6 року, жінки — 28,2 року, загалом — 29,4 року (дані за 2014 рік)[11].

Розселення[ред. | ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 31,7 особи/км² (183-тє місце у світі)[1]. Більша частина населення країни розміщується в центральній частині, навколо головного морського порту й столиці (Рига). Невеличкі міські поселення розпорошені усією територією країни.

Урбанізація[ред. | ред. код]

Докладніше: Міста Латвії

Латвія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 67,4 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зменшення частки міського населення — 0,67 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Рига (столиця) — 621,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].


Міграції[ред. | ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 6,26 ‰ (200-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред. | ред. код]

Латвія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[12].

Апатриди[ред. | ред. код]

У країні мешкає 252,2 тис. осіб без громадянства[1]. Негромадянами були визначені мешканці країни, що не жили в ній до початку радянської окупації країни 1940 року. Негромадяни не мають права голосувати на виборах, займати державні посади, або служити у війську, проте вони не обмежені в правах без перешкод перетинати кордони в зони дії Шенгенської угоди. Натуралізація відбувається після 5 років постійного проживання в країні й складання іспитів на знання мови, історії, державного гімну. Діти негромадян, народжені після відновлення незалежності Латвії, також мають право отримати громадянства після складання іспиту.[1]. Значна частина негромадян, однак, або не володіють мовою в належній мірі, або не бажають витрачати час і гроші на натуралізацію, або відмовляються від процедури з ідейних міркувань. Влада Латвії, зі свого боку, стверджує, що негромадяни, що проживають тут, не повинні вважатися національними меншинами, а тому на них не поширюється Конвенція про захист прав національних меншин. Питання російськомовних негромадян Латвії регулярно піднімається Росією задля досягнення власних політичних цілей.

Расово-етнічний склад[ред. | ред. код]

Етнічний склад (2013 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
латиші
  
61.1%
росіяни
  
26.2%
білоруси
  
3.5%
українці
  
2.3%
поляки
  
2.2%
литовці
  
1.3%
інші
  
3.4%
Докладніше: Народи Латвії

Головні етноси країни: латиші — 61,1 %, росіяни — 26,2 %, білоруси — 3,5 %, українці — 2,3 %, поляки — 2,2 %, литовці — 1,3 %, інші — 3,4 % населення (оціночні дані за 2013 рік)[1].

Етнічний склад населення Латвії в 1897—2020 роках
Етнос Перепис 1897[13] Перепис 1925[14] Перепис 1935[14] Перепис 1959[15] Перепис 1970[16] Перепис 1979[17] Перепис 1989[18] Перепис 2000[19] Перепис 2011[20] Статистичні дані 2020[6]
Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб %
Латиші 1 318 617 68,34 1 354 126 73,4 1 472 612 75,5 1 297 881 62,0 1 341 805 56,8 1 344 105 53,7 1 387 757 52,0 1 370 703 57,7 1 284 194 62,1 1 192 333 62,5
Росіяни 154 561 8,0 193 648 10,5 206 499 10,6 556 448 26,6 704 599 29,8 821 464 32,8 905 515 34,0 703 243 29,6 556 422 26,9 471 206 24,7
Білоруси 79 541 4,12 38 010 2,1 26 867 1,4 61 587 2,9 94 898 4,0 111 505 4,5 119 702 4,5 97 150 4,1 68 174 3,3 60 097 3,1
Українці[21][22] 987 0,05 512 0,0 1 844 0,1 29 440 1,4 53 461 2,3 66 703 2,7 92 101 3,5 63 644 2,7 45 699 2,2 42 929 2,3
Поляки 65 088 3,37 51 143 2,8 48 949 2,5 59 774 2,9 63 045 2,7 62 690 2,5 60 416 2,3 59 505 2,5 44 783 2,2 37 968 2,0
Литовці 25 888[23] 1,34 23 192 1,3 22 913 1,2 32 383 1,6 40 589 1,7 37 818 1,5 34 630 1,3 33 430 1,4 24 426 1,2 21 938 1,1
Євреї 122 700 6,36 95 675 5,2 93 479 4,8 36 592 1,8 36 680 1,6 28 331 1,1 22 897 0,9 10 385 0,4 6 416 0,3
Цигани 1 942 0,1 2 870 0,2 3 839 0,2 4 301 0,2 5 427 0,2 6 134 0,3 7 044 0,3 8 205 0,3 6 452 0,3 4 891 0,3
Німці 137 312 7,12 70 964 3,8 62 144 3,2 1 609 0,1 5 413 0,2 3 299 0,1 3 783 0,1 3 465 0,1 3 023 0,1 2 476 0,1
Естонці 17 991 0,93 7 893 0,4 7 014 0,4 4 610 0,2 4 334 0,2 3 681 0,2 3 312 0,1 2 652 0,1 2 000 0,1 1 607 0,1
Ліви 1 268 0,1 944 0,0 185 0,0 48 0,0 107 0,0 135 0,0 177 0,0
Інші 4 823 0,25 5 504 0,3 3 398 0,2 8 648 0,4 13 828 0,6 16 979 0,7 29 275 1,1 24 824 1,1 26 298 1,3 72 230 3,8
Загалом 1 929 387 1 844 805 1 950 502 2 093 458 2 364 127 2 502 816 2 666 567 2 377 383 2 067 887 1 907 675

Діаграми[ред. | ред. код]

Перепис 1920 року Перепис 1925 року Перепис 1930 року Перепис 1935 року Перепис 1959 року






   Латиші (72.76%)
   Росіяни (7.82%)
   Євреї (4.99%)
   Білоруси (4.74%)
   Німці (3.64%)
   Поляки (3.42%)
   Литовці (1.60%)
   Естонці (0.55%)
   Українці (0.07%)






   Латиші (73.40%)
   Росіяни (10.50%)
   Євреї (5.19%)
   Німці (3.85%)
   Поляки (2.77%)
   Білоруси (2.06%)
   Литовці (1.26%)
   Естонці (0.43%)
   Українці (0.03%)






   Латиші (73.42%)
   Росіяни (10.62%)
   Євреї (4.97%)
   Німці (3.68%)
   Поляки (3.12%)
   Білоруси (1.90%)
   Литовці (1.36%)
   Естонці (0.41%)
   Українці (0.09%)






   Латиші (75.50%)
   Росіяни (10.59%)
   Євреї (4.79%)
   Німці (3.19%)
   Поляки (2.51%)
   Білоруси (1.38%)
   Литовці (1.17%)
   Естонці (0.36%)
   Українці (0.09%)






   Латиші (62.00%)
   Росіяни (26.58%)
   Білоруси (2.94%)
   Поляки (2.86%)
   Євреї (1.75%)
   Литовці (1.55%)
   Українці (1.41%)
   Естонці (0.22%)
   Німці (0.08%)
Перепис 1970 року Перепис 1979 року Перепис 1989 року Перепис 2000 року Перепис 2011 року






   Латиші (56.76%)
   Росіяни  (29.80%)
   Білоруси (4.01%)
   Поляки (2.67%)
   Українці (2.26%)
   Литовці (1.72%)
   Євреї (1.55%)
   Німці (0.23%)
   Естонці (0.18%)






   Латиші (53.7%)
   Росіяни  (32.82%)
   Білоруси (4.46%)
   Поляки (2.5%)
   Українці (2.66%)
   Литовці (1.51%)
   Євреї (1.13%)
   Німці (0.13%)
   Естонці (0.2%)






   Латиші (52.04%)
   Росіяни  (33.96%)
   Білоруси (4.49%)
   Поляки (2.27%)
   Українці (3.45%)
   Литовці (1.3%)
   Євреї (0.86%)
   Німці (0.14%)
   Естонці (0.12%)






   Латиші (57.7%)
   Росіяни  (29.6%)
   Білоруси (4.1%)
   Поляки (2.5%)
   Українці (2.7%)
   Литовці (1.4%)
   Євреї (0.4%)
   Німці (0.1%)
   Естонці (0.1%)






   Латиші (62.1%)
   Росіяни  (26.9%)
   Білоруси (3.3%)
   Поляки (2.2%)
   Українці (2.2%)
   Литовці (1.2%)
   Євреї (0.3%)
   Німці (0.1%)
   Естонці (0.1%)

Українська діаспора[ред. | ред. код]

Докладніше: Українці Латвії

Мови[ред. | ред. код]

Мови Латвії (2012 рік)[1]
Мова: Відсоток:
латиська
  
56.3%
російська
  
33.8%
інші
  
0.6%
Докладніше: Мови Латвії

Офіційна мова[24]: латиська, нею розмовляє 56,3 % населення держави. У побуті широко представлені також російська — 33,8 %, інші мови (польська, українська, білоруська) — 0,6 % (дані на 2011 рік). Латиською мовою (крім тих, для яких вона є рідною) володіє 49,8 % населення, російською (крім тих, для яких вона є рідною) — 69,9 %. Латвія, як член Ради Європи, не підписала Європейську хартію регіональних мов[25].

Релігії[ред. | ред. код]

Релігії в Латвії (2008 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
лютерани
  
19.6%
православні
  
15.3%
християни
  
1%
інші
  
0.4%
агностики
  
63.7%
Докладніше: Релігія в Латвії

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: лютеранство — 19,6 %, православ'я — 15,3 %, інші течії християнства — 1 %, інші — 0,4 %, не визначились — 63,7 % (станом на 2006 рік)[1].

Освіта[ред. | ред. код]

Докладніше: Освіта в Латвії

Рівень письменності 2015 року становив 99,9 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,9 % — серед чоловіків, 99,9 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту складають 4,9 % від ВВП країни, станом на 2013 рік (77-ме місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 16 років, для хлопців — до 16 років, для дівчат — до 17 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред. | ред. код]

Вища[ред. | ред. код]

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,58 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 5,9 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 5,9 % від ВВП країни (110-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 5,36 ‰ (174-те місце у світі); хлопчиків — 5,76 ‰, дівчаток — 4,95 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 18 випадків на 100 тис. народжень (120-те місце у світі)[1].

Латвія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред. | ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні середній. Найпоширеніші інфекційні захворювання: кліщовий енцефаліт (станом на 2016 рік)[1].

Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15-49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 25,6 % (62-ге місце у світі)[1].

Санітарія[ред. | ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 99,8 % населення в містах і 98,3 % в сільській місцевості; загалом 99,3 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 90,8 %, в сільській місцевості — 81,5 %, загалом по країні — 87,8 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2007 рік, дорівнює 0,42 км³ на рік, або 177,9 тонни на одного мешканця на рік: з яких 42 % припадає на побутові, 45 % — на промислові, 13 % — на сільськогосподарські потреби[1].

Соціально-економічне положення[ред. | ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,2 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 22,7 %; частка осіб похилого віку — 29,5 %, або 3,4 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. Дані про відсоток населення країни, що перебуває за межею бідності відсутні. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає наступним чином: нижній дециль — 2,7 %, верхній дециль — 27,6 % (станом на 2008 рік)[1].

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 1,573 млн унікальних інтернет-користувачів (110-те місце у світі), що становило 79,2 % від загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред. | ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 993,5 тис. осіб (143-тє місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 8,8 %; промисловість і будівництво — 24 %; сфера послуг — 67,2 % (станом на 2010 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 8,7 % працездатного населення, 2014 року — 8,9 % (102-ге місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 19,6 %, серед юнаків — 19,4 %, серед дівчат — 20 % (28-ме місце у світі)[1].

Кримінал[ред. | ред. код]

Наркотики[ред. | ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Транзитна країна і країна-споживач кокаїну, синтетичних наркотиків, опіатів і марихуани з Південно-Західної Азії, Західної Європи, Латинської Америки, Балканських країн; незважаючи на поліпшення національного законодавства, країна уразлива до відмивання грошей через порівняно слабке регулювання офшорних компаній і ігорного бізнесу; в країні активно діє кримінал з країн СНД (контрафактна продукція, корупція, рекет, викрадення автомобілів, проституція)[1].

Торгівля людьми[ред. | ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Латвії докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[26][27].

Гендерний стан[ред. | ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,07 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 0,98 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,79 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,48 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,85 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред. | ред. код]

Населення Латвії
Рік Населення Зміна
1950 1 887 000
1955 1 981 000 +5.0%
1960 2 121 000 +7.1%
1965 2 266 000 +6.8%
1970 2 359 000 +4.1%
1975 2 456 000 +4.1%
1980 2 512 000 +2.3%
1985 2 579 000 +2.7%
1990 2 663 000 +3.3%
1995 2 485 000 −6.7%
2000 2 373 000 −4.5%
2005 2 250 000 −5.2%
2010 2 121 000 −5.7%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[8].

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

Переписи[ред. | ред. код]

Перший перепис в країні був проведений урядом Російської імперії 1897 року. На той час територія Латвії була розподілена між трьома губерніями: Курляндською, Ліфляндською і Вітебською[2][3][4]. Після проголошення незалежності Латвійської Республіки уряд молодої держави встиг до окупації радянською владою провести два загальнонаціональні переписи 1925 і 1935 років[14]. Радянська влада на території створеної Латвійської РСР провела 4 загальнодержавних переписи 1959, 1970, 1979 і 1989 років[15][16][17][18]. Після відновлення незалежності Латвії 1991 року, латвійський уряд провів два загальнонаціональних переписи 2000 і 2011 років[20].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах Latvia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. а б (рос.) Курляндська губернія [Архівовано 22 червня 2011 у Wayback Machine.] — Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку, губерниям и областям.
  3. а б (рос.) Ліфляндська губернія [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.] — Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку, губерниям и областям.
  4. а б (рос.) Вітебська губернія [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] — Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку, губерниям и областям.
  5. (рос.) Тульский М., Ушацкис У. Итоги переписи населения Латвии. [Архівовано 19 червня 2010 у Wayback Machine.] — Демоскоп Weekly, 2000 рік.
  6. а б IRG080. Iedzīvotāju skaits pēc tautības reģionos, republikas pilsētās, 21 attīstības centrā un novados gada sākumā. Statistikas datubāzes. Архів оригіналу за 21 березня 2021. Процитовано 25 лютого 2021.
  7. (латис.) [1] [Архівовано 29 червня 2007 у Wayback Machine.]
  8. а б (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2012 Revision. [Архівовано 6 травня 2011 у Wayback Machine.]
  9. Population of Latvia. [Архівовано 27 травня 2012 у Archive.is] — Latvijas Statistika.
  10. Marriage and divorce statistics : [англ.] // Eurostat, European Commission. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — статистика шлюбів і розлучень в Європі.
  11. ' Marriage indicators : [англ.] // Eurostat, European Commission. — .
  12. International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
  13. (рос.) Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России (Російська) . demoscope.ru. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 24 жовтня 2010 року.
  14. а б в (англ.) Ethnicities in region of Latvia. Statistics. roots-saknes.lv. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 2 січня 2010 року.
  15. а б (рос.) Всесоюзная перепись населения 1959 года. Национальный состав населения по республикам СССР (Російська) . demoscope.ru. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 2 січня 2010 року.
  16. а б (рос.) Всесоюзная перепись населения 1970 года. Национальный состав населения по республикам СССР (Російська) . demoscope.ru. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 2 січня 2010 року.
  17. а б (рос.) Всесоюзная перепись населения 1979 года. Национальный состав населения по республикам СССР (Російська) . demoscope.ru. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 2 січня 2010 року.
  18. а б (рос.) Всесоюзная перепись населения 1989 года. Национальный состав населения по республикам СССР (Російська) . demoscope.ru. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 2 січня 2010 року.
  19. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 24 листопада 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  20. а б 2011.gada tautas skaitīšana — Galvenie rādītāji [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.] — Centrālā statistikas pārvalde, квітень 2014 року.
  21. (рос.) Численность и удельный вес украинцев в Латвии, 1897—2011 гг. / Завьялов А. В. Социальная адаптация украинских иммигрантов: монография / А. В. Завьялов. — Иркутск: Изд-во ИГУ, 2017. — 179 с. [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.]
  22. (рос.) Численность и удельный вес украинцев в муниципальных образованиях Латвии, 2011 г. / Завьялов А. В. Социальная адаптация украинских иммигрантов: монография / А. В. Завьялов. — Иркутск: Изд-во ИГУ, 2017. — 179 с. [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.]
  23. «Литовську» і «жмудську» мови пораховано разом.
  24. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  25. European Charter for Regional or Minority Languages. The list of signatories. : [англ.] // Council of Europe. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-підписанти Європейської хартії регіональних мов.
  26. Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
  27. UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "pmlp1", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]