Королівство Хорватія (Габсбурги)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Kraljevina Hrvatska
Regnum Croatiae
Königreich Kroatien

Королівство Хорватія
Землі корони Святого Стефана у складі Габсбурзької монархії (1527-1804)
васальні землі Австрійської імперії
Середньовічна Хорватська держава CoA of the Kingdom of Croatia.svg
1527 – 1868 Королівство Хорватія і Славонія Flag of Croatia-Slavonia.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Хорватії
Мапа Королівства Хорватії (червоне) в кінці 1867 і на початку 1868, перед прийняттям Nagodba. Інші землі Австрійської імперії білим (і світло-сірим).
Столиця Загреб
(Вараждин 1756−1776)
Мови Латина
Німецька
хорватська (unofficial)
Релігії Католицизм
Форма правління Монархія
Історичний період Новий час
 - Входження у Габсбурзьку імперію у складі Королівство Угорщина 1527
 - Входження з Королівством Славонія у Королівство Хорватія і Славонія 1868
Валюта гульден

Королівство Хорватія (хорв. Kraljevina Hrvatska; лат. Regnum Croatiae; нім. Königreich Kroatien) — васальне королівство, колишня адміністративна одиниця, що існувала між 1527 — 1868, у складі Габсбурзької монархії (й у 1804 — 1867 роках в Австрійській імперії). Королівство було частиною Землі корони Святого Стефана, але за умови прямого імперського Австрійського правління і протягом значного періоду часу, включаючи його останні роки. Столиця — Загреб.

До 18-го століття, Габсбурзьке Королівство Хорватія включало лише невелику північно-західну частину сучасної Хорватії в околицях Загреба, і невелику смугу узбережжя навколо Рієки, що не були частиною Османської імперії або частиною Воєнної границі. Між 1744 і 1868 Королівство Хорватія включало підлегле Автономне Королівство, Королівство Славонія. Територія Славонського королівства було відвойовано у Османської імперії, а згодом стало частиною Габсбурзької воєнної границі на певний час. У 1744 році ці території були реорганізовані у Королівство Славонія і включені в Королівство Хорватія на правах автономії. У 1849 році два королівства були розділені і існували як дві окремі адміністративні одиниці. У 1868 році обидва королівства були знову об'єднані в знов утворене Королівство Хорватія і Славонія.

Історія[ред.ред. код]

Габсбурзьке правління[ред.ред. код]

Після Мохачської битви, в 1527, хорватські та угорські дворяни були вимушені обрати нового короля. Більшість хорватського дворянства скликало хорватський парламент у Цетині і обрало сюзереном австрійського короля Фердинанда I[1][2] . Меншість дворян підтримала Йована Заполья, але по його смерті у 1540, суперечка вщухла.

Територія відвойована у Османської імперії була реорганізована в 1745 у Королівство Славонія, підпорядковано Хорватському Королівству. У 1804, Габсбурзька монархія перетворено в Австрійську імперію, до складу якої увійшла Венеціанська республіка в 1814 році, й утворено Королівство Далмація. Після австро-угорської угоди 1867 р. (за якою Австрійська імперія перетворено в Австро-Угорську імперію) і хорватська-угорської Nagodba 1868 року, Королівство Хорватія і Королівство Славонія були об'єднані в Королівство Хорватія і Славонія на терені Землі корони Святого Стефана в угорській частині імперії (Транслетанія), у той час як Королівство Далмація стала кронландом австрійської частини імперії (Цислейтанія). Королівство Хорватія і Славонія претендувало на об'єднання з Королівством Далмація, в титулі маючи назву "Триєдине Королівство Хорватії, Славонії і Далмації".

Османська окупація[ред.ред. код]

Користуючись зростаючим конфліктом між Максиміліаном і Сигізмундом, Сулейман почав свою шосту угорську компанію в 1565, з 150,000 військом. Він успішно розпочав наступ на північ у 1566, але зробив невеликий гак, щоб захопити аванпост Сигетвар, який він не зміг захопити десять років тому. Невелику фортецю захищав граф Миклош Зрині та 2500 вояків. Вони змогли утримати свою фортецю протягом місяця, і знищити 20,000 вояків османської армії, перш ніж знищили себе. Ця облога, тепер відома як Сигетварська битва[3], надала достатньо часу для перегрупування австрійським військам, перед тим як турки досягли Відень.

За наказом короля в 1553 і 1578, великі райони Хорватії і Славонії, прилеглі до Османської імперії були виокремленні у Воєнну границю (Vojna Krajina) керуєму безпосередньо військовим командуванням Відня. Через небезпечну близькість до османської армії, область стала досить безлюдною, тому Австрія закликала до заселення сербів, німців, угорців, чехів, словаків і русин/українців та інших слов'ян Воєнної границі.

У 1573, вибухнуло антифеодальне повстання в північній частині Хорватії та Словенії через високе оподаткування й необгрунтоване жорстоке поводження з жінками в Хорватії та Словенії. Амброуз Матія Губеч та інші керівники повстання підняли селян до зброї в більш ніж шістдесяти ленів по всій країні в січні 1573, але їх повстання було придушене на початку лютого. Матія Губеч і тисячі інших були публічно страчені незабаром після цього, досить жорстоким чином для того, щоб служити прикладом для інших.

Після падіння форту Біхач, від армії боснійського візира Хасан-паші Предоеєича в 1592 році, залишалася нескореною лише невелика частина Хорватії. Незагарбаний терен мав площу 16,800 км ²[4]

17-18 сторіччя[ред.ред. код]

Після битви при Сисак в 1593 році, коли Османська армія була успішно відбита вперше на території Хорватії, втрачену територію в основному відновлено, за винятком великої частини сьогоденної Боснії і Герцеговини. До 1700, Османська імперія лишилась Османської Угорщини та Хорватії, Австрія встановила імперський централізований контроль над цими теренами.

Австрійська імперська армія перемогла турків у 1664 році, але імператор Леопольд зміг отримати вигоду від успіху, коли він підписав Вашварський мир, за яким Угорщина і Хорватія були позбавлені можливості відновлення території, втраченої в ході війн з Османською імперією. Це викликало незадоволення серед угорського та хорватського дворянства, яке мало змову проти імператора, але вони не були достатньо потужними, щоб зробити щось про нього, навіть якщо вони вели переговори з французами та турками.

Хорватія була однією з коронних землях, які підтримали імператора Карла VI з впровадженням Прагматичної Санкції у 1713[2] й імператрицю Марію Терезію у війні за австрійську спадщину у 1741-1748. Згодом імператриця внесла значний вклад в хорватському питанні, зробивши кілька змін в адміністративному контролі воєнної границі, феодальній та податковій системах. Вона також надала незалежний порт Рієка Хорватії в 1776 році. Але, вона також ігнорувала і врешті-решт розпустила парламент Хорватії, в 1779, Хорватія отримала тільки одне місце в Раді консулів Угорщини, отримавши бана Хорватії.

З падінням Венеціанської республіки в 1797 році, її володіння в східній Адріатиці, головним чином находились під контролем Франції, яка втратила свої права на користь Австрії в тому ж році. Через вісім років Франція утворила Іллірійські провінції, але знов втратила у 1815, на користь австрійської корони. Хоча терени були частиною однієї й тієї ж імперії, Далмація і Істрія були частиною Цислейтанії, в той час як Хорватія і Славонія були частиною Транслейтанії.

19 сторіччя[ред.ред. код]

У 19 столітті виник хорватський романтичний націоналізм як протидія ненасильницький, але очевидній германізації і мадяризації. Хорватське національне відродження почалося в 1830-х з іллірійського руху. Рух привернув низку впливових фігур і запровадив низку важливих досягнень у хорватську мову та культуру. Провідник ілліризму — Людевіт Гай, який також реформував і стандартизував хорватської літературної мови. Офіційна мова в Хорватії, до 1847, була латина, надалі стала хорватська[2] .

В 1840 році австро-угорський перепис населення було проведено в кронланді Хорватія і Славонія. Населення склало 1,605,730 осіб.

У 1840-х років, рух перейшов від культурних цілей і до політичних вимог. Було заборонено, королівськими представниками 11 січня 1843, від імені канцлера Меттерніха, використовувати термін Іллірія та іллірійські відзнаки в громадських місцях. Це затримало прогресивний рух, але воно не могло зупинити зміни в суспільстві, яке вже почалося.

У революції 1848 року на Габсбурзьких теренах, хорватський бан Елачич співпрацював з австрійцями у придушенні угорської революції 1848, проводив військові кампанії в Угорщині, досить успішні, до битви при Пакозді. Попри цей внесок, Хорватія зазнала абсолютизм Олександра фон Баха, а також угорськоу гегемонію під час правління бана Левіна Рауха, коли імперія була перетворена на подвійну монархію Австро-Угорщину в 1867 році.

Тим не менше, бану Елачичу вдалося скасування кріпацтво в Хорватії, що в кінцевому результаті призвело до великих змін в суспільстві: влада великих землевласників було зменшено, а орні землі стали більш підрозділятися, за для упередження голодомору. Багато хорватів почали еміграцію в країни Нового Світу у цей період, і ця тенденція буде тривати протягом наступних ста років, і створююси велику хорватську діаспору.

Іллірійський рух був досить широким за своїм охопленням, від націоналістів до пан-славістів. Це в кінцевому підсумку призвело до утворення двох рухів:

  • Хорватський національний рух було спрямовано, насамперед, на об'єднання і незалежність хорватської нації, на чолі з парламентарієм Анте Старчевич, який заснував Праву партію у 1861.
  • Пан-Південно-слов'янський рух, югославський напрямок орієнтувався на інтеграцію з сусідніми Південнослов'янськими народами на чолі з єпископом Йосип Юрай Штроссмаєр, який заснував Югославську академію наук і мистецтв у 1867 році і повторно заснував Університет Загреба у 1874.

Втрата Хорватської внутрішньої автономії було виправлено через рік після австро-угорської угоди 1867 р., коли в 1868, була підписана Хорватсько-угорська угода (Hrvatsko-ugarska nagodba). Разом з тим губернатор (бан) назначався з Угорщини, 55% відсотків всіх податкових надходжень відправлялося в Будапешт, Угорщина мала владу над найбільшим морським портом Рієка. Завдяки цій угоді, Королівство Хорватія отримала автономію в адміністративних, освітніх і судових питаннях[4].

Атрибути[ред.ред. код]

У 1848 році Королівство Хорватія прийняла новий офіційний прапор і герб. Новий прапор був хорватським триколором червоний, білий і синій, і залишається символом Хорватії досі. Великий герб прийнятий в 1848 р. включав три малих герби: Хорватії, Королівства Далмації, Королівства Славонії. Королівство також використовувало назву "Триєдине Королівство Хорватії, Славонії і Далмації" (хоча ця назва не була визнана імперією). Королівство як і раніше, керувало Королівством Славонія, але не мало контролю Королівство Далмації. У 1849 році Королівство Славонія отримало незалежність від королівства Хорватія, а в 1852 році імперський австрійський уряду, який ніколи не визнав за як офіційний триколор, заборонив його використання, поряд з гербом. У 1852 — 1868 Королівство Хорватія використовувала червоно-білий прапор, і старий герб.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Milan Kruhek: Cetin, grad izbornog sabora Kraljevine Hrvatske 1527, Karlovačka Županija, 1997, Karlovac
  2. а б в History of Croatian parliament {(хор.)
  3. Dupuy, R. Ernest and Dupuy, Trevor. The Encyclopedia of Military History. New York: Harper & Row, 1970. ISBN 0-06-011139-9
  4. а б Catholic Encyclopedia