Корінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розмита коренева система дерева. Схили Хапхала.
Оголене коріння дерева
Первинні та вторинні корені бавовника
Wurzeln am Berghäuser Altrhein, Speyerer Auwald.JPG
Корінь на камені-скелі.

Ко́рінь —підземний, вегетативний орган рослини з необмеженим ростом, який забезпечує закріплення рослин у субстраті, поглинання і транспорт води та розчинених у ній мінеральних речовин та продуктів життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і коренів інших рослин, первинний синтез органічних речовин, виділення в ґрунт продуктів обміну речовин і вегетативне розмноження.

Поява кореня в процесі еволюції рослин — важливий ароморфоз, одне з пристосувань до життя на суходолі. Вперше справжні корені з'являються у папоротеподібних. Потім у квіткових рослин завдяки ідіоадаптаціям формуються різні типи коренів, здатних виконувати додаткові функції. Так, у деяких рослин у коренях відбувається запас поживних речовин, що зумовлює їх потовщення, утворення коренеплодів (морква, редис, буряки) або кореневих бульб (жоржини, пшінка). Корені епіфітних рослин (використовують інші рослини як субстрат, але не паразитують на них: орхідеї, мохи, лишайники) можуть запасати воду.

Основні функції[ред.ред. код]

  • Закріплення рослини в субстраті;
  • Поглинають і транспортують воду і розчинені в ній поживні речовини.;
  • Запасання поживних речовин;
  • Взаємодія з коренями інших рослин (симбіоз), грибами, мікроорганізмами;
  • Вегетативне розмноження;
  • Первинний синтез органічних речовин.

Типи коренів[ред.ред. код]

Зародок кореня закладається одночасно з брунькою в зародку насінини і називається зародковим коренем. Під час проростання насінини цей корінь перетворюється на головний, або первинний, корінь, здатний до галуження. Паралельно з ростом на ньому з'являються бічні корені першого порядку, які, в свою чергу, дають корені другого порядку, на них виникають корені третього порядку і т. д. Крім головного і бічних коренів у рослин утворюються й додаткові корені, які формуються на стеблах, листках, але не на корені.

Видозміни коренів[ред.ред. код]

У тропічних дерев, що ростуть на ґрунтах, бідних на кисень, або на болотах, утворюються дихальні корені — пневматофори (мангрові), що ростуть угору; вони підіймаються над поверхнею субстрату і забезпечують дихання.

Ходульні корені утворюються на надземних пагонах, закріплюються в ґрунті і міцно утримують рослину (фікус-баньян, кукурудза). Деякі рослини-паразити (повитиця) або напівпаразити (омела) утворюють корені-присоски (гаусторії). У витких і лазячих рослин формуються чіпкі повітряні корені (плющ).

У запасальних коренях (коренеплоди та бульбокорені) відкладаються поживні речовини.

Симбіотичні відносини[ред.ред. код]

У багатьох (близько 90%) квіткових рослин корені вступають у симбіоз з грибами, утворюючи мікоризу, або з бактеріями, утворюючи бактеріоризу. Мікроорганізми-симбіонти входять до складу ризосфери — ґрунтового шару завтовшки 2—3 мм, що прилягає до коренів рослин. Скупчення великої кількості грибів і бактерій у ризосфері пов'язане з виділенням коренями речовин, якими живляться ці мікроорганізми.

Коренева система[ред.ред. код]

Сукупність всіх коренів (головного, бічних різних порядків та додаткових) утворює кореневу систему. За формою розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мичкувату.

Стрижнева має добре виражений головний корінь, який займає в ґрунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в ґрунті радіально. Вона трапляється у більшої частини дводольних рослин.

У мичкуватої немає добре вираженого головного кореня, системи всі корені майже однакові за розмірами, за походженням це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння. При цьому на підземній частині стебла утворюється вузол кущіння, з якого розвиваються додаткові корені, що й веде до утворення мичкуватої кореневої системи. Така система характерна для більшості однодольних рослин.

Відмінності між цими двома основними кореневими системами виявляються вже під час проростання насіння. У дводольних рослин із зародка насінини проростає один корінець, який потім стає головним коренем. У однодольних рослин найчастіше проростає кілька корінців. Потім їхній ріст припиняється і на підземній частині стебла формується мичка додаткових коренів.

Є рослини (багато серед трав'янистих дводольних), які мають змішану кореневу систему (у них одночасно функціонують головний, бічні і додаткові корені).

Ріст кореня[ред.ред. код]

Корінь росте своєю верхівкою, заглиблюючись у нижні шари ґрунту. У разі пошкодження кінчика головного кореня починається посилений ріст його бічних відгалужень. Цю властивість кореня використовують при вирощуванні розсади культурних рослин із стрижневим коренем. У молодих рослин відщипують кінчик головного кореня, що припиняє його ріст у довжину і спричинює ріст бічних і додаткових коренів у верхньому, найродючішому шарі ґрунту. Після відщипування частини головного кореня розсаду висаджують на постійне місце зростання за допомогою загостреного кілочка — пінетки, звідси цей процес дістав назву пікірування.

Морфологія коренів, глибина і ширина їх проникнення в ґрунт залежать від виду рослин, умов їх існування, методів штучного впливу на ріст рослин. За об'ємом кореневі системи рослин завжди більші, ніж їхні надземні частини.

Зони кореня[ред.ред. код]

Корінь ділиться на декілька зон, такі як: зона поділу, в цьому відділі клітини ростуть і розтягуються особливо швидко, що забезпечує швидкий ріст у довжину. Зона всмоктування (всисна) - від цієї зони відходять маленькі корінці (вирости клітин), що забезпечують більшу площу поглинання води і розчинених в ній мінеральних речовин, і кореневий чохлик, що знаходиться на кінчику кореня і забезпечує захист від механічних ушкоджень (камінь, скло...)

в зоні поділу виділяється спеціальний слиз, який полегшує просування кореня вглиб землі

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Слюсарев А. О., Самсонов О. В., Мухін В. М. та ін. Біологія: навчальний посібник. Пер. з рос. та ред. В. О. Мотузного. 2-ге вид. — Київ: Вища школа, 1999.


Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.