Мінц Володимир Михайлович
| Мінц Володимир Михайлович | |
|---|---|
 В. М. Мінц, 1911 рік | |
| Народився |
16 (28) вересня 1872 Даугавпілс, Двинський повіт, Вітебська губернія, Російська імперія |
| Помер |
1945 Бухенвальд, Веймар, Тюрингія[d] |
| Країна |
 Російська імперія Латвія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | лікар, хірург |
| Alma mater | Тартуський університет |
| Заклад |
МДУ Університет Вітовта Великого Латвійський університет |
| Членство | Міжнародне товариство хірургіїd |
 Мінц Володимир Михайлович у Вікісховищі | |
Володимир Михайлович Мінц (латис. Vladimirs Mincs, ім'я при народженні Володимир (Вольф) Міхелевич Мінц, 4 [16] вересня 1872, Дінабург, Вітебська губернія, Російська імперія — лютий 1945, Бухенвальд, Німеччина)[1] — латвійський хірург, вчений-медик і громадський діяч.
Життєпис[ред. | ред. код]
Володимир Міхелевич Мінц народився 4 вересня (за старим стилем) 1872 року в Дінабурзі в єврейській родині[2]. Батьки — купець другої гільдії Міхель Нохімович (Михайло Наумович) Мінц (народився 1838) та Елька Файвелівна (Ольга Павлівна) Мінц (уроджена Фрідлянд, народилася 1844). Середню освіту здобув у Ризькій міській гімназії[en] (випуск 1890). Потім закінчив медичний факультет Юр'ївського університету (1895) і протягом року працював асистентом факультетської хірургічної клініки у професора Вернера фон Мантейфеля. У 1896 році захистив дисертацію на ступінь доктора медицини «Про розлад обертальних рухів після перелому передпліччя». Потім ще рік стажувався як хірург в Берліні в клініці Дж. А. Азріеля.
У 1897 році він повернувся до Російської імперії та почав працювати в хірургічній клініці Старо-Катерининської лікарні; у 1901 році очолив хірургічне відділення лікарні.
З 1905 року — приват-доцент Московського університету по кафедрі госпітальної хірургічної клініки, з 1917 року — професор оперативної хірургії та топографічної анатомії.
Під час Першої світової війни був керівником хірургічного відділення Головного Московського госпіталю[3].
У 1918 році він очолив групу лікарів, які лікували Леніна після замаху на його життя. Завдяки допомозі Леніна Мінцу було дозволено в 1920 році повернутися до Риги, де він працював у єврейській лікарні «Бікур-Холім» у 1924 році очолив її хірургічне відділення[3]. З 1922 року — професор медичного факультету Каунаського університету.
У лютому 1926 року після замаху на радянських дипкур'єрів у Латвії оперував пораненого Йоганна Махмасталя[ru][4].
Після окупації Латвії СРСР у 1940—1941 роках керував хірургічним відділенням у клініці Латвійського державного університету[5].
Після нацистського вторгнення в СРСР, у 1941—1943 роках жив у Ризькому гетто з дозволом днем перебувати в клініці. У 1943 році керував створеною в гетто лікарнею[3].
За відмову оперувати трьох німецьких офіцерів Мінц був переміщений до концтабору Кайзервальд[en][6], а в 1944 році депортований до Бухенвальду, де загинув у лютому 1945 року (за іншими відомостями — 12 листопада 1944 року[7]).
Наукова та громадська робота[ред. | ред. код]
Володимир Мінц опублікував понад 100 статей і книг по нейрохірургію, пластичну хірургію, ортопедію, гінекологію, урологію і онкологію[5]. Його учнями був ряд латвійських хірургів, в тому числі Володимир Голберг, Генріх Шнейдер, Михайло Дублінський і Лев Хнох.
З 1904 до 1916 року Мінц був секретарем Всеросійського хірургічного товариства; з 1914 року — дійсним членом Міжнародного товариства хірургії[en]. Редагував газету «Хірургічний Вісник»[8].
В 1916 році на з'їзді хірургів Мінц демонстрував нову на той момент операцію з вилучення стороннього тіла з легень[8], а в 1926 році провів першу в Латвії хірургічну операцію з видалення частини легень[en].
Родина[ред. | ред. код]
Генеалогія родини Мінц простежена з XVI століття на 17 поколінь і опублікована старшим братом Володимира Паулем Мінцем[de] у книзі «Пізнання святих» в 1907 році. У Міхля Мінца було п'ятеро синів, троє з них (Пауль, Володимир і Наум) стали відомими в Латвії й за її межами людьми[9].
Пауль Мінц був юристом-правознавцем, очолював єврейське юридичне товариство в Ризі[10], обіймав різні посади в уряді Латвії. Загинув в 1941 році в одному з лагерів ГУЛАГу.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Latvijas padomju enciklopēdija. — Rīga : Galvenā enciklopēdiju redakcija, 1985. — Т. 6. — С. 702.
- ↑ Владимир Михайлович Минц. Российская еврейская энциклопедия. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 листопада 2013.
- ↑ а б в Бобе, 2006, с. 257, 265, 288-289.
- ↑ Павел Коршенков. Его сердце и знания освещали путь страждущим. Динабург вести. Архів оригіналу за 10 червня 2022. Процитовано 3 травня 2011.
- ↑ а б Šarūnas Liekis. Mincs, Vladimirs (англ.). YIVO Encyclopedia[en]. Архів оригіналу за 1 квітня 2013. Процитовано 2 травня 2011.
- ↑ Бобе, 2006, с. 356—357.
- ↑ Wladimir Mintz. Totenbuch - KZ Buchenwald (нім.). totenbuch.buchenwald.deStiftung Gedenkstätten Buchenwald
und Mittelbau-Dora. Процитовано 13 квітня 2015.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - ↑ а б Бобе, 2006, с. 356-357.
- ↑ Бобе, 2006, с. 354-355.
- ↑ Светлана Ковальчук. Издания по вопросам права в независимой Латвии (1920-1940). Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 3 листопада 2013.
Література[ред. | ред. код]
- Альтшулер Б., Черфас Д. Профессор Минц. — Рига, 1970. — 72 с. — 3000 прим.
- Бобе М. Евреи в Латвии / М. Баркаган. — Рига : Шамир, 2006. — 438 с. — ISBN 9984-9835-3-6.
- Волков В. А., Куликова М. В. Московские профессора XVIII — начала XX веков. Естественные и технические науки. — М. : Янус-К; Московские учебники и картолитография, 2003. — С. 158—159. — 2000 прим. — ISBN 5—8037—0164—5.
Додаткова література[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Šarūnas Liekis. Mincs, Vladimirs (англ.). YIVO Encyclopedia[en]. Процитовано 2 травня 2011.
- Фрейдман Б. Выдающиеся врачи-евреи, жившие и работавшие в Латвии Сборник материалов научной конференции «Евреи в меняющемся мире». Латвийский университет, 1999.
- Павел Коршенков. Его сердце и знания освещали путь страждущим. Динабург вести. Процитовано 3 травня 2011.
- Мацкевич А. Владимир Минц