Овімбунду

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Овімбу́нду (мбунду) — народ мовної спорідненості банту в Анголі.

Територія проживання і чисельність[ред.ред. код]

Овімбунду на етнографічній мапі Анголи

Люди овімбунду живуть на центральному плоскогір'ї Анголи.

Загальна чисельність — 3,3 млн чол. (кін. 1980-х років).

Субетноси, мова і релігія[ред.ред. код]

Овімбунду має субетнічне членування — біє(но), баїлундо, домбе, ханья, какоїда та інші.

Мова — умбунду слугує для міжплемінного спілкування в центральних та південних районах Анголи.

За релігією овімбунду — християни (католики та протестанти); частина зберігає традиційні вірування (культ предків та віра в духів).

Історія[ред.ред. код]

З кінця XVII століття овімбунду активно торгують з португальцями (раби, слонова кістка, віск, з кін. XIX ст. також каучук), споряджаючи каравани вглиб континенту.

У XVIII — XIX ст.ст. в овімбунду склалися додержавні утворення на базі субетнічних груп народу — Баїлундо, Біє, Уамбо та ряд інших.

Наприкінці XIX — початку ХХ ст.ст. чинили опір португальським колонізаторам.

Зі здобуттям Анголою незалежності від Португалії в 1975 році, в країні була розв'язана тривала і виснажлива Громадянська війна (1975-2002). Са́ме овімбунду стали головною силою одного з ворогуючих політичних угруповань УНІТА (протистояли чинній владі). Хуамбо (Huambo) і Куйто (Kuito), два найбільших міських осередки овімбунду були вщент зруйновані кривавими подіями 199294 років.

Господарство[ред.ред. код]

Основні традиційні заняття — ручне землеробство (кукурудза, сорго, просо, бобові, овочі, батат). Займаються також мисливством, збиральництвом і видобуванням солі.

Розвинуті ремесла — обробка заліза, дерева; гончарство, плетіння, різьбярство тощо.

У теперішній час чимало овімбунду живуть у містах, де працюють на підприємствах; тж. поширене відхідництво на плантації кави та цукрової тростини.

Джерела і література[ред.ред. код]

  • Львова Э.С., Агоджанян В.С. Овимбунду // Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», М., 1988, стор. 345 (рос.)