О люди! люди небораки!

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
О люди! люди небораки!
Автограф з віршем «О люди! люди небораки!»
Жанр вірш
Автор Тарас Шевченко
Написано 1860
Опубліковано 1861

«О люди! люди небораки!» — вірш Тараса Шевченка 1860 року, написаний у С.-Петербурзі.

Написання та автографи[ред. | ред. код]

Зберігся чистовий автограф вірша у «Більшій книжці»[1]. Дата в автографі: «3 ноября»[2].

Вірш датується дослідниками за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860-го: 3 листопада 1860 року, та місцем написання — С.-Петербург[2].

Публікація[ред. | ред. код]

Вперше вірш надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» 1861 року (№ 5, стор. 2 — 3), де з цензурних міркувань знято рядки 1 — 4 й перероблено рядки 19 — 22:

Дівчаточок, як ту отару,
Женуть!.. Чи буде суд і кара
Усім неправдам на землі?[2]

За першодруком (з купюрами) зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 року[3] та в рукописній збірці «Кобзар» 1865 року, переписаній Д. Демченком[4][2].

До збірки творів вірш уперше введено у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» 1867 року (СПб., стор. 657), де подано за першодруком, з купюрами[2].

Повністю вперше надруковано (без рядка 21) в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» 1876 року (Прага, стор. 258)[2].

Сюжет[ред. | ред. код]

Зміст твору пов'язаний зі смертю вдови Миколи І цариці Олександри Федорівни і підказаний поетові реальною сценою, яку він побачив на вулиці: вихованок дитячого притулку «женуть» до Петропавловського собору вклонитися її прахові. Олександра Федорівна була патроном Відомства установ імператриці Марії, до якого належали дитячі притулки (звідси саркастичні рядки: «Женуть до матері байстрят…»). Народ зустрів смерть імператриці цілком байдуже, тому доводилося «організовувати» народну скорботу, що й стало злободенною темою вірша. Цей твір — характерний зразок політичної лірики Шевченка останніх років його життя. Сповнена обурення, скорботи й співчуття до знедолених лірична розповідь поета поєднується тут з відвертим картанням «царів»-«псарів», закликом до «кари» «царям, царятам на землі» (початкові й кінцеві рядки вірша, які композиційно обрамлюють розповідь). Увесь вірш — і в своїй розповідній, і в «декларативній» частинах — пройнятий ліризмом. Вірш є «вибухом почуття» та «криком совісті, ображеної пануючим суспільним злом». У творі відбилися нові тенденції в політичній ліриці Шевченка останнього періоду — прагнення будувати вірш у формі своєрідних «малюнків з натури», в яких зображення життєвого факту поєднується з роздумами автора про спостережене («Дівча любе, чорнобриве», «Якось-то йдучи уночі»)[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ ІЛ, ф. 1, № 67, с. 319
  2. ↑ а б в г д е «О люди! люди небораки!» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 363; 753—754.] litopys.org.ua Процитовано 8 січня 2024
  3. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 418
  4. ↑ ІЛ, ф. 1, № 81, с. 71 — 72
  5. ↑ «О люди! люди небораки!» [Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 59-75.] izbornyk.org.ua Процитовано 8 січня 2024

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=О_люди!_люди_небораки!&oldid=41389312