Канів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Канів
KanivCOA.png Kaniv h.png
Герб Канева Хоругва Канева
Канів
Розташування міста Канів
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Черкаська область Черкаська область
Район/міськрада Канівська міська рада
Рада Канівська міська рада
Код КОАТУУ 7110300000
Перша згадка 1078
Магдебурзьке право 1601
Статус міста з 1796 року
Населення 25 558 (2013)
Площа 17,42 км²
Поштові індекси 19000 - 19009
Телефонний код +380-4736
Координати 49°44′41″ пн. ш. 31°27′21″ сх. д. / 49.74472° пн. ш. 31.45583° сх. д. / 49.74472; 31.45583Координати: 49°44′41″ пн. ш. 31°27′21″ сх. д. / 49.74472° пн. ш. 31.45583° сх. д. / 49.74472; 31.45583
Міста-побратими Flag of France.svg Ламберсар, Франція
Flag of the United States.svg Сонома (Каліфорнія), США
Flag of Germany.svg Фірзен, Німеччина
День міста Третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Миронівка
До станції 45 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 169 км
 - автошляхами 75 км
До Києва
 - автошляхами 150 км
Міська влада
Адреса м. Канів, вул. Олега Кошового, 3
Веб-сторінка http://www.kaniv-rada.gov.ua/
Міський голова Ренькас Ігор Олександрович

Ка́нів — місто обласного підпорядкування, районний центр Канівського району Черкаської області. Населення — 25 558 (на 1 січня 2013 року) особи.

Географія[ред.ред. код]

Місто розташоване на правому березі ріки Дніпро. Відстань до Києва — 120 км, до Черкас — 78 км.

Походження назви[ред.ред. код]

Про походження назви міста є кілька гіпотез. Дві з них тлумачать її, як слово татарського походження. Означає воно «ханський перевіз»[1] та «місце крові»[2]. Ще однією версією у перекладі з тюркської — «Дім Хана» («Кхан ев»)[Джерело?]. За народним переказом, Канів походить від назви птаха-канюка[3]. Крім того, існує грецька версія походження міста — місто очерету, на що вказує і грецька колонія поблизу Канева. Мається на увазі схожість назви міста з грецьким словом «канос» — очерет, місце очерету. Запропонована одним з сучасних дослідників Канівщини[Джерело?].

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Канева
Георгіївський (Успенський) собор, 1144 рік.

Перша письмова згадка про Канів міститься в «Печерському патерику» і датується між 1074 і 1088. Канів згадується також у 1144 році, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Юрія (Успенський собор). У середині ХІІ століття Канів був великим містом і відігравав велику роль в житті Давньої Русі. 1155 року він відомий як офіційне місце зустрічей руських князів з половецькими послами. Тут проходив великий шлях «з варяг у греки», який був важливою торговою артерією держави.

Місто не раз руйнували, зрівнювали з землею. У 1240 році Канів захопили і спустошили монголо-татарські орди, очолювані Батиєм.

Неодноразово Канів переходив із рук в руки. 1320 місто взяв литовський князь Гедимін. 1362 року місто опинилося під владою Великого князівства Литовського. За нього місто виросло і перетворилось на помітний торговельний центр. Починається будівництво Канівської фортеці.

У XVI столітті Канів став своєрідною козацькою святинею. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. 1578 року козаки перевезли сюди останки скараного у Львові гетьмана Івана Підкови, ще один гетьман запорізького війська, Яків Шах, доживав тут свій вік. У Каневі похований також гетьман Самійло Кішка.

1595 року Канів та інші міста і села сучасної Черкащини охопило повстання під проводом Северина Наливайка, а у 15911593 роках тут прокотилось повстання проти польської шляхти, яке очолив гетьман реєстрових козаків Криштоф Косинський.

1600 року Каневу було надано Магдебурзьке право.

У 17 столітті канівці брали активну участь у повстаннях проти польсько-шляхетського панування.

1625 Канів був спалений. 1630 місто ще раз спалене татарами.

У 30-х роках XVII століття в місті було створено Канівський полк, що брав активну участь у визвольній війні українського народу.

Пізніше Канів не раз переходив з рук в руки. Після Андрусівського миру 1667 року Канів відійшов до Польщі, а за Бучацьким мирним договором з 1672 року місто було під владою турків. В вересні 1678 року турки повністю зруйнували місто.

Під час Коліївщини загін гайдамаків на чолі з Семеном Неживим у червні підійшов до Канева і, поповнивши ряди жителями навколишніх сіл, штурмом оволодів канівським замком[4].

1793 року відбувся другий розподіл Польщі, в результаті якого вся Правобережна Україна, у тому числі й Канів, перейшла до складу Російської імперії.

Після січневих подій 1905 року у Петербурзі канівців посилили боротьбу проти самодержавства. Революція 1905—1907 років охоплювала весь повіт. Після Лютневої революції 1917 року маси знову піднялися на боротьбу за політичні права й свободи.

Сучасний Канів

У другій половині березня 1918 року місто захопили австро-німецькі війська. Наприкінці квітня 1918 року біля Канева зупинився 2-й Польський корпус, який 12 травня 1918 року оточили і роззброїли німці[5]. На початку січня 1919 року місто було під контролем Армії УНР. 9 лютого 1919 року владу в місті захопили більшовики. Після громадянської війни у винятково складних умовах розпочалась відбудова промисловості і господарства Канева. У березні 1924 року створено перше колективне господарство імені В. І. Леніна.

У ході Другої світової війни 15 серпня 1941 року нацистські війська захопили Канів. Місто було звільнене від нацистів січня 1944 року.

У повоєнні роки відбудовується місто та розвивається промисловість. Новий етап у розвитку Канева розпочався з 1964 року у зв'язку з будівництвом Канівської ГЕС. У 1969 р. розпочато будівництво Канівського електромеханічного заводу «Магніт». У результаті Канів сильно змінився, набрав рис індустріального міста.

Промисловість[ред.ред. код]

Переважають підприємства харчової й переробної галузей.

Канівський «Маслосирзавод» (корпорація «Клуб сиру») увійшов у п'ятірку українських експортерів молочної продукції. Тверді сири під маркою «Канівські традиції», сухе молоко, масло користуються попитом в країнах близького і далекого зарубіжжя.

Продукцію під торговою маркою «Верес» виготовляє ЗАТ «Агроекопродукт» (до 1998 року—"Завод продтоварів"). В Каневі та селах району розміщені кілька переробних заводів цього підприємства, а також, сільськогосподарські угіддя, які належать йому ж.

ПрАТ «Миронівська птахофабрика» - компанія-виробник продукції бренду «Наша Ряба» і є найбільшим в Європі підприємством, що виробляє м’ясо птиці. Входить до складу Групи підприємств ПАТ «Миронівський хлібопродукт».

До числа найбільших роботодавців і джерел місцевого бюджету входить Канівська гідроелектростанція.

Діє завод побутових виробів «Квант». Декілька цехів електромеханічного заводу «Магніт» займаються випуском товарів побутового призначення.

Проблемами в господарстві міста є використання сміттєзвалища (площа 3 га), що знаходиться за 5 км на північній околиці міста, неподалік села Бобриця. Це єдине сміттєзвалище Канева, воно не має ніяких стандартних норм з використання, що приводить до частих загорань сміття.[6]

Парк Слави

Освіта[ред.ред. код]

У Каневі діють 5 загальноосвітніх шкіл, школа-інтернат, філія Східно-європейського університету менеджменту, Канівський гуманітарний інститут Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (в минулому Канівське училище культури та мистецтв), Канівське вище професійно-технічне училище радіоелектроніки та машинобудування та Канівський еколого-інформаційно-технологічний коледж

Культура[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Пам'ятники міста[ред.ред. код]

Пам'ятник на могилі Тараса Шевченка
Пам'ятний знак В'ячеславу Чорноволу
Пам'ятник Іванові Підкові на Тарасовій горі
Пам'ятник Кобзарю перед греблею Канівської ГЕС
  • Стела та барельєф на могилі Олександра Ленського (Меморіальний парк);
  • Героям Бронепоїзда (вул. Леніна);.

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися у Каневі:

Поховані у Каневі:

Інші персоналії, пов'язані з Каневом:

Почесні громадяни Канева[ред.ред. код]

Канівські старости[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

У 1918 році голова Центральної Ради Михайло Грушевський мав намір перевести столицю Української Народної Республіки до Канева, однак не встиг.[1]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. М. Тихомиров. Древнерусские города, вид.2. Москва, 1956, стор. 302.
  2. Статистическое описание Киевской губернии, ч. 1., стор. 467.
  3. Канівщина. Дніпропетровськ, 1969, стор. 3.
  4. Гайдамацький рух на Україні в XVIII столітті, стор. 368, 424.
  5. Польські корпуси в Україні 1917-1918 рр.
  6. Газета «Прес-Центр» № 26 (153) 25 червня 2008 р.
  7. Стаття про І. Г. Тараненка, сайт газети «Дніпрова зірка»
  8. Aleksandrowicz Stanisław. Niemirowicz Andrzej h. Jastrzębiec (zm. 1541) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977.— t. XXІІ/4, zeszyt 95.— S. 807. (пол.)
  9. Kazimierz Piwarski. Czarniecki Stefan Stanisław (†1703) / Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1938.— t. IV/2, zeszyt 17.— S. 211–212. (пол.)
  10. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 820 s.— S. 100–101. (пол.)

Література[ред.ред. код]

Ресурси інтернету[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.