Парашут
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Парашут (фр. parachute) (грец. παρα- — прийменник: проти, запобігти та фр. chute [шуьт] — падіння) — пристрій для безпечного спуску в повітрі з великої висоти людини та вантажів, якій використовує опір повітря.
Зміст |
[ред.] Історія появи парашута
Ідея парашута з'явилася задовго до польоту першої повітряної кулі, не говорячи вже про літак. Проте термін «парашут» прийшов у техніку значно пізніше за народження ідеї.
Відомо із старовинних переказів, легенд та розповідей мандрівників середньовіччя про використання людьми пристроїв, що нагадують парасольки, для стрибків з башт і обривів. Жителі Китаю, Африки і південно-східної Азії ще в глибокій старовині добре знали про гальмуючі властивості увігнутих поверхонь. Демонстрації стрибків з парасольками влаштовувалися на святкуваннях і циркових показах.
Описання благополучних стрибків з великої висоти можна знайти в творах давньоримських письменників Апулія і Овідія. Проте лише в кінці 15 століття з'явився перший технічний проект парашута. Запропонував його італійський вчений інженер і художник Леонардо да Вінчі. Цей винахід з'явився результатом численних експериментів і спостережень ученого над поведінкою падаючих картонних фігур різноманітної форми.
У 1483 році Леонардо да Вінчі намалював ескіз пірамідального парашута. Він писав, що:
«Якщо у людини є шатер з накрохмаленого полотна шириною в 12 ліктів і вишиною в 12, то він зможе кидатися з будь-якої висоти, без небезпеки для себе».
Поверхня запропонованого Леонардо да Вінчі пристрою для спуску людини дорівнювалася приблизно 60 м2. Ці розрахунки близькі до сучасного парашута для людей. Відсутність практичної потреби в застосуванні парашута, засобів доставки в потрібне місце служила завадою для винаходу і вдосконалення таких пристроїв, і лише розвиток повітроплавання з 18 століття і випадки катастроф спонукали винахідників впритул зайнятися створенням спеціального пристрою для успішного спуску людини з великої висоти.
Вперше побудував і випробував такий апарат французький фізик Луї Себаст'ян Ленорман (фр. Sebastien Lenormand), який і дав йому назву — «парашут» (від грецької «пари» — проти і французького «шюте» — падіння). Спочатку парашути виготовлялися у вигляді парасольок або з прогумованої тканини і були дуже недосконалі, займали дуже багато місця.
Одним з винахідників парашуту вважається Фауст Вранчич з Хорватії. У 1597 році він стрибнув з дзвонової башти заввишки 87 метрів на ринкову площу в Братиславі.
3 жовтня 1785 року Жан Пьер Бланшар з балкона спустив собаку і 23 серпня 1786 року вівцю на парашуті.
Перша людина, яка добровільно (з парашутом) стрибнула з повітряного балону, був французький аеронавт Андре-Жак Гарнерін; це трапилося 22 жовтня 1797 року. Його стрибок з саморобного водневого балона з висоти 400 метрів над паризьким парком Монсо був перший парашутним стрибком в Європі. Фізик, якій був присутній на цієї події, побачивши як розгойдується парашут Гарнерена, запропонував зробити невеликий отвір в центрі куполу, щоб повітря виходило через нього. Гарнерен погодився, та з тих пір на будь-якому парашуті є полюсний отвір.
[ред.] Розвиток парашуту
У 1911 році російський військовий, Котельников, під враженням від побаченої їм на Всеросійському святі повітроплавання в 1910 році загибелі російського льотчика капітана Л. Маціевича приступив до розробки принципово нового парашуту РК-1. Парашут Котельникова був компактний. Його купол виготовлений з шовку, стропи розділялися на 2 групи і кріпилися до плечових обхватів підвісної системи. Купол і стропи укладалися в дерев'яний, а пізніше алюмінієвий ранець.
У1912 році Котельников перший запатентував перший парашутний ранець.
Пізніше, в 1923 році Котельников запропонував ранець для укладання парашута, зроблений у вигляді конверта із сотами для строп.
Перші випадки використання парашуту з військовими цілями були зафіксовані в період Першої Світової війни 1914 - 1918. Це були артилерійські спостерігачи, які проводили коректування артилерійського вогню з повітряних балонів. Вони уявляли собою дуже привабливу ціль для ворожих пілотів винищувачів, тому після багатьох випадків загибелі коректувальників, офіцери почали застосовувати парашути, як засіб порятунку. Додатково, загрозу становили самі повітряні балони, які спалахували здебільшого дуже швидко.
В той же час, незважаючи на наявність перших зразків парашутів, екіпажам літаків практично було заборонено використання парашутів, через те, що існувало повір'я,- відсутність засобів порятунку примушує пілота вступати в повітряний бій без страху. До того ж, перші парашути були дуже важкі та незручні і займали забагато місця в літаку. Тому часто траплялись випадки, коли авіатори гинули внаслідок відсутності засобу порятунку або вчиняли самогубство.
За 1917 рік в російській армії було зареєстровано 65 спусків з парашутами, 36 — для порятунку і 29 добровільних.
Після революції 1917 року перший, вимушений стрибок з літака був виконаний 23 червня 1927 року льотчиком-випробувачем М. М. Громовим, майбутнім Героєм Радянського Союзу.
Датою початку розвитку масового парашутного спорту в СРСР стає 26 липня 1930 року. Цього дня у Воронежі на Аеродромі почалися перші стрибки військових льотчиків під керівництвом Л. Р. Мінова.
Парашутизм став масовим спортом і улюбленим заняттям молоді. З'являються жінки-парашутистки (Федорова, Кулеєва). Вперше стрибають вночі Березкин, Гятров та ін. Майстерність парашутистів зростає. У 1934 році конструктором Лобановим була запропонована нова форма куполу — квадратна і плоска, в 1935 році новий спортивно-тренувальний парашут із змінною швидкістю зниження був прийнятий в експлуатацію. Інженери брати Дороніни вперше в світі сконструювали автомат для розкриття парашута на заданій висоті.
[ред.] Різновиди парашута
Існує два основних типи парашуту по формі купола:
- парашут з круглим куполом (круглий парашут) і
- парашут з прямокутним (або еліптичним) куполом (парашут-крило).
Окремо використовуються парашути для зниження швидкості літаків і космічних кораблів при посадці. Діапазон швидкостей і навантажень радикально розрізняється.
Круглі парашути зменшують швидкість падіння майже виключно за рахунок опору повітря. Вони мають форму півсфери, на нижньому краю прикріплені стропи (вірьовки), на яких висить парашутист або вантаж. Для стабілізації зниження у вершині куполу зазвичай є полюсний отвір, через який йде повітря. Цим запобігають розгойдуванню парашута.
Сучасні парашути-крило зменшують швидкість падіння в основному за рахунок підйомної сили набіжного потоку повітря. Їх поперечний перетин відповідає профілю крила літака. Це дозволяє істотно скоротити площу і вагу парашута, в деяких випадках до 10 разів.
Гальмівні парашути застосовуються для скорочення гальмівного шляху(на реактивних, військових і деяких видах транспортних літаків) і зниження швидкості падіння (наприклад, космічної капсули).
Рятувальні парашути призначені для аварійного покидання літака.
[ред.] Загальна компоновка парашута
[ред.] Складові частини (варіант)
- Парашутна система
- камера стабілізуючої системи
- стабілізуюча система
- камера основного парашута
- основний парашут
- підвісна система з ранцем
- двухконусний замок
- ланка ручного розкриття
- запасний парашут
- страхуючий прилад
- парашутна сумка
[ред.] Дивись також
- Повітряно-десантні війська світу,
- Повітряно-десантні війська,
- Проект Ексцелсіор — рекордні стрибки з парашутом.
[ред.] Зовнішні джерела
 |
Це незавершена стаття з технології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
