Леонардо да Вінчі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Леонардо да Винчи
Leonardo da Vinci
Ймовірно автопортрет Леонардо да Вінчі
Дата народження	15 квітня 1452 р.
Місце народження	поблизу Вінчі, Флоренція
Дата смерті	2 травня 1519 р.
Місце смерті	замок Clos Luce, поблизу Амбуаза, Турень, Франція
Національність	італієць

Леона́рдо да Ві́нчі (іт. Leonardo da Vinci, *15 квітня 1452 в Анкіано коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Клос Луче, Амбуаз) — видатний італійський художник, архітектор, інженер і вчений, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

Зміст 1 Життєпис 1.1 Дитинство 1.2 Вчитель або вчителі 1.3 Творче життя 2 Мистецтво 2.1 Список живописних творів 3 Наука і техніка 4 Літературна спадщина 4.1 Щоденники Леонардо 5 Мислитель 6 Твори Леонардо в музеях світу 7 Виноски 8 Джерела 9 Посилання

[ред.] Життєпис

[ред.] Дитинство

Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкиано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції в «Три години ночі» тобто в дев'ять вечора(за сучасним відліком часу) Відмічено в щоденнику діда Леонардо (дослівний переклад) «В суботу, в три години ночі 15 квітня народився мій внук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив батько П'єро ді Бартоломео». Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружувався на багатій і знатній дівчині, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ в своїх шедеврах.

В Італії того часу до незаконнонароджених дітей відносилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі взяли участь в подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружувався повторно — і знову незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.

Леонардо не мав прізвища в сучасному смислі; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — іт. Leonardo di ser Piero da Vinci, тобто «Леонардо, син пана П'єро з Вінчі».

[ред.] Вчитель або вчителі

Приблизно з 15 років навчався у майстерні Вероккіо. Майстерня Верроккіо містилася в інтелектуальному центрі тодішньої Італії, місті флоренції, що дозволило Леонардо навчитися гуманітарним наукам, а також набути деяких технічних навичок. Він вивчив креслення, хімію, металургію, роботу з металом, гіпсом і шкірою. Крім цього юний підмайстер займався малюванням, скульптурою і моделюванням. У майстерні часто бували такі відомі майстри, як Гірландайо, Перуджино, Боттічеллі і Лоренцо ді Креді. Згодом, навіть коли батько Леонардо приймає його на роботу в свою майстерню, він продовжує співробітничати з Верроккіо.

Справді, офіційно першим вчителем Леонардо вважають Верроккіо, справжнє ім'я якого Андреа дель Чоні (1436?-1488).Вважають також,що батько Леонардо був знайомцем Веррокіо .Майстер був непростим а ні в своєму житті, а ні в творчості. Підлітком з юрбою хуліганів убив 40-літню людину,за що сидів в тюрмі. З роками набрав майстерності і став ювеліром, скульптором, трохи художником. Його й досі знають більше не за художніми витворами,а за скульптурами (надгробок Джованні Медічі в церкві Сан Лоренцо, "Христоста апостол Фома" в церкві Ор-Сан-Мікелє, кінний монумент Коллеоні в Венеції). Пізніше,свою спробу створити кінний монумент зробив і Леонардо в Мілані, але без успіху. Зберігся портрет Веррокіо пензля Лоренцо ді Креді (Флоренція ,Уффіці).

Найбільшу цікавість викликає як вчитель не Веррокіо, а простолюдин Томмазо Мазіні. Саме він перебував у оточенні дворянина Леонардо всі роки навчання у Флоренції. Саме він поїде з Леонардо до Мілану і буде робити разом з ним до своєї смерті.

У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримує кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.

Одного разу Верроккіо отримав замовлення на картину «Хрещення Христа» і доручив Леонардо написати одного з двох ангелів. Це була звичайна практика художніх майстерень того часу: вчитель створював картину разом з помічниками-учнями. Найталановитішим і стараннішим доручалося виконання цілого фрагмента. Два ангели, написані Леонардо і Верроккіо, недвозначно продемонстрували перевагу учня над вчителем. Як пише Вазарі, вражений Верроккіо закинув пензель і ніколи більше не повертався до живопису.

[ред.] Творче життя

У віці 24 років Леонардо і ще троє молодих людей були притягнуті до судового розгляду за анонімним звинуваченням в содомії, але їх виправдали^[1]. Про його життя після цієї події відомо дуже мало, але, ймовірно, у нього була власна майстерня у Флоренції в 1476—1481 роках. Леонардо довгі роки провів у мандрах по Італії, займався математикою, інженерними справами.

У 1481 монастир Сан Донато а Сісто замовляє Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж була почата робота над картиною «Святий Ієронім».

У 1482 Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музикою^[2], створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі послав його як миротворця до Лодовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовика Моро. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працює над цим монументом (глиняна модель статуя була зруйнована при взятті Мілану французами у 1500; відома лиш за підготовчими ескізами). На цей період приходить і творчий розквіт Леонардо-живописця. В «Мадонні в скелях» (1483-94, Лувр, Париж; 2-й варіант – 1497-1511, Національна галерея, Лондон) розлюблена Леонардо да Вінчі персонажі представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонарда да Вінчі. У середині 1880-х створив «Мадонну Літта». У 1485 створений «Портрет музиканта».

У Леонардо було багато друзів і учнів. Що ж до любовних відносин, достовірних відомостей із цього приводу немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цю сторону свого життя. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок з Чечилією Галлерані, фавориткою Лодовіко Моро, з якою він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм» (1488, Музей у Кракові), в якій вигини ліній повторюються у фігурі жінки і тварини, що надає картині витонченої грації..

У 1487 розробляє літальну машину — орнітоптер, заснований на пташиному польоті. 1489 виконує анатомічні малюнки черепів

З 1490-х років зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 створена Вітрувіанська людина — знаменитий малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Виконана глиняна модель пам'ятника Франческо Сфорца.

У 1495—1498 Леонардо працює над фрескою «Таємна вечеря» в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.

У 1499 Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишає Мілан, модель пам'ятника Сфорца сильно пошкоджена.

У 1502 Леонардо поступає на службу до Чезаре Борджіа, 1503 повертається до Флоренції, де суперничав з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Тут він створює картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину «Мона Ліза» (Лувр, Париж).

1505 спостерінає і робить начерки польоту птахів.

У 1506 повертаться до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, котрий у той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни). У 1507 Леонардо вивчає будову людського ока. Робить в Мілані над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо 1508—1512, розписує собор Святої Анни (1509). 1512 створює свій відомий «Автопортрет».

У 1512 році Леонардо переїзжає до Риму під заступництво папи Льва X, три роки живе в римському Бельведері, де працює над над картиною «Іоанн Крестітель».

1516 року переїзжає до Франції як придворний художник, інженер, архітектор і механік. Тут він створив серію рисунків на тему всесвітнього потопу. Але у Франції Леонардо майже не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Третій рік життя в Амбуазе 67-річний Леонардо провів в ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів в Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малодостовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований в замку Амбуаз. На могильній плиті був вибитий напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».

Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці: окрім грошей, він отримав картини, інструменти, бібліотеку та інше майно. Салаї і його слузі дісталося по половині виноградників Леонардо.

[ред.] Мистецтво

Нашим сучасникам Леонардо в першу чергу відомий як художник. Крім того, не виключено, що Да Вінчи міг бути і скульптором: дослідники з університету Перуджі - Джанкарло Джентіліні і Карло Циці - стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі^[3], що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе в першу чергу інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно не велика, а низка його робіт втрачена або сильно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є виключно важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.

Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. Попередні Леонардо художники Ренесансу рішуче відмовлялися від багатьох умовностей середньовічного мистецтва. Це було рухи у бік реалізму і багато що вже було досягнуте у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи з фарбою, художники були ще доволі умовні і скуті. Лінія на картині чітко обкреслювала предмет, і зображення мало вид розфарбованого малюнка. Найбільш умовним був пейзаж, який грав другорядну роль. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, тому що так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіяння світла в повітрі і виникнення сфумато — серпанки між глядачем і зображеним предметом, яке пом'якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм в живописі перейшов на якісно новий ступінь.

[ред.] Список живописних творів

Назва	форма	Рік	Музей
Пейзаж долини річки Арно	Чорнила, олівець, папір	15 серпня 1473
Хрещення Христа	Масло і темпера на панелі	1473—1475
Благовіщення	Масло і темпера на панелі	1473—1475	Уффіці
Поклоніння волхвів		1472—1477
Портрет Жиневри де Бенчі	Масло і темпера на панелі	біля 1475—1478
Мадонна з квіткою (Мадонна Бенуа)	Масло, перенесене з дошки на полотно	1478—1480	Ермітаж
Мадонна Літта		1478—1482	Ермітаж
Мадонна в скелях (Мадонна в гроті)	Масло на панелі	1483—1486	Лувр, Лондонська Національна галерея
Пані з горностаєм	Масло на панелі	біля 1488—1490	Музей Чарторийських
Портрет музиканта	Масло на панелі	1485—1490
Таємна вечеря	Масло і темпера на штукатурці	1494—1498
Мона Ліза (Джоконда)	Масло на тополиній панелі	1503	Лувр
Битва при Ангіарі	Стінний розпис	1503—1505
Леда з лебедем	Масло на панелі	1508—1514
Іван Хреститель	Масло на панелі	1512	Лувр
Туринський Автопортрет		1514—1515

[ред.] Наука і техніка

Важливим джерелом для вивчення поглядів Леонарда да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані розмовною італійською мовою. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці із відривків, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив великий вплив на художню європейську практику і теоретичні думки. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були зв’язані нерозривно. Живопис він розумів, як універсальну мову (подібно математиці, у сфері науки). в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царить в природі.

Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її раєм математичних наук і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і сковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонарду правильно писати рівновагу рідини у посуді.

Леонардо да Вінчі цікавили проблеми польоту. У Мілані він робив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів різних порід і кажанів. Окрім спостережень він проводив і досліди, але вони всі були невдалими. Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він говорив: «Хто знає все, той може все. Аби дізнатися — і крила будуть!» Спочатку Леонардо розробляв політ за допомогою крил, що приводяться в рух м'язовою силою людини: ідея простого апарату Дедала і Ікара. Але потім він дійшов до думки про спорудження такого апарату, до якого людина не повинна бути прикріплена, а мала зберігати повну свободу, щоб управляти ним; приводити ж себе в рух апарат винен своєю власною силою. Це по суті ідея аероплана. Для того, щоб успішно практично побудувати і використовувати апарат, Леонардо не вистачило тільки одного: ідеї мотора, що володіє достатньою силою. До всього іншого він дійшов. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки. На вертикальному «ornitottero» Леонардо планував розмістити систему втяжних сходів. Прикладом йому послужила природа: «подивися на кам'яного стрижа, який сів на землю і не може злетіти з-за своїх коротких ніг; а коли він у польоті, витягни сходи, як показано на другому зображенні зверху. так треба злітати з площини; ці сходи служать ногами». Що стосується приземлення, він писав: «Ці гачки (увігнуті клини), які прикріплені до основи сходів, служать тим же цілям, що і кінчики пальців ніг людини, яка на них стрибає і все його тіло не стрясається при цьому, неначебто він стрибав на каблуках».

Вивчаючи стійкість людського ока Леонардо да Вічні висловив правильні догадки про природу біокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнюючи результати розписів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Йшовши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він, розглядав організм як зразок природної механіки. Леонарда да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув ввести дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше став розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи і тут структурно-функціональні моменти. Він дав опис листорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі області науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично відносячись до популярного у той час ідеалу ученого-ерудита, Леонардо да Вінчі був найбільшим яскравим представником нового заснованого на експерименті мистецтвознання. Займаючись архітектурою він розробляє різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. На службі у правителя Мілану Людовіка Моро (1481-1482) Леонардо да Вінчі виступає у ролі воєнного інженера гідротехніка, організатора придворних феєрій.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних догадок, які набагато випередили епоху; такі наброски проектів металургійних печей і прокашних станів, ткацький станків, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Єдиний його винахід, що здобув визнання за його житті, — колесцовий замок для пістолета (що заводився ключем). На початку колесцовий пістолет був мало поширений, але вже до середини XVI століття став популярним у дворян, особливо у кавалерії, що навіть відбилося на конструкції латів, а саме: максиміліанівські лати ради стрілянини з пістолетів стали робити з рукавичками замість рукавиць. Колесцовий замок для пістолета, винайдений Леонардо да Вінчі, був настільки вдалим, що продовжував зустрічатися і в XIX столітті.

[ред.] Літературна спадщина

Величезна літературна спадщина Леонардо да Вінчі дійшла до наших днів в хаотичному вигляді, в рукописах, написаних лівою рукою. Хоча Леонардо да Вінчі не надрукував з них ані рядка, проте в своїх записах він постійно звертався до уявного читача і всі останні роки життя не залишав думки про видання своїх праць.

Вже після смерті Леонардо да Вінчі його друг і учень Франческо Мельці вибрав з них уривки, що відносяться до живопису, з яких був згодом скомпонований «Трактат про живопис» (Trattato della pittura, 1-е видання 1651). У повному ж вигляді рукописна спадщина Леонардо да Вінчі була опублікована тільки в XIX—XX століттях. Крім величезного наукового і історичного значення вона має також художню цінність завдяки стислому, енергійному складу і незвичайно чистій мові. Живучи в епоху розквіту гуманізму, коли італійська мова вважалася другорядною в порівнянні з латиною, Леонардо да Вінчі захоплював сучасників красою і виразністю своєї мови (за переказами він був хорошим імпровізатором), але не вважав себе літератором і писав, як говорив; його проза тому — зразок розмовної мови інтелігенції XV століття, і це уберегло її в цілому від штучності і велеречивості, властивій прозі гуманістів, хоча в деяких пасажах дидактичних писань Леонардо да Вінчі ми знаходимо відгомони пафосу гуманістичного стилю.

Навіть у найменш «поетичних» за задумом фрагментах склад Леонардо да Вінчі відрізняється яскравою образністю; так, його «Трактат про живопис» оснащений прекрасними описами (наприклад, знаменитий опис потопу), що вражають майстерністю словесної передачі живописних і пластичних образів. Разом з описами, в яких відчувається манера художника-живописця, Леонардо да Вінчі дає в своїх рукописах безліч зразків оповідної прози: байки, фацеції (жартівливі розповіді), афоризми, алегорії, пророцтва. У байках і фацеціях Леонардо стоїть на рівні прозаїків XIV століття з їхньою простодушною практичною мораллю; а деякі його фацеції не відрізняються від новел Франко Сакетті.

Фантастичніший характер мають алегорії і пророцтва: по-перше Леонардо да Вінчі використовує прийоми середньовічних енциклопедій і бестіаріїв; другі носять характер жартівливих загадок, що відрізняються яскравістю і влучністю фразеології і пройнятих уїдливою, майже вольтерівською іронією, направленою за адресою знаменитого проповідника Джироламо Савонароли. Нарешті, в афоризмах Леонардо да Вінчі виражена в епіграматичній формі його філософія природи, його думки про внутрішню суть речей. Художня література мала для нього чисте утилітарне, підсобне значення.

[ред.] Щоденники Леонардо

На сьогоднішній день від щоденників Леонардо уціліло близько 7000 сторінок, що містяться в різних колекціях. Спочатку безцінні замітки належали улюбленому учневі майстра, Франческо Мельці, але коли той помер, рукописи зникли. Окремі фрагменти почали «спливати» на рубежі XVIII—XIX століть. Спочатку вони не зустріли належного інтересу, численні власники навіть не підозрювали, який скарб потрапив до них в руки. Але коли вчені встановили авторство, з'ясувалося, що і книги комор, і мистецтвознавчі есе, і анатомічні зарисовки, і дивні креслення, і дослідження з геології, архітектури, гідравліки, геометрії, бойових фортифікацій, філософії, оптики, техніки малюнка — плід однієї людини. Всі записи в щоденниках Леонардо зроблені в дзеркальному зображенні.

[ред.] Мислитель

Творець «Таємної вечері» і «Джоконди» проявив себе і як мислитель, рано усвідомивши необхідність теоретичного обгрунтування художницької практики: «Ті, хто віддається практиці без знання, схожі на моряка, що відправляється в шлях без керма і компаса. Практика завжди повинна бути заснована на хорошому знанні теорії».

Вимагаючи від художника поглибленого вивчення зображених предметів, Леонардо да Вінчі заносив всі свої спостереження в записник, який постійно носив при собі. Підсумком став своєрідний інтимний щоденник, подібного якому немає у всій світовій літературі. Малюнки, креслення і ескізи супроводжуються тут короткими замітками з питань перспективи, архітектури, музики, природознавства, військово-інженерної справи тощо; все це пересипано різноманітними висловами, філософськими міркуваннями, алегоріями, анекдотами, байками. У сукупності записи цих 120 книжок представляють матеріали для величезної енциклопедії. Проте він не прагнув до публікації своїх думок і навіть вдавався до тайнопису, повна розшифровка його записів не виконана досі.

Визнаючи єдиним критерієм істини досвід, протиставляючи метод спостереження і індукції відвернутому умогляду, Леонардо да Вінчі не тільки на словах, а на ділі завдає смертельного удару середньовічній схоластиці з її пристрастю до абстрактних логічних формул і дедукції. Для Леонардо да Вінчі добре говорити — означає правильно думати, тобто мислити незалежно, не визнавати жодних авторитетів. Так Леонардо да Вінчі приходить до заперечення не тільки схоластики, цього відгомону середньовічної феодальної культури, але і гуманізму, продукту буржуазної думки, що ще не окріпла, застигла в марновірному преклонянні перед авторитетом стародавніх.

Заперечуючи книжкову ученість, оголошуючи завданням науки (а також і мистецтва) пізнання речей, Леонардо да Вінчі випереджає нападки Монтеня на вчених буквоїдів і відкриває за 100 років до Галілея і Бекона епоху нової науки.

«

Пусті і повні помилок ті науки, які не породжені досвідом, батьком всякої достовірності, і не завершуються в наочному досвіді

»

«

Жодне людське дослідження не може називатися дійсною наукою, якщо воно не пройшло через математичні докази. І якщо ти скажеш, що науки, що починаються і закінчуються в думці, володіють істиною, то в цьому не можна з тобою погодитися, тому, що в таких чисто уявних міркуваннях не бере участь досвід, без якого немає ніякої достовірності

»

[ред.] Твори Леонардо в музеях світу

• Вашингтон, Національна галерея
• Уфіці, Флоренція
• Лондон, Національна галерея
• Лувр, Париж
• Петербург, Ермітаж
• Мілан, Брера
• Краків, Польща
• Турин, малюнки, в тому числі Автопортрет
• Ватикан, Італія.
• Мюнхен, Стара пінакотека

[ред.] Виноски

[ред.] Джерела

• Леонардо да Винчи,редактор Волынский А.Л.,Санктпетербург,"Парфенон",1922 .
• Всеобщая история искусств,т 3,м.,"Искусство",1962 .
• "Техніка-молоді",№ 7,1983 (російською),Знаний тайные истоки.

[ред.] Посилання

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Леонардо да Вінчі

• Леонардо да Вінчі на www.nndb.com - своєрідному інтернетівському "Who's Who"
• Леонардо да Вінчі — на сайті The MacTutor History of Mathematics університету University of St Andrews, School of Mathematics and Statistics, Scotland

п • о • р Леонардо да Вінчі
Ранні роботи	Хрещення Христа
Пізні роботи	Портрет Джиневри де Бенчі · Мадонна Літта · Мона Ліза · Таємна вечеря
Винаходи	Робот Леонардо
Фільми	Життя Леонардо да Вінчі · Код да Вінчі
Інше	Вітрувіанська людина

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.