Леонардо да Вінчі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леонардо да Вінчі
італ. Leonardo da Vinci
Possible Self-Portrait of Leonardo da Vinci.jpg
автопортрет Леонардо да Вінчі
Дата народження 15 квітня 1452(1452-04-15)
Місце народження поблизу Вінчі, Флоренція
Дата смерті 2 травня 1519(1519-05-02) (67 років)
Місце смерті замок Clos Luce, поблизу Амбуаза, Турень, Франція
Національність італієць
Навчання Андреа дель Верроккйо
Напрямок Багато галузей, зокрема мистецтво і техніка
Вплив на Рафаель Санті

Леона́рдо да Ві́нчі (італ. Leonardo da Vinci, 15 квітня 1452 в Анкіано, коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Кло-Люсе, Амбуаз) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Будинок, в якому жив Леонардо

Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції, о «третій годині ночі», тобто о дев'ятій вечора за сучасним відліком часу. В щоденнику діда Леонардо зазначено (дослівний переклад): «В суботу, о третій годині ночі 15 квітня народився мій онук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив отець П'єро ді Бартоломео». Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружився з багатою і знатною дівчиною, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.

В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі сприяли подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружувався вдруге і незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.

Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — Леонардо, син пана П'єро з Вінчі (італ. Leonardo di ser Piero da Vinci).

Вчитель або вчителі[ред.ред. код]

Першим вчителем Леонардо, (коли він мав приблизно 15 років), вважають Андреа Вероккіо (італ. Andrea del Verrocchio), італійського скульптора та художника епохи Відродження. В майстерні Верроккіо, що містилася в інтелектуальному центрі тодішньої Італії — місті Флоренції, Леонардо вивчав також гуманітарні науки, тут він набув деяких технічних знань. У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримав кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.

Творче життя[ред.ред. код]

У віці 24 років Леонардо і ще троє молодиків були притягнені до судового розгляду за анонімним звинуваченням в содомії, але їх виправдали[1]. Про його життя після цієї події відомо дуже мало, але ймовірно, у нього була власна майстерня у Флоренції в 1476–1481 роках. Леонардо довгі роки мандрував Італією, займався математикою, інженерними справами.

У 1481 році монастир Сан Донато а Сісто замовив Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж почалася робота над картиною «Святий Ієронім».

У 1482 році Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музи́кою[2], створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі відправив його як миротворця до Людовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовіко Сфорца. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працював над цим монументом (глиняна модель статуї була зруйнована при взятті Мілану французами 1500; відома лише за підготовчими ескізами). На цей період припадає і творчий розквіт Леонардо-живописця. В «Мадонні у скелях» (1483–1494, Лувр, Париж; 2-й варіант — 1497–1511, Національна галерея, Лондон) персонажі, розроблені Леонардо да Вінчі, представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі. У середині 1480-х він створив «Мадонну Літта». У 1485 році був створений «Портрет музиканта».

У Леонардо було багато друзів і учнів. Стосовно статевих взаємин достеменних відомостей немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цей бік свого життя. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок з Чечилією Галлерані, фавориткою Людовіко Сфорца, з якої він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм» (1488, Музей у Кракові), в якій вигини ліній повторюються у фігурі жінки і тварини, що надає картині витонченої грації.

«Вітрувіанська людина»

У 1487 було створено літальну машину — орнітоптер, заснований на пташиному польоті.

1489 да Вінчі виконав анатомічні малюнки черепів.

З 1490-х років Леонардо зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 була створена Вітрувіанська людина — уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Було виконана глиняна модель кінного монумента Франческо Сфорца, яку зруйнували французькі вояки у Мілані.

У 1495–1498 Леонардо працював над фрескою «Таємна вечеря» в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.

У 1499 Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишив Мілан, модель пам'ятника Сфорца була сильно пошкоджена.

У 1502 Леонардо вступив на службу до Чезаре Борджіа, 1503 повернувся до Флоренції, де конкурував з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Тут да Вінчі створив картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину «Мона Ліза» (Лувр, Париж).

1505 Леонардо спостерігав і зробив начерки польоту птахів.

У 1506 повернувся до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, котрий на той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни). У 1507 Леонардо вивчав будову людського ока. Працював у Мілані над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо 1508–1512, розписував собор Святої Анни (1509). 1512 створив «Автопортрет».

У 1512 році Леонардо переїхав до Риму під заступництво папи Льва X, три роки жив у римському Бельведері, де працює над картиною «Іван Хреститель».

Кло-Люсе, місце смерті Леонардо

у 1516 році переїхав до Франції як придворний художник, інженер, архітектор і механік. Тут він створив серію рисунків на тему всесвітнього потопу. Але у Франції Леонардо майже не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Третій рік життя в Амбуазі 67-річний Леонардо провів у ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів в Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малоймовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований у замку Амбуаз. На могильній плиті вибито напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».

Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці: окрім грошей, він отримав картини, інструменти, бібліотеку та інше майно. Салаї і його слузі дісталося по половині виноградників Леонардо.

Мистецтво[ред.ред. код]

Нині Леонардо найперше відомий як художник. Крім того, цілком можливо, що да Вінчі міг бути скульптором: дослідники з університету Перуджі — Джанкарло Джентіліні і Карло Циці — стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі[3], що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе найперше інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно невелика, а низка його робіт втрачена або значно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є винятково важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.

Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. Художники Ренесансу рішуче відмовлялися від багатьох умовностей середньовічного мистецтва. Це було спрямування у бік реалізму і багато було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи з фарбою, художники були доволі умовні і скуті. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення мало вигляд розфарбованого малюнка. Найбільш умовним був пейзаж, який грав другорядну роль. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, бо так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіювання світла в повітрі і виникнення серпанку, (сфумато), між глядачем і зображеним предметом, який пом'якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм у живописі перейшов на якісно новий рівень.

Список живописних творів[ред.ред. код]

Назва форма Рік Музей
Пейзаж долини річки Арно Чорнило, олівець, папір 15 серпня 1473
Хрещення Христа Олія і темпера на панелі 1473—1475
Благовіщення Олія і темпера на панелі 1473—1475 Уффіці
Поклоніння волхвів 1472—1477
Портрет Джиневри де Бенчі Олія і темпера на панелі біля 1475–1478
Мадонна з квіткою (Мадонна Бенуа) Олія, перенесена з дошки на полотно 1478—1480 Ермітаж
Мадонна Літта 1478—1482 Ермітаж
Мадонна в скелях (Мадонна в гроті) Олія на панелі 1483—1486 Лувр, Лондонська Національна галерея
Пані з горностаєм Масло на панелі біля 1488–1490 Музей Чарторийських
Портрет музиканта Олія на панелі 1485—1490
Таємна вечеря Олія і темпера на штукатурці 1494—1498
Мона Ліза (Джоконда) Олія на тополиній панелі 1503 Лувр
Битва при Ангіарі Стінний розпис 1503—1505
Леда з лебедем Олія на панелі 1508—1514
Іван Хреститель Олія на панелі 1512 Лувр
Автопортрет Леонардо 1512 (?) Королівська бібліотека (Турин), Італія

Наука і техніка[ред.ред. код]

Рукопис да Вінчі на виставці в Києві

Важливим джерелом вивчення поглядів Леонардо да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані розмовною італійською мовою, бо Леонардо не знав латини. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці із фрагментів, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив значний вплив на художню європейську практику і теоретичні думки. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були пов'язані нерозривно. Живопис він розумів як універсальну мову (подібно математиці у сфері науки), в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царить в природі.

Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її «раєм математичних наук» і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонардо правильно описати рівновагу рідини у посуді.

Леонардо да Вінчі цікавили проблеми польоту. У Мілані він робив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів різних порід і кажанів. Окрім спостережень він виконував досліди, але вони всі були невдалими. Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він говорив: «Хто знає все, той може все. Аби дізнатися — і крила будуть!» Спочатку Леонардо розробляв політ за допомогою крил, що приводяться в рух м'язовою силою людини: ідея простого апарату Дедала й Ікара. Але потім він дійшов думки про спорудження такого апарату, до якого людина не прикріплялась, а зберігала повну свободу, щоб керувати ним; приводитися в рух апарат мав власною силою. Це по суті ідея аероплана. Щоб успішно практично побудувати і використовувати апарат, Леонардо не вистачило тільки ідеї мотора, що має достатньої сили. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки. На вертикальному «ornitottero» Леонардо планував розмістити систему втяжних сходів. Прикладом йому послужила природа: «подивися на кам'яного стрижа, який сів на землю і не може злетіти через свої короткі ноги; а коли він у польоті, втягни сходи, як показано на другому зображенні зверху. Так треба злітати з площини; ці сходи служать ногами». Що стосується приземлення, він писав: «Ці гачки (увігнуті клини), які прикріплені до основи сходів, служать для тих же цілей, що і кінчики пальців ніг людини, яка на них стрибає і при цьому тіло її не стрясається так, як було би при стрибанні на каблуках».

Вивчаючи стійкість людського ока, Леонардо да Вічні висловив правильні здогади про природу бінокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнювальні результати розтинів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Почавши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він розглядав організм як зразок природної механіки. Леонардо да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув запровадити дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше почав розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи структурно-функціональні моменти. Він дав опис листкорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі сфери науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично ставлячись до популярного на той час ідеалу науковця-ерудита, Леонардо да Вінчі був найяскравішим представником нового, заснованого на експерименті мистецтвознавства. Займаючись архітектурою, він розробляв різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. На службі у правителя Мілану Людовіко Сфорца (1481–1482) Леонардо да Вінчі був військовим інженером-гідротехніком, організатором придворних свят і феєрій.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадок, які набагато випередили епоху; такими є ескізи проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Записки Леонардо да Вінчі науково-технічного змісту стали відомими широкому колу дослідників лише наприкінці XVIII століття, майже через 300 років після його смерті, коли Джованні Баттіста Вентурі опублікував 1797 в Парижі опис окремих його рукописів[4], вивезених Бонапартом з Мілана.

Єдиний його винахід, що здобув визнання за його життя, — коліща́тковий замок для пістолета (що заводився ключем). На початку пістолет з коліщатковим замком був мало поширений, але до середини XVI століття став популярним у дворян, особливо у кавалерії, що відбилося на конструкції лицарських обладунків, а саме: максиміліанівські лати через необхідність пострілів з пістолетів стали робити з рукавичками замість рукавиць. Коліщатковий замок для пістолета, винайдений Леонардо да Вінчі, був настільки вдалим, що зустрічався і в XIX столітті.

Літературна спадщина[ред.ред. код]

Величезна літературна спадщина Леонардо да Вінчі дійшла до наших днів в хаотичному вигляді, в рукописах, написаних лівою рукою. Хоча Леонардо да Вінчі не надрукував з них жодного рядка, проте в своїх записах він постійно звертався до уявного читача і всі останні роки життя не полишав думки про видання своїх праць.

Вже після смерті Леонардо да Вінчі його друг і учень Франческо Мельці вибрав з них уривки, що відносяться до живопису, з яких був згодом скомпонований «Трактат про живопис» (Trattato della pittura, 1-е видання 1651). У повному вигляді рукописна спадщина Леонардо да Вінчі була опублікована тільки в XIX–XX століттях. Крім величезного наукового і історичного значення вона має також художню цінність завдяки стислому, енергійному складу і незвичайно чистій мові. Живучи в епоху розквіту гуманізму, коли італійська мова вважалася другорядною в порівнянні з латиною, Леонардо да Вінчі захоплював сучасників красою і виразністю своєї мови (за переказами він був хорошим імпровізатором), але не вважав себе літератором і писав, як говорив; тому його проза — зразок розмовної мови інтелігенції XV століття, і це уберегло її загалом від штучності і велемовності, властивій прозі гуманістів, хоча в деяких пасажах дидактичних писань Леонардо да Вінчі ми знаходимо відгомони пафосу гуманістичного стилю.

Навіть у найменш «поетичних» за задумом фрагментах склад Леонардо да Вінчі відрізняється яскравою образністю; так, його «Трактат про живопис» оснащений прекрасними описами (наприклад, опис потопу), що вражають майстерністю словесної передачі живописних і пластичних образів. Разом з описами, в яких відчувається манера художника-живописця, Леонардо да Вінчі дає в своїх рукописах безліч зразків оповідної прози: байки, фацеції (жартівливі розповіді), афоризми, алегорії, пророцтва. У байках і фацеціях Леонардо стоїть на рівні прозаїків XIV століття з їхньою простодушною практичною мораллю; а деякі його фацеції не відрізняються від новел Франко Сакетті.

Фантастичніший характер мають алегорії і пророцтва: по-перше Леонардо да Вінчі використовує прийоми середньовічних енциклопедій і бестіаріїв; другі мають характер жартівливих загадок, що відрізняються яскравістю і влучністю фразеології і пройнятих уїдливою, майже вольтерівською іронією, направленою за адресою знаменитого проповідника Джироламо Савонароли. Нарешті, в афоризмах Леонардо да Вінчі виражена в епіграматичній формі його філософія природи, його думки про внутрішню суть речей. Художня література мала для нього виключно утилітарне, допоміжне значення.

Щоденники Леонардо[ред.ред. код]

Нині від щоденників Леонардо уціліло близько 7000 сторінок, що містяться в різних колекціях. Спочатку безцінні замітки належали улюбленому учневі майстра, Франческо Мельці, але коли той помер, рукописи зникли. Окремі фрагменти почали «спливати» на рубежі XVIII–XIX століть. Спочатку вони не викликали належного інтересу, численні власники навіть не підозрювали, який скарб потрапив їм до рук. Але коли вчені встановили авторство, з'ясувалося, що і книги комор, і мистецтвознавчі есе, і анатомічні замальовки, і дивні креслення, і дослідження з геології, архітектури, гідравліки, геометрії, військових фортифікацій, філософії, оптики, розповіді про навколишніх, зокрема жінок, техніки малюнка — твори однієї людини. Всі записи в щоденниках Леонардо зроблені особливою манерою і їх читають в дзеркальному відображенні. На одній зі сторінок Леонардо згадав так звану Карею де Бофон, як жінку свого серця та величну красуню. Після цього да Вінчі часто згадував Карею, на сторінках своїх щоденників. За де Бофон в щоденнику почало все частіше з'являтися ім'я Марілея Лора.

Мислитель[ред.ред. код]

Творець «Таємної вечері» і «Джоконди» проявив себе і як мислитель, рано усвідомивши необхідність теоретичного обґрунтування художницької практики: «Ті, хто віддається практиці без знання, схожі на моряка, що вирушає в путь без керма і компаса. Практика завжди має бути заснована на хорошому знанні теорії».

Вимагаючи від художника поглибленого вивчення зображених предметів, Леонардо да Вінчі заносив всі свої спостереження в записник, який постійно носив при собі. Підсумком став своєрідний інтимний щоденник, подібного якому немає у всій світовій літературі. Малюнки, креслення і ескізи супроводжуються тут короткими замітками з питань перспективи, архітектури, музики, природознавства, військово-інженерної справи тощо; все це пересипано різноманітними висловами, філософськими міркуваннями, алегоріями, анекдотами, байками. У сукупності записи цих 120 книжок представляють матеріали для величезної енциклопедії. Проте він не прагнув до публікації своїх думок і навіть вдавався до тайнопису, повна розшифровка його записів не виконана досі.

Визнаючи єдиним критерієм істини досвід, протиставляючи метод спостереження і індукції відвернутому умогляду, Леонардо да Вінчі не тільки на словах, а на ділі завдав смертельного удару середньовічній схоластиці з її пристрастю до абстрактних логічних формул і дедукції. Для Леонардо да Вінчі добре говорити означало правильно думати, тобто мислити незалежно, не визнавати жодних авторитетів. Так Леонардо да Вінчі дійшов до заперечення не тільки схоластики, але і гуманізму.

Заперечуючи книжкову ученість, оголошуючи завданням науки (а також мистецтва) пізнання речей, Леонардо да Вінчі випередив нападки Монтеня на вчених буквоїдів і відкрив за 100 років до Галілея і Бекона епоху нової науки.

« Пусті і повні помилок ті науки, які не породжені досвідом, батьком всякої достовірності, і не завершуються в наочному досвіді  »
« Жодне людське дослідження не може називатися дійсною наукою, якщо воно не пройшло через математичні докази. І якщо ти скажеш, що науки, що починаються і закінчуються в думці, володіють істиною, то в цьому не можна з тобою погодитися, тому що в таких чисто уявних міркуваннях не бере участь досвід, без якого немає ніякої достовірності  »

Твори Леонардо в музеях світу[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • 3000 Леонардо — астероїд, названий на честь Леонардо да Вінчі.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Леонардо да Винчи. Шедевры графики / Я. Пудик. — М.: Эксмо, 2008. — С. 182. — ISBN 978-5-699-16394-6
  2. Original Leonardo Da Vinci Music
  3. http://lenta.ru/news/2009/03/26/davinci/
  4. Essai sur les ouvrages physico-mathématiques de Léonard de Vinci, avec des fragments tirés de ses manuscrits. DuPrat, 1797 — 56 стор. (фр.)

Література[ред.ред. код]

Українською:

  • Олесь Ільченко про Леонардо да Вінчі, Карла Ліннея, Жюля Верна, Джона Рокфеллера, Лесю Українку, Вінстона Черчілля / О. Ільченко. — Київ : Грані-Т, 2007. — 92 с. : іл. — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-2923-79-7
  • Леонардо та винахід колісного замка вогнепальної зброї //Світ науки. Травень 1998 р. С. 72-77.

Іноземними мовами:

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]